Справа № 361/8766/21
Провадження № 2/361/1475/22
20.09.2022
20 вересня 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді Сердинського В.С.
при секретарі - Калініченко Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, враховуючи уточнення позовних вимог, просить:
- визнати недійсним з моменту укладення Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» пункт 2.5. в частині за якою передбачено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати видачі кредиту;
- визнати недійсним з моменту укладення Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, укладеного кладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» пункту 2.5. в частині за якою передбачено, що базою для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості є початкова сума кредиту;
- визнати недійсним з моменту укладення Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» пункту 1.10. в частині за якою передбачено, що позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісяця в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором;
- визнати недійсною з моменту укладення договору умову Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Ідея Банк» - «Графік щомісячних платежів » в частині комісії за обслуговування кредитної заборгованості;
- зобов'язати відповідача АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 в сумі цих платежів з погашення заборгованості комісію (плату за обслуговування кредитної заборгованості ) у сумі 82752,78 грн - в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, а залишок перерахувати на рахунок) ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») було укладено Договір про надання 88000,00 грн строком на 18 місяців.
Позивач вважає, що під час укладення оспорюваного правочину відповідачем не дотримано вимог статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини другої статті 11, статті 18Закону України «Про захист прав споживачів», а саме те, що працівники відповідача з умовами кредитування належним чином позивача не ознайомлювали, не надали повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Також вважає, що в порушення частини четвертої статті 11 зазначеного Закону, відповідач неправомірно встановив у договорі плату за обслуговування кредитної заборгованості та включив несправедливі умови про зміну витрат, а всупереч положенням статті 18 Закону включив до кредитного договору несправедливі умови, які порушують її права як споживача.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
25 січня 2022 року представник відповідача АТ «Ідея Банк» - Трофімова Л.А., подала відзив на позов, в якому просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідну Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги. Із оспорюваного Кредитного договору вбачається, що такий був підписаний позивачем та відповідачем власноручно, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами. Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на кожному аркуші кредитного договору і кожний з них отримав примірник вказаного договору. Таким чином, волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору, тобто як з боку позивача - з метою отримання кредитних коштів, так і з боку відповідача - з метою повернення виданих коштів і отримання прибутку в тому числі за обслуговування кредиту.
Підставою для визнання правочину недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом. Підписуючи договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах, при цьому позивач не вбачала в діях відповідача порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї, як споживача.
03 та 08 лютого 2022 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.
17 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, в якій просила визнати пункт 1.10 і пункт 6 Кредитного договору № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину; здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості в розмірі 120 650 гривні за кредитним договором № Z60.13030.003492626 від 22.12.2017 року в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 22 грудня 2017 року АТ «Ідея Банк» в особі уповноваженого працівника, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, уклали договір про надання кредиту № Z60.13030.003492626, відповідно до умов якого банк відкрив рахунок та надав позичальнику кредит, а позичальник отримав його на наступних умовах: сума кредиту - 88000,00 грн; процентна ставка та тип - 15,5 % річних, змінювана; строк кредиту - 36 місяців.
Умови кредитного договору банком виконані в повному обсязі та надано позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному Договором.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до норм статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із положеннями статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм частин другої, четвертої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у зв'язку з чим згідно статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, просить визнати недійсним кредитний договір в частині додаткової сплати за обслуговування кредитної заборгованості.
Згідно із приписами частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, станом на день укладення кредитного договору і чинній на даний час), зазначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
З цього приводу всі посилання позивача на порушення відповідачем вимог частини другої, четвертої статті 11 вказаного Закону (неіснуючої норми) - є такими, що до уваги не беруться.
До відносин споживчого кредитування Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до частин першої-другої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Положеннями частини другої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб'єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов'язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.
Позивач зазначає, що під час укладання кредитного договору були порушенні її права, як споживача, через не ознайомлення з умовами кредитування, ОСОБА_3 не мала часу детально ознайомитись із Договором, наголошувала на тому що, враховуючи, що вона є пенсіонеркою та людиною похилого віку, шрифт яким викладені умови Договору є тяжким для сприйняття.
Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами та змістом спірного правочину, виходячи з такого.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 19 Закону «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до положень частин першої, шостої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
При укладенні Кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилася з його умовами. Більше того, позичальник в подальшому виконувала умови кредитного договору та сплачувала відповідні кошти.
Окрім цього, позивач погодилась з умовами кредитного договору, де визначена реальна річна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), тобто позивач була обізнана з реальною річною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту в який також входила комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Також, підтвердженням того, що позивач була ознайомлена з умовами підтверджує власноручно підписаний нею паспорт споживчого кредитування, який долучений до матеріалів справи.
Відтак, наявність підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до положень частин дев'ятої-десятої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» на вимогу споживача кредитодавець зобов'язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача). Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз'яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов'язань за таким договором. Надання таких пояснень, роз'яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Позивачем суду не надано жодних доказів, що вона зверталася до відповідача до укладення кредитного договору з будь-якими запитами стосовно надання інформації за спірним правочином, у тому числі доказів таких звернень після укладення договору з вимогами про припинення порушень з боку відповідача, якщо позивач вважає, що її права порушені, та/або із заявами про приведення договору у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, чи заявами про відкликання своєї згоди на укладення кредитного договору у порядку, визначеному статтями 9, 15 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Банком надано позивачу кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором. Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості певних положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з особистих суб'єктивних оцінок ОСОБА_3 як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов'язань. При цьому, на час укладення договору позивач була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов'язання добровільно.
Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), - Закон України «Про захист прав споживачів» мав на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами потенційно укладеного ним договору на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника - споживача. Дані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяким чином не звільняв споживача (позичальника) від його обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Також, слід зазначити, що відповідач АТ «Ідея Банк» не встановлював ніякої комісії за ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії, які банк здійснює на власну користь - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії кредитного договору позивач не зверталася за роз'ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим, погоджуючись зі всіма умовами такого кредитного договору.
Крім того, питання про розірвання кредитного договору позичальник не порушувала, виконувала його умови з моменту укладення договору, тобто визнала усі умови кредитного договору.
З матеріалів справи також вбачається, що з моменту укладення та протягом дії договору позивач не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін (виправлень) до нього, суть договору їй була зрозуміла та вона погодилася із усіма умовами такого договору.
Підписуючи договір, позивач мала достатній обсяг цивільної дієздатності щодо розуміння положень кредитного договору, діяла вільно та не була обмежена в отриманні інформації щодо його умов, оскільки, підписала Договір та впродовж тривалого часу виконувала його вимоги.
Суд також враховує, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду відсутні правові підстави для втручання у договірні правовідносини, і відсутні підстави для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-94цс13).
За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що Договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо позичальника. Не встановлено таких обставин, які б вказували на те, що кредитодавець застосував нечесну практику; в межах заявлених позовних вимог не встановлено порушень прав позичальника укладенням договору на зазначених в ньому умовах. Всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від власної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Керуючись статтями 3, 11, 15, 16, 203, 215, 230, 549, 626, 627, 628, 638, 639, 641, 642, 1048, 1054, 1055 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статтями 9, 10, 12, 15 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 2, 6, 8 Закону України «Про захист персональних даних», статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Сердинський