26 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/9654/21
адміністративне провадження № К/990/14354/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Яковенка М.М., Шишова О.О.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Сіваченка І.В., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г. у справі № 200/9654/21 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені,-
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У липні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - позивач, ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - орган Казначейства), Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - податковий орган, контролюючий орган), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість за січень 2015 року в розмірі 518107,00 грн та пеню, нараховану на суму такої заборгованості в розмірі 515004,04 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.09.2021 адміністративний позов задоволено.
Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків не погодилось із рішенням суду першої інстанції та подало на нього апеляційну скаргу.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.09.2021.
Позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуcком строку звернення до адміністративного суду.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА», маючи статус платника податку на додану вартість, подало до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року від 21.02.2015 № 9020357269, у якій заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 518107,00 грн.
У подальшому, контролюючим органом проведено камеральну перевірку задекларованих позивачем сум бюджетного відшкодування, за результатом якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 № 0000194200/2105/70/28-03-42, яким, зокрема, встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування, заявленого у декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року, у повному обсязі - 518107,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення ПРАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» оскаржило у судовому порядку.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2015 по справі № 805/1615/15-а, залишеною в силі ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 та постановою Верховного Суду від 30.08.2019, податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 № 0000194200/2105/70/28-03-42 визнано протиправним та скасовано.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції встановив, що заявлені позивачем суми відшкодування податку на додану вартість за січень 2015 року є узгодженими, а тому підлягають поверненню на розрахунковий рахунок позивача.
Разом з тим, сума бюджетного відшкодування на поточний рахунок ПРАТ "ММК ІМ. ІЛЛІЧА" не надходила, а тому, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд першої інстанції визначив, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Державного бюджету України через відповідний орган казначейства на користь платника податку суми відшкодування податку на додану вартість.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись, серед іншого, на пропуск позивачем строку встановленого звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позовна вимога про стягнення суми несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, тобто протягом 1095 днів.
На думку апеляційного суду, спірна сума бюджетного відшкодування набула статусу бюджетної заборгованості після набрання законної сили рішенням суду у справі № 805/1615/15-а і контролюючий орган у вересні 2015 року повинен був подати до відповідного органу казначейства висновок про повернення коштів, а орган Казначейства - того ж місяця здійснити бюджетне відшкодування, що протиправно не було здійснено відповідачами.
Апеляційний суд уважає, що позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав щодо неотримання суми бюджетного відшкодування в останній день строку, коли казначейський орган повинен був здійснити бюджетне відшкодування спірних коштів, тобто у вересні 2015 року.
Відтак, починаючи з вересня 2015 року, позивач мав звернутися до суду з цим позовом протягом 1095 днів, а саме до вересня 2018 року, тоді як звернувся у липні 2021 року, тобто із значним порушенням встановленого строку звернення, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та залишив позовну заяву без розгляду.
На підтвердження своїх висновків апеляційний суд посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі № 822/553/17, у якій зроблено висновки щодо необхідності звернення до суду з вимогою про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань - 1095 днів.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, ПРАТ "ММК ІМ. ІЛЛІЧА" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що апеляційний суд безпідставно не врахував при вирішенні питання висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2021 у справі № 640/25381/19 щодо тотожних правовідносин.
Позивач зауважує, що бездіяльність відповідачів щодо невиплати узгодженої суми бюджетного відшкодування є триваючою, оскільки податковий орган протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань, а тому звернення до суду з цим позовом не може обмежуватись будь-яким строком. Крім того, позивач зазначає, що не міг ефективно реалізувати своє право на захист з огляду на неодноразову зміну правового регулювання повернення сум бюджетного відшкодування, а також відсутність судової практики щодо вирішення спорів платників податку та контролюючого органу щодо виплати бюджетного відшкодування та пені.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального права без порушень норм процесуального права, а також із урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, неодноразово викладеного у постановах Верховного Суду.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на час узгодження сум бюджетного відшкодування).
Відповідно до положень пунктів 200.1-200.4, 200.7, 200.10, 200.12-200.14 статті 200 ПК України, на час виникнення спірних правовідносин ПК України визначав: у разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктом 200.7 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
При цьому якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.
Відповідно до пункту 200.15 ПК України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Судами встановлено, що сума бюджетного відшкодування ПДВ, заявлена позивачем у податковій декларації за січень 2015 року, набула статусу узгодженої після набрання законної сили рішенням суду у справі № 805/1615/15-а, а саме - 18.08.2015.
Відтак контролюючий орган був зобов'язаний протягом п'яти робочих днів подати до органу Казначейства висновок про бюджетне відшкодування позивачу відповідних сум ПДВ. Однак, зазначених дій податковим органом проведено не було, що ним у межах цієї справи не заперечується.
У подальшому, Законами України від 24.12.2015 № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та від 21.12.2016 № 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ.
Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (у новій редакції) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).
Законодавцем також передбачено у пункті 56 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, що до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
Кабінет Міністрів України постановою від 25.01.2017 № 26 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість" визнав такими, що втратили чинність, попередні постанови Кабінету Міністрів України із цього питання від 22.02.2016 № 68 та від 17.01.2011 № 39 і затвердив новий Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок N 26), яким визначив механізм ведення та адміністрування Мінфіном Реєстру як окремого інформаційного ресурсу та його автоматичного формування на підставі баз даних ДФС та Казначейства.
Відповідно до цього Порядку заяви автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження, а повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до цього Реєстру в межах сум, визначених законом про державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Взаємодія цих органів нормативно врегульована Порядком інформаційної взаємодії Міністерства фінансів України з Державною фіскальною службою України та Державною казначейською службою України в процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.03.2017 № 326 (далі - Порядок № 326).
Тобто, з 01.01.2017 законодавчо змінено механізм реалізації права на бюджетне відшкодування: запроваджено функціонування двох різних самостійних реєстрів, а саме: єдиного Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовано з бюджету.
Водночас, суди попередніх інстанцій установили, що після зазначених змін у податковому законодавстві спірна у цій справі сума бюджетного відшкодування не була включена до жодного з існуючих реєстрів.
У цьому контексті колегія суддів зазначає, що законодавчо було закріплено хронологічний порядок реєстрації та обліку заяв та подальшого фактичного відшкодування сум, проте законодавчо (нормативно) не визначені граничні строки виконання уповноваженими державою органами відповідних обов'язків.
Колегія суддів ураховує, що протягом тривалого часу судова практика щодо бюджетного відшкодування ПДВ формувалась таким чином, що єдиним можливим способом захисту прав платника в такому випадку є зобов'язання контролюючих органів виконати покладені на них законом і підзаконними актами обов'язки щодо повернення коштів, які не призводили до ефективного відновлення права платника податку та, як наслідок, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 визнала єдино можливим та належним способом захисту прав платника податків у таких спорах стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ.
Зміна підходів Великою Палатою Верховного Суду в частині визначення належних способів захисту в такій категорії справ відбулась уже після спливу 1095 днів з моменту узгодження суми бюджетного відшкодування.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, застосував до спірних правовідносин положення статті 102 ПК України та фактично визнав строк існування права позивача на бюджетне відшкодування - 1095 днів.
При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що зміна правового регулювання механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом запровадження ведення Реєстру та Тимчасового реєстру не може вважатись ані підставою для зупинення перебігу строків давності для вимоги про стягнення, ані початком для відліку строку, встановленого статтею 102 ПК України.
Колегія суддів уважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, оскільки з аналізу положень ПК України встановлено, що такі не містять прямої норми, яка б визначала строки давності існування права та/чи спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у правовідносинах, що виникають у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Водночас, положеннями статті 102 ПК України, на яку посилається відповідач, визначено строк давності у 1095 днів, який поширюється виключно на: право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов'язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому, ПК України та судова практика розрізняють такі правові категорії, як "бюджетне відшкодування" та "надміру сплачені грошові зобов'язання", що виключає можливість їх ототожнення з обмежувальною метою.
До того ж, норма пункту 102.5 статті 102 ПК України визначає саме строк звернення платника із заявою про повернення суми переплати з бюджету, а не строк виконання державою відповідного обов'язку.
При цьому слід враховувати, що запровадження строків звернення до суду слугує меті досягнення правової визначеності щодо правомірності акта (рішення, дії, бездіяльності) держави в особі її органів; після спливу строків правовідносини набувають ознак стабільності.
Попри те, як убачається з викладеного вище обґрунтування, у разі залишення без розгляду внаслідок спливу строку звернення до суду позову щодо реалізації права на бюджетне відшкодування право особи на підтверджену судом суму такого відшкодування не вичерпується, а протиправна поведінка держави не легітимізується. Власне, мова йде про заборгованість бюджету перед особою і не існує жодної норми права, за якою така поверталася б у власність держави після спливу будь-якого строку, як і не визначено відповідного порядку. Держава за жодних умов і обставин не набуває права на належні особі кошти.
Отже, обмеження права на бюджетне відшкодування будь-яким строком вже на етапі виконання обов'язку державою призведе до порушення самої запровадженої законом концепції безстрокової його реалізації (до повного погашення) і жодним чином не слугуватиме меті досягнення правової визначеності, породжуючи новий спір вже на міжнародному рівні. Строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У протилежному випадку - суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі "Лелас проти Хорватії" ЄСПЛ звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Колегія суддів також звертає увагу на висновок Верховного Суду, здійснений у постанові від 01.04.2021 у справі № 280/4453/18, а саме, проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону. Тобто відповідачем допущене триваюче порушення, яке фактично позбавило позивача права на вільне володіння майном протягом значного часу. При цьому відповідна бездіяльність допускалась в період, коли існувала різна судова практика судів касаційної інстанції щодо способу захисту порушеного права і за відмінного правового регулювання спірних правовідносин нормами права щодо способу, який забезпечує отримання сум бюджетного відшкодування, підтверджених судовими рішеннями.
Право платника податку на оскарження протиправної бездіяльності органу не можна визнавати його обов'язком, як не може вважатись законним наслідком його незастосування (нереалізації) - припинення самого існування права. Отже, незвернення до суду протягом певного часу не призводить до втрати права на відшкодування таких сум, з огляду на відсутність законодавчо встановленого строку, з настанням якого держава може вважатися вільною від виконання такого обов'язку.
Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій установлено, що непроведення таких виплат відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, а всі компоненти такого невиконання перебували у сфері відання й відповідальності держави, що указує на триваючу протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, колегія суддів уважає передчасним висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.
Слід ураховувати також, що відшкодування ПДВ способом стягнення також можливе без обмеження строком, визначеним частиною другою статті 122 КАС України, якщо реалізації прав платника перешкоджали обставини, пов'язані, зокрема, з триваючим невиконанням контролюючим органом покладених на нього функцій, чи іншою неможливістю отримати суму бюджетного відшкодування попри своєчасно вжиті платником для цього заходи.
При вирішенні питань строків суди мають враховувати обставини справи, положення законодавства, та встановити, чи була достатня чіткість у національному законодавстві на предмет умов за яких платник вправі отримати бюджетне відшкодування, чи не порушено принцип верховенства права стосовно "якості" закону та юридичної визначеності, а також врахувати "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права позивача на мирне володіння майном, та зваживши зазначене вжити заходів стосовно повного та належного юридичного захисту прав позивача на належне володіння майном на яке він має право в силу вимог національного законодавства.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 640/25381/19 з тотожними правовідносинами, в яких бюджетне відшкодування набуло статусу узгодженого у 2014 році, а позов платника податку про стягнення бюджетного відшкодування поданий у 2019 році.
На зазначений правовий висновок позивач звертав увагу суду під час апеляційного розгляду справи, водночас суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував такі доводи позивача та не надав їм оцінку.
Ураховуючи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та відсутності обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції стосовно не врахування позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 640/25381/19, а також з огляду на наявність висновків суду першої інстанції щодо строків звернення до суду, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача у справі.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на наведене, касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, Суд,-
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити частково.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 200/9654/21 скасувати, а справу направити до Першого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко