26 січня 2023 року м. Дніпросправа № 340/2736/20
(суддя Жук Р.В., м. Кропивницький)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Панченко О.М., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 340/2736/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, Державна судова адміністрація України про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним,-
ОСОБА_1 15 липня 2020 року звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної Казначейської служби України згідно з яким просить стягнути на її користь з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України 261000 гривень (двісті шістдесят одну тисячу гривень) у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акта.
Позов фактично обґрунтовано тим, що частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою. Проте, указана норма у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII була виключена, а отже скасувала право судді по виходу у відставку на отримання вихідної допомоги в зазначеному розмірі. На момент виходу позивача у відставку чинним був Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI. Посилаючись на ці обставини, а також на частину третю статті 152 Конституції України, позивач стверджує, що положеннями закону, які були визнані неконституційними, їй з боку Держави було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 261000 грн. До того ж, позивач стверджує, що за приписами законодавства завдана їй матеріальна шкода має бути відшкодована Державою у спосіб безспірного списання коштів з державного бюджету.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що неконституційним положенням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, чим було завдано позивачу майнову шкоду у вигляді неотримання вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державна судова адміністрація України, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що на момент звільнення позивачки з посади судді, спеціальний Закон не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який звільняється у відставку, у розмірі 10 місячних заробітних плат у зв'язку з чим відсутні підстави для її стягнення у заявлений спосіб.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що на підставі Постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII «Про звільнення суддів», відповідно до п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України, позивача звільнено з посади судді Ленінського районного суду міста Кіровограда у зв'язку і поданням заяви про відставку.
Наказом в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда №411-К від 23 вересня 2016 року позивача відраховано з 23 вересня 2016 року зі штату Ленінського районного суду м. Кіровограда у зв'язку із звільненням з посади у відставку.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області не здійснено нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачалося ч. 1 ст.136 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, до внесення змін Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 (Справа № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII. Також зазначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01.04.2014, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесені зміни до таких законодавчих актів України: у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами): статтю 136 виключити.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 (Справа № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII. Також зазначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За правилами ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, втратили чинність саме 15 квітня 2020 року, а отже право на отримання вихідної допомоги відповідно до вказаного Рішення виникає з 15 квітня 2020 року.
У той же час, спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.
Також, слід зазначити те, що згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Між тим, позивач просить відшкодувати завдану їй шкоду у вигляді неотриманої суми вихідної допомоги яка мала бути нарахована позивачу у вересні 2016 року, коли вона працювала суддею, тобто перебувала на публічній службі.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби (п.17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду в справі №686/23445/17 зробила аналогічний висновок.
Беручи до уваги викладене, неотриманий позивачем розмір вихідної допомоги, не може вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.
При цьому, суд зауважує, що позивач не ставить під сумнів правомірність дій третіх осіб щодо не виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою положенням законодавства, що було чинним на той час та регулювало підстави та порядок такої виплати, тобто не оспорювала відсутність права на призначення їй вихідної допомоги в контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у зазначений період.
За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави та та процесуальні повноваження на перевірку зазначених обставин з метою захисту порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду ві 14.05.2021 року у справі №560/47/20.
Отже враховуючи викладене колегія суддів вважає, що у задоволені позову слід відмовити.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, оскільки суд першої інстанції помилково вважав цей спір спором про відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі №340/2736/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 26 січня 2023 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов