ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2023Справа № 910/10556/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальності "ТЕХЕНЕРГОХІМ" (69034, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Цимлянська, будинок 29) до Державного підприємства НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3) про стягнення 545 751,86 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
11.10.2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальності "ТЕХЕНЕРГОХІМ" до Державного підприємства НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 545 751,86 грн, та 12.10.2022 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальності "ТЕХЕНЕРГОХІМ" у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-21-02350 від 04.10.2021 р., заборгованість у розмірі 545 751,86 грн. з яких: 3% річних - 50 659,00 грн та інфляційні втрати - 495092,86 грн
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.11.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, заперечуючи проти позову відповідач вказує, що відповідно до п. 4.2 Договору оплата поставленої Продукції за Специфікацією здійснюється Покупцем за кожну партію протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої Продукції.
Посилаючись на даний пункт Позивач вказує, що строк оплати настав 08.01.2022 щодо продукції поставленої за видаткової накладної від 08.11.2021 № 328 на суму 3 588 360,00 грн, 09.01.2022 щодо видаткової накладної від 09.11.2021 на суму 6 720 000,00 грн та 23.02.2022 за видатковою накладною від 23.12.2021 № 389 на суму 501 315.00 грн.
Поставка за договором здійснена за трьома поставленими партіями Продукції, приймання якої було здійснено за наступними актами приймання-передачі:
від 01.12.2021 № 2328/61 на суму 6 720 000,00 грн з ПДВ;
від 01.12.2021 № 2330/61 на суму 3 588 360,00 грн з ПДВ;
від 11.01.2022 № 8379/61 на суму 501 315,00 грн з ПДВ.
Відтак, строки оплати продукції за першими двома актами-приймання передачі згідно п. 4.2 Договору були визначені періодом часу з 02.12.2021 до 04.02.2022 включно, а за останнім актом приймання-передачі з 12.01.2022 до 16.03.2022 включно. Тобто оплата мала бути здійснена не пізніше останніх днів цих періодів - 04.02.2022 та 16.03.2022.
Окрім того представник відповідача просив зменшити 3% річних як такі, що є надмірними та відстрочити виконання рішення суду на один рік.
25.11.2022 від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого останній заперечує стосовно клопотання представника відповідача про зменшення 3% річних та відстрочення виконання рішення суду на один рік.
28.11.2022 від представника позивача надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим, а саме в частині посилання відповідача на акти приймання-передачі товару.
Останнє обґрунтовано тим, що відповідач не надав ці докази до суду, а у Позивача вони відсутні. Представник позивача зазначає, що позивач разом із товаром передавав Вантажоодержувачу видаткову накладну і акт приймання-передачі у трьох примірниках (підписані Позивачем) однак жодного акту Відповідач не повернув Позивачу.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
04.10.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 53-129-01-21-02350 (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити смоли іонообмінні виробництва «Purolite Ltd» (далі - Продукція) для потреб ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації (далі - Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору.
Сума Договору складає 10 810 730,40 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1 801 788,40 грн. (п. 3.1 Договору).
У відповідності до п. 4.1-4.2 Договору Покупець сплачує вартість Продукції за цінами, зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок Постачальника.
Оплата поставленої Продукції за Специфікацією здійснюється Покупцем за кожну партію протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої Продукції.
Пунктом 5.2 Договору сторони передбачили, що поставка Продукції згідно Специфікації здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDP - склад Вантажоодержувача (м. Енергодар, Запорізької обл.) згідно Інкотермс 2010. Постачальник не пізніше, ніж за три дні до відвантаження Продукції, письмово повідомляє Покупця про заплановану дату поставки Продукції, із зазначенням номенклатури та вартості партії Продукції, що поставляється.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної на Продукцію, що підтверджує надходження Продукції на склад Вантажоодержувача (п. 5.4 Договору).
Пунктом 10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 01.10.2022, а в частині оплати за поставлену Продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань Постачальника, передбачених Договором, Договір діє до закінчення строку дії гарантії на Продукцію.
Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов'язань (п. 10.3 Договору).
До вказаного договору сторонами підписано специфікацію № 1 на суму 10 810 730,40 грн.
Із матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними: №322 від 09.11.2021 на суму 6720000,00 грн, №389 від 23.12.2021 на суму 501315,00 грн та №328 від 08.11.2021 на суму 3588360,00 грн.
Вищевказані накладні підписані сторонами без зауважень.
Окрім того представник позивача на підтвердження поставки товару долучив до матеріалів справи товарно-транспортні накладні та податкові накладні.
Як стверджує позивач та не оспорюється відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальності "ТЕХЕНЕРГОХІМ" було поставлено товар в повному обсязі та оплачено відповідачем в повному обсязі, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- №1058 від 12.07.2022 на суму 1088360,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2330/61(01.12.21) ПДВ 181393,33 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21);
- №1057 від 12.07.2022 на суму 1220000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2328/61(01.12.21) ПДВ 203333,34 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21);
- №180 від 21.01.2022 на суму 2500000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2330/61(01.12.21) ПДВ 416666,67 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21);
- №791 від 26.05.2022 на суму 500000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2328/61(01.12.21) ПДВ 83333,33 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21);
- №1062 від 12.07.2022 на суму 501315,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2379/61(11.01.2022) ПДВ 83552,50 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21);
- №105 від 18.01.2022 на суму 5000000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата за смоли іонообм.дог.№53-129-01-21-02350 сп1(04.10.21) Акт№2328/61(01.12.21) ПДВ 833333,33 грн.Звіт UA-2021-07-16-000291-а(04.10.21) РПЗ (05.01.21).
Спір виник у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем за поставлений товар у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 545 751,86 грн. з яких: 3% річних - 50 659,00 грн та інфляційні втрати - 495092,86 грн
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з п. 4.2 договору оплата поставленої Продукції за Специфікацією здійснюється Покупцем за кожну партію протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої Продукції.
Отже сторонами у відповідності до ст. 692 ЦК України було передбачено інший строк оплати товару, а саме 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої Продукції.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що поставка за договором здійснена за трьома поставленими партіями Продукції, приймання якої було здійснено за наступними актами приймання-передачі:
від 01.12.2021 № 2328/61 на суму 6 720 000,00 грн з ПДВ;
від 01.12.2021 № 2330/61 на суму 3 588 360,00 грн з ПДВ;
від 11.01.2022 № 8379/61 на суму 501 315,00 грн з ПДВ.
Відтак, строки оплати продукції за першими двома актами-приймання передачі згідно п. 4.2 Договору були визначені періодом часу з 02.12.2021 до 04.02.2022 включно, а за останнім актом приймання-передачі з 12.01.2022 до 16.03.2022 включно. Тобто оплата мала бути здійснена не пізніше останніх днів цих періодів - 04.02.2022 та 16.03.2022.
Позивач заперечуючи стосовно тверджень відповідача просив визнати вищевказане відповідачем як недопустимий доказ, оскільки акти приймання-передачі в матеріалах справи не містяться.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З долучених позивачем платіжних доручень у призначенні платежу вбачається, що останні містять посилання на акти - приймання, а саме: Акт№2330/61(01.12.21), Акт№2328/61(01.12.21); Акт№2379/61(11.01.2022).
Враховуючи стандарт доказування «вірогідність доказів», суд доходить висновку, що акти приймання товару були підписані та на підставі останніх було здійснено оплату товару, а відтак суд бере за основу періоди початку нарахування 3% річних та інфляційних вказані відповідачем, а саме за актом від 01.12.2021 № 2328/61 на суму 6 720 000,00 грн з ПДВ початок періоду з 05.02.2022, за актом від 01.12.2021 № 2330/61 на суму 3 588 360,00 грн з ПДВ, початок періоду з 05.02.2022, за актом від 11.01.2022 № 8379/61 на суму 501 315,00 грн з ПДВ, початок періоду 17.03.2022.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Стосовно твердження позивача, що строк оплати відраховується від дати накладних суперечить умовам договору, а відтак суд доходить до висновку, що початок перебігу строку нарахування 3% річних та інфляційних витрат необхідно здійснювати від дат акту - приймання, які зокрема вказані у платіжних дорученнях.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що останній виконано вірно та за розрахунком суду становить 39069,67 грн в іншій частині слід відмовити.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що вони виконані невірно та за розрахунком суду з врахуванням заявленого позивачем періоду розмір інфляційних втрат становить 495092,94 грн.
Однак, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 495092,86 грн.
Стосовно клопотання про зменшення 3% річних суд зазначає наступне.
В обґрунтування зменшення 3% річних представник відповідача зазначає, що станом на сьогоднішній день ДП «НАЕК «Енергоатом» фактично працює в кризових умовах та обмеженості ресурсів, серед іншого, загальновідома ситуація з окупацією м. Енергодар та безпосередньо Запорізької АЕС.
Також залишається невирішеним ситуація з дефіцитом коштів ДП «НАЕК «Енергоатом» пов'язаного з боргами ДП «Енергоринок», ДП «Гарантований покупець» та ДП «Укренерго», судові справи розглядаються й досі. Все це відбувається на тлі необхідності безперебійного постачання критичних ТМЦ для всіх без виключення АЕС України в умовах воєнного стану.
На сьогоднішній день Відповідачем у справі було повністю погашено основний борг за договором від 04.10.2021 № 53-129-01-21-02350 на суму 10 810 730,00 грн з ПДВ.
Також, серед іншого відповідач вказує, що на території України з 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан строком на 30 діб.
У подальшому військовий стан продовжувався на аналогічний строк Президентом України відповідно до указів від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 року № 259/2022, від 17.05.2022 року № 341/2022 та на 90 днів указом від 12.08.2022 № 573/2022, всі укази були затверджені Законами України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, від 21.04.2022 № 2212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ та від 15.08.2022 № 2500-ІХ відповідно. Станом на сьогодні військовий стан триватиме до 23.11.2022 включно.
В той же час відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 202/02.0-7.1, доступного у вільному доступі на сайті палати, остання підтвердила наявність вказаних обставин, надала їм оцінку, вказавши що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору за зобов'язаннями виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту) і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Серед іншого такі обставини також можуть бути взяті до уваги судом при вирішенні питання про відстрочення виконання рішення суду.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у Постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Разом із цим, ураховуючи розмір нарахованих трьох процентів річних 39069,67 грн. від загальної суму договору у розмірі 10810730,40 грн., суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про відсутність обставин для зменшення трьох процентів річних. Одночасно судом враховано, що за положеннями статті 218 ЦК України не вважаються обставинами для звільнення від відповідальності учасника господарських відносин, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд звертає увагу, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання зі здійснення розрахунків та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк.
З огляду на викладене, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, судом не встановлено, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення нарахованих відповідачем 3% річних.
Щодо відстрочки виконання рішення суду на один рік суд зазначає наступне.
За змістом ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, відстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення виконання судового рішення або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення виконання судового рішення у кожному конкретному випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підставою для звернення до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду та в якості обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду, відповідач посилається на: складний фінансово-економічний стан; військовий стан в Україні та стратегічне значення компанії ДП «НАЕК «Енергоатом» в галузі енергетики і як наслідок необхідності щоденного перерозподілу наявних коштів за найнеобхіднішими напрямками діяльності, а саме підвищення та підтримання безпеки АЕС України.
На підтвердження вказаних вище обставин відповідачем надано копію інформаційного звіту про роботу ДП «НАЕК «Енергоатом» за червень та І півріччя 2022 року.
Суд також враховує соціальну значимість діяльності відповідача, а тому вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду, відстрочивши його виконання на два місяці з дати прийняття рішення, тобто, до 27.03.2023.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальності "ТЕХЕНЕРГОХІМ" (69034, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Цимлянська, будинок 29, ідентифікаційний код 22161169) 3% річних у розмірі 39069 (тридцять дев'ять тисяч шістдесят дев'ять) грн. 67 коп, інфляційні втрати у розмірі 495092 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'яносто дві) грн. 86 коп. та судовий збір у розмірі 8012 (вісім тисяч дванадцять) грн 44 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком на один рік задовольнити частково.
5. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2023 у справі №910/10556/22 на два місяці з дня ухвалення рішення до 27.03.2023 року.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ