19 січня 2023 р.Справа № 480/1736/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 12.11.21 року у справі № 480/1736/21
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.01.2021 року №15, яким позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати комісію Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2021 року, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у справі № 480/1736/21 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у справі № 480/1736/21 скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність у нього права на отримання спірної грошової допомоги з тих підстав, що з дня встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності (14.05.2015) до дня встановлення II групи інвалідності (24.11.2020) минуло понад два роки. Зазначає, що у даному випадку йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв'язку із встановленням групи інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності. При цьому посилається на те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, і такою датою у спірних правовідносинах вважає дату встановлення йому первинно ІІ групи інвалідності 24.11.2020 року.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 14.05.2015 року Сумською МСЕК позивачу була видана довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, Серія: 10ААА №121158, у відповідності до якої, позивачу було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15% в наслідок захворювань пов'язаних із захистом Батьківщини (а.с. 19).
Не є спірною обставиною у цій справі, що на підставі рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №240 від 17.08.2015 року позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 12 789,00 грн.
Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК, виданою Броварською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією від 24.11.2020 серія: AB № 1084130, за результатами огляду позивачу з 24.11.2020 року було встановлено II групу інвалідності, у зв'язку із травмою пов'язаною із захистом Батьківщини (а.с. 20).
06.02.2021 року позивач отримав лист ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким йому було повідомлено про те, що рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21.01.2021 року № 15 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що ІІ групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення відсотка втрати працездатності.
Не погодившись з вищевказаним рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21.01.2021 № 15, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на отримання спірної грошової допомоги з тих підстав, що з дня встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності (14.05.2015) до дня встановлення II групи інвалідності (24.11.2020) минуло понад два роки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
З матеріалів справи встановлено, що 14.05.2015 року під час первинного огляду органом МСЕК позивачу первинно встановлено 15% втрати працездатності внаслідок в наслідок захворювань пов'язаних із захистом Батьківщини.
Надалі, 24.11.2020 року, згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серія: АВ №1084130 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із травмою пов'язаною із захистом Батьківщини.
Оскільки, відповідно до пункту 3 Порядку №975, законодавець пов'язує момент набуття права на отримання одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, то заподіяння шкоди здоров'ю, та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, у тому числі причинного зв'язку такої шкоди здоров'ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати ОГД.
Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров'я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров'ю.
Проблемним питанням у цій справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з'ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у цій справі.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.
Як вбачається із вищевказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
У цій справі, позивачу 14.05.2015 року під час огляду органом МСЕК первинно встановлено 15% втрати працездатності. Надалі 24.11.2020 року, після встановлення часткової втрати працездатності було встановлено ІІ групу інвалідності.
Таким чином, на час первинного встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (14 травня 2015 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. Таким чином, оскільки з дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (14 травня 2015 року) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (24 листопада 2020 року) минуло понад два роки, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок був наведений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, та правильності судового рішення не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у справі № 480/1736/21 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року у справі № 480/1736/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 26.01.2023 року