26 січня 2023 року
м. Київ
справа №380/22468/21
адміністративне провадження № К/990/956/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №380/22468/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у розмірі місячного заробітку в сумі 9 215, 98 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 28.10.2021 року по день ухвалення рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 9215 грн. 98 коп.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.10.2021 року по день ухвалення судом рішення у цій справі в сумі 9618,91 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Львівська обласна прокуратура звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у розмірі місячного заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктами а) та в) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій скаржником визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на незастосування судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20 жовтня 2021 року у справі № 420/4196/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 відповідно до яких позивач у справі не набув права на отримання вихідної допомоги.
Так скаржник зазначає, що ні Законом №1697-VII, ні Законом №113-ІХ не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, звільненим на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону №113-ІХ у зв'язку із неуспішним проходженням атестації.
При цьому, колегія суддів зауважує, що посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 420/4196/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справах № 420/4196/20 та №440/2682/20. Так, предметом спору у вищевказаних справах є визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у цій справі - визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та зобов'язання здійснити такі виплати.
Суд наголошує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923, яке і застосоване судами попередніх інстанцій.
Враховуючи наявність усталеної правової позиції щодо застосування частини п'ятої статті 51 Закону №1697-VII та статті 44 КЗпП України, наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржником також зазначено, що справа становить значний суспільний інтерес, однак крім цитування вказаного твердження, скаржником жодним чином не обгрунтовано вказане посилання та не доведено, що в результаті зазначеної справи зацікавлена необмежена кількість осіб.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №380/22468/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В. Е. Мацедонська
Судді: Н. А. Данилевич
О. В. Кашпур