ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2023Справа № 910/11590/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобал Гарант"
про стягнення 21 029,12 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобал Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 21 029,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205401208 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплатило страховику власника пошкодженого автомобіля "Renault Sandero Stepway", реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхове відшкодування у розмірі 47 258,24 грн. Відтак, позивач відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки на момент ДТП відповідальність винного у її настанні водія автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , також була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобал Гарант" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201860523, а тому позивач зазначав про те, що обов'язок з відшкодування 50 % сплачених ним грошових коштів, що, з урахуванням передбаченої полісом серії ЕР № 201860523 франшизи, становить 21 029,12 грн., покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано Товариству з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" строк для усунення її недоліків.
10.11.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" від 07.11.2022 року № 03/2875 про усунення недоліків.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2022 року відкрито провадження у справі № 910/11590/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23.11.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 16.11.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/11590/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28-В, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105493048542.
Проте, зазначене відправлення з трек-номером 0105493048542 вручене відповідачу не було з посиланням на його відсутність за означеною адресою ("орг. немає").
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205401208 цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , у період з 13.08.2021 року по 12.08.2022 року була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
20.09.2021 року о 17:45 год. на провулку Тульчинському, 2-А у місті Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який при виїзді з прилеглої території на нерегульоване перехрестя з проспекту Любові Малої, не надав переваги в русі автомобілю "Renault Sandero Stepway", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, та допустив зіткнення з останнім, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Жовтневого районного суду міста Харкова від 21.10.2021 року в справі № 639/6506/21 (провадження № 3/639/2042/21) водія автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого настала ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Заявою від 05.01.2022 року № 4685 АРКС страховик потерпілої у ДТП особи - АТ "СК "АРКС" звернувся до позивача із претензією про виплату страхового відшкодування у розмірі 52 509,15 грн. з долученням необхідних документів для її розгляду.
Разом із тим, відповідно до здійсненого позивачем розрахунку страхового відшкодування в порядку суброгації (регресу), сума страхового відшкодування за вищенаведеним страховим випадком склала 47 258,24 грн.
22.07.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик потерпілої у ДТП особи) та Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" укладено угоду про здійснення страхового відшкодування (далі - Угода), якою наведені контрагенти розглянули перелік майнових вимог АТ "СК "АРКС" на загальну суму 1 050 092,78 грн., що виникли на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язані з відшкодуванням збитків за страховими випадками, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цієї угоди, який є її невід'ємною частиною.
За змістом пункту 3.1 Угоди загальна сума, яка підлягає сплаті за цією Угодою, складає 690 551,28 грн., та, з урахуванням пункту 6 Додатку № 1 до Угоди, включає виплату страхового відшкодування за спірною в даній справі ДТП у погодженому сторонами Угоди розмірі - 47 258,24 грн.
Відповідно до пункту 2.2.2 Угоди після сплати платником (позивачем) суми страхових відшкодувань на загальну суму, визначену у пункті 3.1 цієї Угоди, АТ "СК "АРКС" відмовляється від будь-яких претензій до платника по виконанню зобов'язань відносно страхових випадків, зазначених у пункті 1 даної Угоди, та гарантує, що в подальшому до платника не буде мати претензій щодо розміру компенсації завданих збитків за страховими випадками, зазначеними в Додатку № 1 до цієї Угоди.
Страховим актом позивача від 28.07.2021 року № ЦВ/22/0312 вищенаведену ДТП, яка відбулася 20.09.2021 року, визнано страховою подією та на підставі Угоди вирішено виплатити на користь страховика потерпілої особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" страхове відшкодування у розмірі 47 258,24 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 28.07.2022 року № 29886 позивач перерахував на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" грошові кошти у розмірі 47 258,24 грн. із призначенням платежу: "Страх. відшк. в порядку регресу зг. страх. акту № ЦВ/22/0312 за дог. страх. № 205401208 від 12.08.2021. Без ПДВ".
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу серії ЕР № 201860523 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання спірної ДТП також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Листом від 17.08.2022 року № 03/1618 позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування з долученням необхідних документів для її розгляду, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідного фіскального чека від 19.08.2021 року, опису вкладення у поштове відправлення та списку згрупованих цінних листів, що пересилаються в межах України (авансовий рахунок № 5321, дата: 19.08.2022 року, ідентифікатор відправлення: 0210009113171). Проте відповідачем вищенаведена заява була залишена без задоволення.
Оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Глобал Гарант", як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язане було відшкодувати позивачеві 50 % суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (розмір якої відповідно до встановлених полісом № ЕР/201860523 лімітів відшкодування по майну та франшизи становить 21 029,12 грн.), проте у добровільному порядку такого відшкодування не здійснило, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована як позивачем, так і відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 року відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 року Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Як було зазначено вище, відповідно до здійсненого позивачем розрахунку суми страхового відшкодування, а також враховуючи умови Угоди, страховим актом позивача від 28.07.2021 року № ЦВ/22/0312 вищенаведену ДТП, яка відбулася 20.09.2021 року, визнано страховою подією та на підставі Угоди вирішено виплатити на користь страховика потерпілої особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" страхове відшкодування у розмірі 47 258,24 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 28.07.2022 року № 29886 позивач перерахував на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" грошові кошти у розмірі 47 258,24 грн. із призначенням платежу: "Страх. відшк. в порядку регресу зг. страх. акту № ЦВ/22/0312 за дог. страх. № 205401208 від 12.08.2021. Без ПДВ".
Разом із тим, як було встановлено судом, відповідно до полісу серії ЕР № 201860523 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання спірної ДТП (20.09.2021 року) також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Стаття 989 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Частиною 1 статті 989 Цивільного кодексу України визначено, що якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, вони вважаються недійсними з моменту їх укладення, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Отже, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін (стаття 216 Цивільного кодексу України).
Статтею 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 20.09.2021 року цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201860523.
Водночас, зі змісту наявної у матеріалах справи інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, транспортний засіб "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент вчинення ДТП був забезпечений полісом серії ЕР № 205401208 Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".
Таким чином, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пунктом 51.11 статті 51 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" норми Статуту МТСБУ та рішення органів управління МТСБУ, прийняті в межах їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма членами МТСБУ та можуть містити додаткові вимоги до страховиків.
Протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 26.02.2020 року № 464/2020 з метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01 березня 2020 року.
Пунктом 2.1 статті 2 Порядку, зокрема, визначено, що наявність на момент укладення Внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні Внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні Внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші Внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України та пунктом 17.3 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
З огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 (під керуванням водія ОСОБА_1 ), та транспортного засобу "Renault Sandero Stepway", реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталась після 01.03.2020 року, та враховуючи докази щодо наявності в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про два чинних договори страхування, укладені по відношенню до одного забезпеченого транспортного засобу, Порядок поширюється на врегулювання даного страхового випадку, а отже договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладені з Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Глобал Гарант", є чинними.
Оскільки цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201860523 та у позивача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205401208, суд дійшов висновку про те, що особами, відповідальними за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є позивач та відповідач.
Відповідно до пункту 5.1 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових СУМ, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.
За умовами пункту 5.2 Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України у залежності розміру шкоди за формулами, зокрема якщо визначений розмір шкоди є у межах страхової суми за відповідний тип школи за будь-яким із внутрішніх договорів страхування: Ск=Св/Кс-Ф, де
Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку;
Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку;
Ф - розмір франшизи.
Отже, зважаючи на фактичне відшкодування позивачем збитків у загальному розмірі 47 258,24 грн., беручи до уваги визначені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201860523 розміри лімітів відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну (130 000,00 грн.), та франшизи (2 600,00 грн.), суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати Товариству з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" витрати у розмірі 21 029,12 грн. (47 258,24 грн. розмір виплаченої суми страхового відшкодування/2 - 2 600 грн. франшизи).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобал Гарант" (01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28-В; код ЄДРПОУ 30930046) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598) 21 029 (двадцять одну тисячу двадцять дев'ять) грн. 12 коп. страхового відшкодування, а також 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.01.2023 року.
Суддя В.С. Ломака