ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2023Справа № 910/10956/22
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля"
вул. Заводська, 150, м. Гайсин, Вінницька область, 23700
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна"
вул. Солом'янська, буд. 11, м. Київ, 03110
про стягнення 420 501,99 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (далі-відповідач) про стягнення 420 501,99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10956/22. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
22.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову частково заперечує
29.11.2022 позивачем подано відповідь на відзив.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
01.02.2021 між ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля» (далі - Позивач або Покупець) та ТОВ «Глуско Україна» (далі - Відповідач або Постачальник) був укладений Генеральний договір поставки нафтопродуктів №ГЛУ-Д-694 (далі - Договір) (копія додається).
Згідно з п.1.1 Договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцю паливо дизельне в кількості та асортименті згідно заявок покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити пальне.
Про передачу Товару покупцю сторонами підписується видаткова накладна на товар. Обов'язок по складанню видаткової накладної на товар покладається на постачальника (п.6.4 Договору).
Протягом 5 робочих днів з моменту отримання покупцем видаткової накладної, але не раніше 3-х днів від фактичного отримання товару, Покупець зобов'язаний підписати видаткову накладну і передати один примірник постачальнику (п.6.4.1 Договору).
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що товар придбавається на умовах 100% попередньої оплати його вартості.
Згідно п.11.8 Договору договір діє до 31.01.22р., а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов Договору, Позивачем було сплачено Відповідачу в якості оплати дизельного пального 4 254 503,62 грн., в т.ч. ПДВ, а саме: 1 465 176,24 грн. згідно платіжного доручення №210209065 від 10.02.21р.; 1 278 595,30 грн. згідно платіжного доручення №210218017 від 18.02.21р.; 1 510 732,08 грн. згідно платіжного доручення №210218015 від 18.02.21р.
В той же час, Відповідачем поставлено дизельне пальне лише на суму 3 921 438,60 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується: накладною №1134 від 12.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №00018421; накладною №1135 від 12.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №00018420; накладною №1333 від 19.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №НВ0000822; накладною №1334 від 19.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №НВ0000826; накладною №1335 від 19.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №НВ0000831; накладною №1336 від 19.02.21р. та ТТН на відпуск нафтопродуктів №НВ0000830; актом звірки взаєморозрахунків від 11.11.21р.
08.11.21р. між Позивачем та Відповідачем було підписано Додаткову угоду №1 до Генерального договору поставки нафтопродуктів №ГЛУ-Д-694 від 01.02.21р. (далі - Додаткова угода).
Згідно п. 1 Додаткової угоди сторони домовилися розірвати Договір з 08.11.21р.
Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що сторони зобов'язуються підписати Акт звірки разом з цією додатковою угодою та виконати усі зобов'язання, передбачені актом звірки до 12.11.21р.
На виконання п.2 Додаткової угоди, між сторонами був підписаний Акт звірки взаєморозрахунків від 11.11.21р., відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем по Генеральному договору поставки нафтопродуктів №ГЛУ-Д-694 від 01.02.21р. склала 333 065,02 грн., в т.ч. ПДВ.
Таким чином, звертаючись до суду із позовом Позивач вказує, що згідно пункту 2 Додаткової угоди. Відповідач зобов'язаний був до 12.11.21р. сплатити (повернути) Позивачу суму попередньої оплати (авансу) в розмірі 333 065.02 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору та заявки позивач здійснив оплату дизельного пального 4 254 503,62 грн.
Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив у повному обсязі поставку оплаченого Товару. У зв'язку з чим, у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 333 065,02 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви видатковими накладним та актами приймання-передачі товару та актом звірки взаємних рахунків
Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже є визнається судом таким, що є належним та допустимим доказом у справі.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов'язання з оплати поставленого товару у розмірі 333 065,02 грн. відповідачем не виконано. Вказане відповідачем не заперечується.
Доказів оплати поставленого товару у сумі 333 065,02 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 333 065,02 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 115,94 грн. - 3 % річних та 78 321,03 грн. - інфляційних втрат.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 9 115,94 грн. - 3 % річних та 78 321,03 грн. - інфляційних втрат, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 51025,09 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Позивач надав до суду у якості доказів понесення 51025,09 грн. витрат на професійну правничу допомогу надав наступні документи: договір про надання правової допомоги від №11/10 від 11.10.2022 із Адвокатом Колісник Богданом Олеговичем, додаткову угоду №1 до Договору від 11.10.2022, акт приймання-передачу наданих послуг від 25.11.2022, опис наданих послуг від 25.11.2022.
Умовами вказаного договору передбачено виплату адвокату гонорару у фіксованому розмірі 30 000,00 грн. за правничу допомогу у суді першої інстанції та «гонорар успіху» у розмірі 5% від стягнутої суми за рішенням суду
При цьому, судом встановлено, що до переліку наданих послуг правничої допомоги, зазначених в описі наданих послуг за договором правової допомоги, включено послугу підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва Клієнта у суді, формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду, направлення відповіді на відзив та заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачу та до суду надсилання позовних матеріалів відповідачу що не є витратами на правничу допомогу та не потребують професійних знань адвоката у галузі права.
У своїх запереченнях проти заяви про відшкодування судових витрат 30 000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" вказувало, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та просило визнати розмір витрат на правову допомогу таким, що є завищеним.
Суд погоджується з доводами відповідача та приходить до висновку про неспівмірність та необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим з огляду на наступне.
Дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не є складною враховуючи, що предметом спору є стягнення боргу за підписаними сторонами актом звірки взаємних розрахунків за Договором № ГЛУ-Д-694 від 01.02.2021, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт.
Як вбачається із матеріалів справи документами, що регулюють взаємовідносини сторін, є укладений сторонами Договір № ГЛУ-Д-694 від 01.02.2021, Додаткова угода №1 до Договору від 01.02.2021 020, 6 видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів, 3 платіжних доручення, акт звірки взаємних розрахунків.
Відтак, співставляючи вартість наданих юридичних послуг адвокатом в межах даної справи та середньостатистичну вартість юридичних послуг у місті Києві у категорії таких справ (погодинна тарифікація яких становить 1 000,00 грн. - 1 500,00 грн. за 1 годину), суд приходить до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 30000,00 грн. не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, є незначної складності та суть її вирішення зводилась до стягнення боргу за підписаними сторонами актом звірки взаємних розрахунків за Договором № ГЛУ-Д-694 від 01.02.2021, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт.
Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Щодо стягнення із відповідача 5% від стягнутої суми за рішенням суду як гонорару успіху адвоката у справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 904/4507/18 міститься висновок про необов'язковість для суду зобов'язань, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2021 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ, вирішуючи питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97).
Отже, виходячи з вищенаведеної судової практики, при визначенні суми відшкодування витрат Позивача на правничу (правову) допомогу у справі № 910/14006/21 необхідно враховувати:
що спір який виник між Сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із неналежним виконанням договору поставки; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час;
даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Окрім того, самим позивачем у тексті позову визнано, що дана справа є нескладною та заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
в зв'язку з чим, витрати зі сплати гонорару успіху не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для компенсації позивачу суми в розмірі 5% від стягнутої суми за рішенням суду за рахунок відповідача.
Аналогічні правові висновки містяться також і у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 922/902/19 та від 06.07.2021 у справі № 922/901/19.
Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з покладанням на Товариство з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аргументи та заперечення проти задоволення позовних вимог відповідача, що наведені у відзиві, суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (вул. Солом'янська, буд. 11, м. Київ, 03110; ідентифікаційний код 40428668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Заводська, 150, м. Гайсин, Вінницька область, 23700; ідентифікаційний код 34009446) 333 065,02 грн. - заборгованості, 9 115,94 грн. - 3 % річних та 78 321,03грн. - інфляційних втрат, 18 000,00 грн. - витрат на правову допомогу та 6 307,53 грн. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов