Справа № 240/12763/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С.
26 січня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
В червні 2021 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
-стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції у рахунок відшкодування завданої шкоди кошти у розмірі 381272,95 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково:
-стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 8223,35 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначено, що при вирішенні спору, суд повинен був керуватися Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 04.09.2017 у справі №296/6950/17, залишеної без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 06.12.2017, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та обрано ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 340 (триста сорок) грн.
Вказано постановою встановлено, що ОСОБА_1 02.09.2017, о 08 год. 00 хв., на а/ш Київ-Чоп 94км+430м, керуючи автомобілем "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, в результаті чого скоїв наїзд на металевий колесовідбійник. У результаті ДТП автомобіль механічно пошкоджено. ОСОБА_1 під час розгляду даної адміністративної справи в суді вину свою визнав повністю. Вина останнього у вчиненні ДТП повністю підтверджується матеріалами адміністративної справи, схемою місця ДТП від 02.09.2017, письмовими поясненнями від 02.09.2017, висновком від 02.09.2017 №809 щодо результатів медичного обстеження з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння про те, що у ОСОБА_1 ознак сп'яніння не виявлено.
Згідно з висновком експертного дослідження від 27.09.2017 №Д11/8 Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , на 19.09.2017 складає 381272,95 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , на 19.09.2017 складає 358409,57 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу складових автомобіля "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , на 19.09.2017 складає 358409,57 грн. Величина втрати товарної вартості автомобіля "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , на 19.09.2017 складає 2263,39 грн.
Позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, розмір якого встановлено висновком експертного дослідження від 27.09.2017 №Д11/8.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до преамбули Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції.
Норми, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників поліції, заподіяну ними під час виконання службових обов'язків, станом на час виникнення спірних правовідносин у даному Законі відсутні.
Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ч. 2 ст. 56 Закону № 580-VIII).
Частинами 1, 2 ст. 19 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.1 Р.1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин (далі Положення) це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.
Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом п.2 Р.1 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі -військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно-це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:
а) заподіяння прямої дійсної шкоди;
б) протиправної їх поведінки;
в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням
шкоди;
г) вини у заподіянні шкоди.
Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
П.10 Р.II Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не
більше місячного грошового забезпечення.
За змістом п.13 Р. III військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі:
умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій;
приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах;
заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;
дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину;
недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
В свою чергу, згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
У ст. 132 КЗпП України закріплено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;
10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, як нормами трудового законодавства, так і нормами Положення на яке посилається позивач, передбачено повну та обмежену відповідальність працівника за спричинення останнім шкоди шкоди, підприємству, установі чи організації.
При цьому, повна матеріальна відповідальність настає лише за наявності в діях цієї особи умислу на знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій.
Поряд з цим, Департаментом патрульної поліції не наведено жодного доказу, на підтвердження тієї обставини, що ДТП, яка сталася 02.09.2017 о 08 год. 00 хв., на а/ш Київ-Чоп 94км+430м, в результаті якої пошкоджено автомобіль "Hyundai Sonata", держ. номер НОМЕР_1 , сталася в результаті умисних дій відповідача, спрямованих на пошкодження вказаного майна.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за пошкодження автомобіля.
За обставин, які склались у даній справі, ОСОБА_1 може нести лише обмежену матеріальну відповідальність, як це передбачено ст. 132 КЗпП України.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.