"19" жовтня 2007 р.
Справа № 6-12-11/195-05-5801
Позивач: Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»
Відповідач: Одеська залізниця
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»
2. Відкрите акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь»
Про стягнення 7208,82грн.
Суддя Демешин О. А.
Представники:
Від позивача: Становова Ю.В. - довіреність
Від відповідача: Білоусова С.В. - довіреність
Від третіх осіб: 1. не з'явився
2. Бугай В.М. - довіреність
СУТЬ СПОРУ: : Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»(далі -Позивач) звернулося з позовом до Одеської залізниці про зобов'язання виконати умови договору поставки ЦХП-50102 від 31.01.2002р., а саме -акцептувати сповіщення: рахунок-фактура № 272\4 выд 10.07.2002р. на суму 3955,87грн. (сповіщення № 3421); рахунок-фактура №286\4 від 29.07.2002р. на суму 3252,95грн. (сповіщення 3708).
31.10.2006р. позивач, в порядку ст.22 ГПК України, надав до суду заяву про зміну позовних вимоги і просив стягнути з відповідача збитки в сумі 7208,82грн.
Справа неодноразово розглядалась господарським судом Одеської області, Одеським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України..
Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач з позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві.
31.01.2002р. між ДПМТЗЗТ України «Укрзалізничпостач»та Одеською залізницею було укладено договір поставки № ЦХП-50102 предметом якого було постачання продукції виробничо-технічного призначення.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що Одеською залізницею після одержання, передбаченої умовами договору продукції, не розрахувалась за неї у повному обсязі -не доплативши грошових коштів на суму 7208,82грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що оплата за одержану продукцію ним була здійснена у повному обсязі, виходячи з кількості фактично отриманої продукції (рейкові накладки).
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:
Як зазначалось вище, предметом договору поставки № ЦХП-501-2 від 31.01.2002р. було постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно додатку № 18 до наказу № 717-Ц від 24.12.2001р. Кількість і асортимент продукції визначався специфікаціями, які відповідали затвердженим керівництвом Укрзалізниці планам централізованого по стачання та були невід'ємними частинами договору.
Пунктом 2 договору передбачалось, що ціна продукції мала визначатися на момент постачання і погоджуватися додатково. Орієнтовно сума договору складала 289338000 грн. з врахуванням ПДВ і могла змінюватись у зв'язку з корегуванням планів централізованого матеріально-технічного забезпечення.
Пунктом 4 договору було встановлено, що постачання продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах РСА (франко-перевізник), а згідно п. 5 договору приймання продукції по кількості та якості проводиться вантажоодержувачем відповідно до Ін струкцій № П-6 та № П-7, затверджених Держарбітражем СРСР.
Здійснення поставки на умовах РСА означає, поставка товару здійснюється шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.
Зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постача льник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (това ри) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зо бов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174 ГК Украї ни (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники гос подарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зви чайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 197 ГК України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
Як зазначалось вище, відповідно до умов договору, поставка мала здійснюватися шляхом передання товару перевізнику.
В силу ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, ч. 2 ст. 664 ЦК України визначає, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнахо дженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Отже, зобов'язання вважаються виконаними в момент вручення товару переві знику. Факт такого вручення у випадку перевезення залізничним транспортом засвід чується, зокрема, квитанцією, у якій зазначаються дані про вантаж, у т. ч. маса ванта жу (ст. 23 Статуту, розділ 2 Правил оформлення перевізних документів, затвердже них наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644).
Підтвердженням факту виконання у такому випадку має квитанція перевізни ка, у якій зазначено масу вантажу.
Тобто, спір у даній справі виник щодо виконання сторонами зобов'язань за договором поставки № ЦХП-50102 від 31.01.2002р.
Відповідно до вимог статті 33 ГПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, в даному випадку, заявляючи позовні вимог, позивач мав довести факт передачі ним Одеській залізниці продукції відповідними квитанціями перевізника..
До матеріалів справи позивачем додані копії залізничних накладних № 48117897 та № 48119489 з яких вбачається, що відправником рейкових накладок було ВАТ МК «Азовсталь», платником -ТОВ «Лемтранс», а одержувачем -дистанція колії №10 Одеської залізниці.
При цьому, у графі 4 цієї накладної (Заяви і відмітки відправника) здійснено посилання на те, що власником продукції є ТОВ «Лемтранс»і на Договір ЦХП-05-01602-01 від 06.03.2002р.
З наданого позивачем до господарського суду Одеської області копії Договору № ЦХП-05-01602 від 06.03.2002р. вбачається, що зазначений договір укладено між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України (позивач по справі) та ТОВ «Лемтранс». Предметом цього договору була поставка та передача у власність товариством з обмеженою відповідальністю «Лем транс»позивачу продукції (рейки, підкладки, накладки).
Таким чином, договором на якій є посилання в залізничних накладних, не врегулювані правовідносини між позивачем і відповідачем по справі.
Виходячи з умов, укладеного між цими сторонами договору № ЦХП-50102 від 31.01.2002р. -постачальником продукції мало бути саме Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України, а одержувачем -Одеська залізниця.
Тобто, суд вважає, що належним доказом виконання позивачем зобов'язань по поставці продукції -мали бути залізничні квитанції та залізничні накладні з зазначенням в них в якості позивача в якості відправника та власника продукції з посиланням на укладений між сторонами по справі договору.
Часткова оплата Одеською залізницею за одержану продукцію не спростовує факту відсутності належних доказів здійснення поставки саме позивачем по справі.
Що стосується наданих в судовому засіданні 19.10.2007р. представником позивача Актів прийманні-передачі продукції, то вони лише свідчать про передачу Товаииством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»позивачу продукції, однак -не підтверджує передачу цієї продукції від Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України до Одеській залізниці.
Крім того, навіть, якщо вважати доведеним факт належного оформлення поставки, то позивач мав би правові підстав заявляти позовні вимоги про стягнення з Одеської залізниці суми боргу у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті за одержану продукцію у повному обсязі.
Між тим, як вбачається з заяви про зміну підстав позову (вх.24150 від 31.10.2006р.) позивач просить стягнути з відповідача збитки в сумі 7208,82грн.
Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Тобто, під відшкодуванням збитків розуміється відшкодування витрат, які не відносяться до конкретних зобов'язань, які за умовами договірних правовідносин, повинні виконуватися сторонами. Це витрати, які здійснюються управненою стороною понад договірні зобов'язання.
Змінюючи підстави позовних вимог, позивач не зазначив у чому полягають, заподіяні йому збитки.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, за таких обаствин, при вирішенні спору -не має значення посилання позивача на порушення відповідачем порядку приймання продукції виробничо-технічного призначення з порушенням вимог Інструкцій, затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р.( №П-6 -по кількості, № П-7 -по якості), оскільки стягнення понад договірних збитків з відповідача в сумі 7208,82грн., пов'язаних саме з порушенням цієї Інструкції -не є предметом спору по справі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат по сплаті держмита та на послуги
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строкуз дня його прийняття.
Суддя Демешин О.А.