Справа № 367/3270/17
Провадження №2/367/180/2022
Іменем України
15 грудня 2022 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Карабаза Н.Ф.,
при секретарі - Зінюк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки,
До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки. В позовній заяві зазначає, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ірпені Київської області. 12 серпня 2006 року між ним та відповідачем відділом реєстрації актів цивільного стану Ірпінського МУЮ був зареєстрований шлюб. Від даного шлюбу сторони мають троє неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.07.2016 р. по справі № 367/4317/16-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 шлюб між ними розірвано. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочною А.О. від 14 грудня 2015 року за реєстровим № 1793 він набув у власність 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,072 та, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, та 2/3 частини - житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на які було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно Витягу № 49833427 від 14 грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 804313732109, номер запису про право власності: 12528096 та 12528043 відповідно. Право власності на інші 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки ним набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочною А. О. і від 14 грудня 2015 року за реєстровим № 1781 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно Витягу № 49787573 від 14 грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 804298632109, номер запису про право власності: 12517759 та 12517991 відповідно. Ще перебуваючи у шлюбі із відповідачкою, ним було складено на неї заповіт. Однак, незважаючи на його наявність, між ними постійно виникали суперечки з приводу відсутності у неї будь-яких прав щодо житлового будинку, який дістався позивачу у спадок від батьків. Спочатку відповідач наполягала на реєстрації її місця проживання та спільних дітей у спірному будинку, а коли її вимоги були задоволені і 25.12.2015 року її місце проживання разом із дітьми було зареєстровано у вказаному будинку, то вона почала вимагати від позивача здійснення дарування спірного будинку на її користь. Доводи відповідачки щодо доцільності дарування нерухомого майна здавалися йому на той час цілком логічними та об'єктивним, відповідач вказувала, що їй, як дружині та матері, психологічно легше буде забезпечувати побутові потреби родини, у разі наявності в неї права вільного розпоряджання нерухомим майном, яке належало на той час позивачу на праві власності. При цьому, наявність проведеної реконструкції спірного будинку і відсутність реєстрації в установленому порядку реконструкції будинку її не хвилювало, вона самостійно підшукала для цього нотаріуса і підготувала всі необхідні документи для вчинення даного правочину, для чого подала нотаріусу стару технічну документацію на будинок, яка не відповідала конструкції будинку. З метою збереження сім'ї, з мотивів любові та поваги до своєї дружини, не підозрюючи про її дійсні наміри отримати у власність належне йому на праві власності нерухоме майно, а потім все ж таки - розірвати шлюб, 20 травня 2016 року сторони уклали договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до умов яких він безоплатно передав відповідачці у власність земельну ділянку, площею 0,072 га, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, та розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 86,3кв.м. Даний правочин був вчинений 20 травня 2016 року, хоча 17.05.2016 року відповідачка поштою відправила до Ірпінського міського суду позовну заяву про розірвання шлюбу, яка була зареєстрована в суді 25 травня 2016 року і задоволена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.07.2016 року по справі № 367/4317/16-ц. Після розірвання шлюбу, 26.07.2016 року відповідачка уклала шлюб з громадянином Іспанії ОСОБА_8 , забрала без його згоди дітей до своїх батьків в с. Піски Житомирського району Житомирської області, де діти перебували в будинку дитячого типу, переїхала на постійне місце проживання за кордон та маючи від позивача нотаріально посвідчений дозвіл на виїзд дітей за кордон, намагалася забрати їх із собою за кордон. Крім цього, відповідачка почала перешкоджати йому з дітьми проживати у вказаному будинку, для чого надала згоду на реєстрацію місця проживання своїй сестрі ОСОБА_9 та громадянці ОСОБА_10 , які незаконно облаштували у спірному будинку дитячий садок, внаслідок чого будинок став непридатним для проживання позивача разом із дітьми. Відповідачка скористалася його щирими почуттями до неї, довірою та бажанням забезпечити належний фінансовий побутовий рівень життя родини. Він за домовленістю із відповідачкою розраховував проживати у подарованому їй будинку разом з коханою дружиною та трьома дітьми. Однак, в результаті підступних дій відповідачки він втратив право власності на нерухоме майно та змушений був тимчасово проживати окремо. Передавши спірний будинок в оренду третім особам, які облаштували в ньому дитячий садок, відповідач створила загрозу безповоротної втрати дарунка, який для нього має велику немайнову цінність, оскільки вказаний будинок є успадкованим від його батьків, які власними зусиллями будували та проживали у відчуженому будинку протягом свого життя, у цьому будинку пройшло його дитинство, народилися та проживають його діти, а тому враховуючи підступність дій відповідачки існує загроза безповоротної втрати дарунка. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про мирне врегулювання спору щодо будинку, однак відповідач на його вимоги не реагує, до нотаріуса з'являтися для підписання договору про розірвання договорів дарування не бажає, а тому вказані договори дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку АДРЕСА_1 , укладені між ним та відповідачем підлягають розірванню в судовому порядку. Відповідно до ч.2 ст 727 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а згідно з частиною 4 цієї статті дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є - збереженим. Загальною підставою для розірвання договору дарування є злісна невдячність обдаровуваного. Відносини дарування мають як правовий, так і моральний аспект, який проявляється у тому, що предметом договору дарування є речі, що мають не лише матеріальну, а й велику немайнову цінність, і йому не байдужа їх доля. Оскільки такому дарунку загрожує безповоротна втрата з вини відповідача, то позивач вправі розірвати договір дарування, предметом якого є такий дарунок. Таке розірвання правочину спрямоване на запобігання втрати дарунка. Передавши спірний будинок в оренду третім особам, які облаштували в ньому дитячий садок і чинять перешкоди йому разом з дітьми проживанню в ньому, відповідач створила загрозу безповоротної втрати. Просить суд розірвати договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,072 га, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, від 20 травня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Калинушкою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2384 та договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв. м. від 20 травня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Калинушкою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2380. Стягнути з відповідача на його користь усі судові витрати.
Відповідачем по справі подано відзив в порядку статті 178 ЦПК України, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю з наступних підстав. 12 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та нею було зареєстровано шлюб. В шлюбі у сторін народилися: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після одруження, подружжя почало проживати у будинку батьків позивача, за адресою: АДРЕСА_1 . Батьки ОСОБА_1 проживали на першому поверсі, а вони на другому поверсі вказаного будинку. Згодом батьки позивача переїхали жити до іншого свого будинку, який фактично знаходиться навпроти, за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті матері позивача, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_11 на початку 2015 року, з огляду на стан здоров'я переїхав проживати до батьків ОСОБА_7 , а саме: АДРЕСА_3 . ОСОБА_12 доглядали за ним до самої смерті. Разом з тим сімейні стосунки сторін у справі почали погіршуватися з 2014 року. Вона фактично сама забезпечувала сім'ю, працювала, тоді як позивач влаштовував численні застілля, звик до того, що батьки його завжди забезпечували усім необхідним. Разом з тим, позивач розумів, що саме завдяки її зусиллям зроблено коштовний ремонт у будинку, поліпшено його технічні характеристики, оплата послуг доглядальниці для батьків позивача, відповідальне ставлення до материнських обов'язків щодо догляду за дітьми, а потім людське, гуманне відношення щодо догляду батька позивача ОСОБА_13 - батьками ОСОБА_7 . Всі ці фактори вплинули на рішення позивача щодо оформлення згодом дарунку нерухомого майна, незважаючи на початок шлюборозлучного процесу. Після смерті батька позивача, у травні 2015 року ОСОБА_1 оформив спадкові права на житловий будинок АДРЕСА_4 загальною площею 86,6 кв.м. та земельну ділянку площею 0,072 га що знаходиться за тією ж адресою, в межах домоволодіння. Навесні 2016 року сторони у справі вирішили розлучитися за обопільною згодою. Вирішили, що вона подасть позов до суду про розірвання шлюбу, а ОСОБА_1 визнає цей позов. Водночас, після подання позову про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 добровільно, на власний розсуд виявив бажання подарувати їй житловий будинок та земельну ділянку, що належали йому на праві особистої власності після набуття спадкових прав. Відповідно до договору дарування житлового будинку від 20.05.2016 р. посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. та зареєстрованому в реєстрі за № 2380, ОСОБА_1 в якості дарувальника безоплатно передав, а вона в якості обдаровуваної прийняла у дарунок житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3кв. м. Водночас, після підписання даного договору, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 20.05.2016 р. посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. та зареєстрованому в реєстрі за № 2334, ОСОБА_1 в якості дарувальника безоплатно передав, а вона в якості обдаровуваної прийняла у дарунок земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:126:0038, площею 0,072 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Право власності на зазначену земельну ділянку, після підписання Договору дарування від 20.05.2016 р. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після підписання зазначених договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, ОСОБА_1 переїхав проживати до будинку по АДРЕСА_2 , який належав його батькам, а після їх смерті фактично належить ОСОБА_1 . Позивач і до цього часу продовжує робити в ньому ремонт зусиллями найманих будівельників. Отже, зазначені вище обставини є підтвердженням того, що ОСОБА_1 після укладення договорів дарування на користь ОСОБА_7 добровільно, свідомо та за власним бажанням звільнив будинок АДРЕСА_1 та почав проживати в іншому будинку (навпроти) до травня 2017 року, після чого за допомогою сторонніх осіб незаконно захопив зазначений будинок та одночасно подав позов про визнання недійсними договорів дарування від 20.05.2016 року. У свою чергу, вона після набуття права власності на будинок та земельну ділянку уклала договори з обслуговуючими організаціями про користування електричною енергію, газу, договір про надання послуг на вивезення твердих побутових відходів, водопостачання тощо. На момент укладення договорів дарування, подаровані будинок та земельна ділянка не обтяжені боргом, не перебували під арештом, забороною, в судовому спорі, в податковій заставі, також вони не були предметом іпотеки, обтяжень, будь-яких прав у третіх осіб щодо них не існувало, а отже, власник майна ОСОБА_1 укладаючи дані договори, мав право на власний розсуд розпорядитися своїм майном, сторони були вільними у визначені усіх істотних умов договорів. Твердження ОСОБА_1 у позовній заяві про те, що він не мав наміру розлучатися, а відтак не подарував би дружині будинок та земельну ділянку - не заслуговують на увагу та спростовується наступним: у позові про розірвання шлюбу від 09.05.2016 р. зазначено: «відповідач особливо не переймається сімейними проблемами. Його вклад до сімейного бюджету не значний. При цьому навіть не здійснює жодних спроб у пошуку роботи для покрашення матеріального стану сім'ї. Діти сторін після розірвання шлюбу залишаються проживати з позивачкою..» Заявою від 18.06.2016 р. ОСОБА_1 визнав позов про розірвання шлюбу, жодних заперечень щодо мотивувальної частини позову не надав, а значить фактично погодився на обставини, які вона зазначила у позові про розірвання шлюбу від 09.05.2016 р. Таким чином, укладаючи договори дарування від 20.05.2016 р. позивач ОСОБА_1 вже знав про невідворотність розлучення, сам бажав цього (про що свідчить визнання позову) і підписуючи договори дарування діяв на власний розсуд, реалізуючи своє право на розпорядження майном. При цьому ОСОБА_1 є фізично здоровим, працездатним чоловіком, забезпечений житлом (Спартака, 3) одноосібно користується спільним автомобілем Фольксваген Джетта, будь - якого примусу, погроз чи тяжкої обставини, які б могли вплинути на його волевиявлення - не існувало. Разом з тим, позивач у своєму позові вказує на те, що на момент укладання договорів технічні характеристики будинку не відповідали фактичній площі будинку. Такі твердження позивача є голослівними, такими що не заслуговують на увагу. Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника здійснюється при певних обставинах. Однак, з боку позивача не наведено та не надано жодного доказу того, що мали місце певні обставини, передбачені законом, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Укладаючи договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 20.05.2016 р. дарувальник діяв вільно, свідомо, на власний розсуд із зазначенням усіх істотних умов договорів, права та обов'язки щодо змісту правочину повністю усвідомлював.
В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Майко М.В. подала до суду заяву про розгляд справи без особистої участі відповідача та представника відповідача, в якій зазначила, що позовні вимоги не визнають та просили відмовити в повному обсязі. Крім того просять скасувати заходи забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»
Відповідно до ст. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Відповідно до ч 2, 3 ст. 12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.»
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»
Судом встановлено що сторони по справі - колишнє подружжя, які перебували в шлюбі у період з 12.08.2006 р. по 06.07.2016 р. Від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей, а саме сина ОСОБА_14 - 2008 р.н., сина ОСОБА_15 - 2011 р.н., доньку - ОСОБА_16 - 2009 р.н.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочною А.О. від 14 грудня 2015 р. за реєстровим №1793 ОСОБА_1 набув у власність 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочною А.О. від 14 грудня 2015 р. за реєстровим №1781 ОСОБА_1 набув у власність 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочною А.О. від 14 грудня 2015 р. за реєстровим № 1796 ОСОБА_1 набув у власність, 2/3 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, площею 0,072 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
11 травня 2016 р. ОСОБА_7 поштою подала позов до Ірпінського міського суду з позовом до ОСОБА_1 про розлучення. ОСОБА_1 в судове засідання про розірвання шлюбу не з'явився, подав до суду нотаріально посвідчену заяву від 18.06.2016 р., в якій просив розглядати позов в його відсутності, проти позову не заперечував. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.07.2016 р. позов було задоволено (справа №367/4317/16-ц).
20 травня 2016 року ОСОБА_1 уклав договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. Відповідно до умов яких він безоплатно передав у власність дружини - ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,072 га, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, та розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 86,3 кв.м. Відповідно до п.5 даного договору, дарувальник ОСОБА_1 засвідчив що:
- від обдаровуваної не приховано обставин, які мають істотне значення;
- до укладення цього договору житловий будинок іншим особам не відчужено;
- житловий будинок, який є предметом цього договору, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано;
- щодо житлового будинку відсутні судові спори;
- внаслідок дарування житлового будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в т.ч. неповнолітніх, малолітніх дітей та інших непрацездатних осіб, яких дарувальник зобов'язаний утримувати за законом чи договором;
- договір не укладається під впливом тяжкої для дарувальника обставини.
В п.6 договору сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 20.05.2016 р., в п.7 зазначено, що дарувальник стверджує, що договір не укладається під впливом тяжких для дарувальника обставин.
При укладенні вищезазначеного правочину, сторони підтверджували що їх волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору є зрозумілими і відповідають реальній домовленості сторін (п.8 Договору).
ОСОБА_7 у своєму відзиві на позовну заяву зазначє, що після підписання спірних договорів, право власності на нерухоме майно - будинок та земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачем даний факт не заперечувався.
ОСОБА_7 , після набуття права власності на земельну ділянку та будинок, уклала договори з обслуговуючими організаціями, даний факт підтверджено договором від 17.03.2017 року № 3388 про наданням послуг з вивезення твердих побутових відходів та рідких стоків від приватного сектору, договором від 20.09.2016 року № 200450577 про користування електричною енергією.
Крім того, з дублікатів квитанцій за грудень 2016 року, січень, лютий, квітень, 2017 року вбачається ОСОБА_7 оплачувала комунальні послуги надані за адресою АДРЕСА_1 , а саме здійснювала оплату за: водопостачання, електроенергію, газопостачання. На момент укладення договорів дарування, дарувальник ОСОБА_1 мав повне право на свій розсуд розпорядитися належним йому майном, це було його волевиявлення.
Згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 717 ЦК України - за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ч.2 ст 727 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а згідно з частиною 4 цієї статті дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
Договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Загальною підставою для такого розірвання правочину є злісна невдячність обдаровуваного. Це обумовлено також і тим, що законом не може бути передбачено морального обов'язку для обдарованого, спрямованого на вдячність та повагу до дарувальника.
Проте, законом встановлені певні правові підстави розірвання договору дарування - у випадку вчинення обдаровуваним протиправних та аморальних дій відносно особи дарувальника.
У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника, причому незалежно від того, чи був договір дарування укладений з обов'язком передати дарунок у майбутньому, чи дарунок вже був переданий дарувальником та прийнятий обдаровуваним. До таких підстав відносить умисне вчинення злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника. Правова характеристика умисного злочину надається статтею 24 КК України (злочин вважається умисно вчиненим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел). Слід врахувати, що для застосування ст. 727 ЦК України, обов'язковою умовою повинна бути наявність такого, що набрав законної сили вирок суду, щодо особи обдарованого, яка вчинила злочин. Крім того, що у випадках встановлених вказаною статтею, право на розірвання договору, виникає з певних моментів: з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Злочин сам по собі є аморальним явищем. Тому вчинення злочину має тягнути настання цивільно-правових наслідків. Такими наслідками закон визначає розірвання договору дарування, предметом якого є нерухоме майно. У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника. Суд враховує, що для розірвання договорів на підстав ст. 727 ЦК України, слід встановити вину відповідача, яка в силу вимог ст.62 Конституції України, має бути підтверджена відповідним судовим рішенням.
Укладаючи договори дарування житлового будинку та земельної ділянки 20.05.2016 року дарувальник, тобто позивач діяв вільно, свідомо, на власний розсуд, із зазначенням усіх істотних умов договорів, права та обов'язки щодо змісту правочину повністю усвідомлював.
Позивач зазначає, що в результаті підступних дій відповідачки він втратив право власності на нерухоме майно та змушений був тимчасово проживати окремо. Передавши спірний будинок в оренду третім особам, які облаштували в ньому дитячий садок, відповідач створила загрозу безповоротної втрати дарунка, який для позивача має велику немайнову цінність, оскільки вказаний будинок є успадкованим від його батьків, які власними зусиллями будували та проживали у відчуженому будинку протягом свого життя, у цьому будинку пройшло дитинство позивача, народилися та проживають його діти, а тому враховуючи підступність дій відповідачки існує загроза безповоротної втрати дарунка. Однак в підтвердження вказаних обставин жодних доказів ОСОБА_1 не надає, зокрема: відсутні докази передачі спірного житлового будинку АДРЕСА_1 в оренду третім особам, позивачем не обґрунтовано та не доведено існування великої немайнової цінності спірного будинку та земельної ділянки, що були ним подаровані.
Позивач не зазначає, та не додає жодних доказів в чому саме полягає загроза безповоротної втрати дарунка, оскільки не додає жодних доказів щодо його пошкодження, псування, знищення.
Сам по собі факт розірвання шлюбу, та укладання шлюбу з іншою особою не є безумовною підставою загрози безповоротної втрати дарунка.
Суд не бере до уваги обґрунтування підстави для розірвання договору дарування злісну невдячність обдаровуваного, яка вказана ОСОБА_1 , оскільки це не є підставою розірвання договору, що передбачена Цивільним кодексом України.
У постанові Верховного Суду №361/8035/2014-ц (провадження №61-4640СВ18) від 25.04.2018 р. викладена правова позиція, де визначено, що оскільки право власності на майно передбачає право володіння, користування та розпорядження ним, то бажання ж власника, який набув право власності на підставі договору дарування, розпорядитись своїм майном, не є підставою для розірвання договору дарування в розумінні положень частини другої статті 727 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Дії позивача, який уклав 20 травня 2016 року договори дарування, а у травні 2017 року пред'явив позов щодо визнання договорів недійсними, суперечать його попередній поведінці та з огляду на доктрину venire contra factum proprium є недобросовісними.
Укладаючи договори дарування житлового будинку та земельної ділянки 20.05.2016 року дарувальник, тобто позивач діяв вільно, свідомо, на власний розсуд, із зазначенням усіх істотних умов договорів, права та обов'язки щодо змісту правочину повністю усвідомлював.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У зв'язку з зазначеним, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт, що обдаровуваний, а саме: відповідач створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника, а саме: позивача велику немайнову цінність, позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами наведені у позові обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог; не довів наявності підстав для розірвання договору дарування житлового будинку від 20.05.2016 р. та договору дарування земельної ділянки від 20.05.2016р. у порядку ч. 2 ст. 727 ЦК України, зокрема обставини того, що відповідач створює загрозу безповоротної втрати дарунків і те, що дарунки мають для нього велику немайнову цінність. Як наслідок позивач не довів, що його права як дарувальника за цими договорами дарування порушені, а відтак суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,072 га, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, від 20 травня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Калинушкою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2384 та договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв. м. від 20 травня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Калинушкою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2380.
Згідно ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Приймаючи до уваги, що підстави для забезпечення позовних вимог відпали, суд вважає за необхідне скасувати вжиті заходи забезпечення позову застосовані постановою Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2017 року.
Питання про стягнення судового збору суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.
Враховуючи, що в позові відмовлено, то сплачені позивачем суми судового збору та судових витрат не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі ст. 321, 651, 717, 727 ЦК України, керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141, 158, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки - відмовити.
Скасувати арешт накладений на земельну ділянку, площею 0,072га, кадастровий номер 3210900000:01:126:0038, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану на ім'я ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Скасувати арешт накладений на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Суддя: Н.Ф. Карабаза