Справа № 120/9523/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
26 січня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в листопаді 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та незаконною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 30.03.2022 №9 до відома ОСОБА_1 .
Також, позивач просив:
- визнати бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 30.03.2022 №9 до відома ОСОБА_1 такою, що не відповідає вимогам норм ст.57 Конституції України в редакції від 28.06.1996, приписам "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 та "Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170;
- визнати протиправною та незаконною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не виконання ним норм прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України в редакції від 28.06.1996 при реалізації ним повноважень щодо припинення правових відносин між громадянином ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 ;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 при реалізації повноважень щодо встановлення, зміни та припинення правовідносин між громадянами та військовою частиною НОМЕР_1 неухильно дотримуватись Конституції України в редакції від 28.06.1996, законодавчих та нормативних актів, що відповідають їй.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Командира Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Командира Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення.
Згідно ч.1, 2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи положення ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків.
В свою чергу, Вінницьким окружним адміністративним судом в межах розгляду справи № 120/3453/22 встановлено, що позивача 24.02.2022 з метою проходження військової служби було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , яка є кадрованим формуванням військ територіальної оборони України у Вінницькій області. Бригада перебуває у складі оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд першої інстанції критично оцінює доводи позивача стосовно того, що він не відбував військову службу, адже обставина щодо проходження позивачем саме військової служби встановлена в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3453/22 від 01.07.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Відтак, суд першої інстанції зауважує, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Таки чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець, виходячи з приписів ч. 5 ст. 122 КАС України встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Позивачем в позовній заяві, серед інших, заявлено вимогу про визнання протиправною та незаконною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 30.03.2022 № 9 до відома громадянина ОСОБА_1 , а також визнати цю бездіяльність такою, що не відповідає вимогам норм ст. 57 Конституції України (254к/96-ВР) в редакції від 28 червня 1996 року, приписам «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (зі змінами) та «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Так, позивач вказує, що дізнався про наказ № 9 від 30.03.2022 лише 31.10.2022 з опосередкованих джерел.
В межах обставин даної адміністративної справи, суд першої інстанції зазначає, що відповідно до наказів відповідача, долучених до позовної заяви, зокрема, наказу №1 від 24.02.2022, позивача зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та встановлено посадовий окладу 2730 грн. на місяць, а також визначено виплачувати основні та додаткові види грошового забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частині) від 30.03.2022 позивача з 30.03.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Крім цього, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду власне зазначає, що 30.03.2022 о 21:30 годині йому була надана інформація у письмовій формі щодо його звільнення.
Отже, аналізуючи в сукупності наведені обставини, суд доходить до висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав 30.03.2022, адже на той час йому вже був відомий факт звільнення зі служби, а також після виключення позивача зі списків військової частин НОМЕР_1 позивачеві не виплачувалось грошове та не надавалось речове забезпечення, що є наслідком прийняття відповідачем вищевказаного наказу від 30.03.2022.
Отже, суд першої інстанції визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що, оскільки наказ відповідача № 9 від 30.03.2022 не був предметом розгляду адміністративної справи №120/3453/22, то про нього позивач дізнався лише 31.10.2022 з опосередкованих джерел.
Також суд першої інстанції не приймає до увагу посилання позивача на те, що судом в ході розгляду справи № 120/3453/22 у відповідача витребовувались усі документи, пов'язані з прийняттям та звільненням позивача зі служби, однак відповідачем так і не було надано вищевказаного наказу, що, на переконання позивача, свідчить про фізичну відсутність такого наказу у відповідача станом на момент надання до суду відповідних документів.
Суд першої інстанції зазначає, що фізична відсутність зазначеного наказу є лише припущенням позивача, яке не ґрунтується на належних та допустимих доказах.
З наведених обставин, суд першої інстанції доходить до висновку, що, наведені в заяві про поновлення строку звернення до суду, причини пропуску зазначеного строку є необґрунтованими та неповажними, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 1-2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Тобто, поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з адміністративним позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.2 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Обставини щодо проходження позивачем саме військової служби встановлені в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3453/22 від 01.07.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 в межах справи №120/3453/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року у справі №120/3453/22 за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на посаді.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах даного адміністративного позову слід застосовувати місячний строк звернення до адміністративного суду (ч.5 ст.122 КАС України).
Щодо доводів апелянта в частині дізнання позивача про наявність наказу №9 від 30.03.2022 лише 31.10.2022 з опосередкованих джерел, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.7 ст.26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.3 ст.24 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п.12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт.
Документи на звільнення військовослужбовців, які досягають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк контракту, направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад, а також розрахунок військовослужбовців.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.
Відповідно до п.1.5. розділу І наказу Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України" командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів (далі військові навчальні заклади), установ і організацій, кораблів і підрозділів і створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
Згідно з п.1.6. розділу І Інструкції №333 організація і стан обліку особового складу у військових частинах і з'єднаннях покладаються на начальників штабів військових частин і з'єднань.
Як передбачено п.11.1. Розділу 11 Інструкції №333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.
Відповідно до п.12.10 Інструкції №333 при цьому, проекти наказів до подання їх на підпис командирам (керівникам) повинні бути перевірені (вичитані), звірені з документами персонального обліку військовослужбовців та завізовані на звороті останнього аркуша наказу безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою. Зразок звороту останнього аркуша наказу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції.
Згідно з п.12.11 Інструкції №333 після цього проекти наказів проходять правову експертизу в юридичній службі. Віза посадової особи юридичної служби проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п.1.5. Інструкції №170 для встановлення, зміни або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, установах, організаціях, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військові частини), оформляються - клопотання посадових осіб у вигляді службової характеристики (додаток 6), рапорту, телеграми, списку, донесення, якщо в умовах особливого періоду неможливо оформити документи, визначені підпунктом 1 цього пункту, - на військовослужбовців, які займають посади, передбачені штатами воєнного часу, щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад і зарахування у розпорядження та звільнення з військової служби (крім громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, осіб, які призначені або призначаються на посади вищого офіцерського складу, та тих, призначення яких на посади здійснюється за погодженням з Президентом України).
Як передбачено п.2.7 Інструкції №333 зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.
Згідно з п.2.9. Інструкції №333 виключення зі списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині в такі строки: - осіб, звільнених з військової служби, призначених для проходження військової служби до інших військових частин (у тому числі направлених на навчання за кордоном строком понад один рік і на посади національного контингенту), зарахованих на навчання до військових навчальних закладів, обраних народними депутатами України, відряджених до органів, установ і організацій із залишенням на військовій службі, а також направлених для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - інші військові формування), - з дня вибуття.
Відповідно до абз.9 п.3.15 Інструкції №333 після видання наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця в рядок 8 записуються формулювання наказу про звільнення, у тому числі за якою статтею Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", про право носіння військової форми одягу (якщо це було вказано в наказі про звільнення), вислугу років у календарному та пільговому обчисленнях, військовий комісаріат, куди підлягає направленню для постановки на військовий облік, вид заохочення, номер і дата наказу по стройовій частині про виключення зі списків особового складу частини. У цьому самому рядку зазначається, на яких посадах можна використовувати військовослужбовця в особливий період. У послужних списках других примірників особових справ офіцерів зазначаються номери військово-облікових спеціальностей, за якими доцільно їх обліковувати в запасі. До перших примірників особових справ військовослужбовців, звільнених із правом на пенсійне забезпечення, залучаються: розрахунок вислуги років (страховий стаж) військовослужбовця на пенсію, свідоцтва про хворобу, витяги з наказів по особовому складу про звільнення та виключення зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при звільненні особи Наказ по особовому складу передує Наказу по стройовій частині.
В свою чергу, як встановлено в межах справи №120/3453/22 та зазначає сам позивач 30.03.2022 йому було вручено копію Наказу №59 від 30.03.2022 про звільнення з військової служби (по стройовій частині).
В свою чергу, ч.3, 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 21.02.2020 №340/1019/19 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки Наказ, в частині звільнення особи, по особовому складу передує наказу по стройовій частині, то позивач "повинен був дізнатись" про свої порушені права в частині не ознайомлення з Наказом №9 від 30.03.2022 по особовому складу, ще 30.03.2022 (з моменту вручення копії Наказу №59 від 30.03.2022).
Отже, враховуючи вказане, початок перебігу місячного строку звернення до суду з відповідним адміністративним позов слід обраховувати з 30 березня 2022 року.
Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для повернення адміністративного позову особі, яка його подала.
Тобто, вказані позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки не є обставинами об'єктивного і непереборного характеру.
Жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом, позивачем не надано, немає таких доказів і в матеріалах справи.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява №28090/95, п. 45). Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, п. 33).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо невиконання позивачем вимог ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 про залишення позовної заяви без руху.
Отже, враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.