26 січня 2023 р. Справа № 440/17220/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/17220/21
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міської ради (далі по тексту - відповідач, міська рада), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання ОСОБА_1 або про відмову у наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;
- зобов'язати Полтавську міську раду у спосіб, порядок та строк, передбачений законодавством України, розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 29 червня 2021 року про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;
- стягнути з Полтавської міської ради на користь позивача понесені судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.06.2021 у порушення вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України), ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» протиправно направив позивачу відповідь у формі листа з повідомленням про намір здійснити розгляд вказаної заяви на засіданні постійної комісії, проте станом на дату звернення до суду з позовом (10.12.2021) не прийняв жодного управлінського рішення. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.10.2020 у справі № 1840/3664/18, від 30.11.2020 у справі № 1140/2559/18 вказав, що неприйняття жодного рішення на пленарному засіданні ради свідчить про протиправну бездіяльність Полтавської міської ради, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 по справі №440/17220/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 24388285) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Полтавської міської ради щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 29 червня 2021 року та неприйняття рішення за результатами її розгляду на підставі статей 118 та 122 Земельного кодексу України.
Зобов'язано Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та за результатами її розгляду по суті прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, яке оформити у формі рішення згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 1454,00 грн (одна тисяча чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок), у т.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 440/17220/21 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; розгляд апеляційної скарги проводити за участю представника Полтавської міської ради.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що на момент звернення позивача до Полтавської міської ради із заявою від 29.06.2021 земельна ділянка, дозвіл на розроблення проекту землеустрою якої мав намір отримати позивач, згідно з графічними матеріалами входить в межі сформованої земельної ділянки площею 22,7208 га з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, яка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади (право комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з зазначеним кадастровим номером не було зареєстровано), а відповідно у Полтавської міської ради були відсутні повноваження щодо вирішення по суті порушеного у заяві позивача питання.
Крім того, за змістом норми ст. 118 ЗК України графічні матеріали, які подані заявником (позивачем) до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, повинні містити не лише підтвердження про бажане місце розташування запитуваної земельної ділянки, а й свідчити про те, що вона є вільною. Водночас, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, в межі якої входить бажана позивачем земельна ділянка, є державною власністю, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також з реєстрів вбачається, що між Приватною агрофірмою «Подоляка» та Полтавською районною державною адміністрацією зареєстровано договір про встановлення земельного сервітуту від 07.11.2011, строком дії на 10 років - до 07.11.2021. Разом з цим, надані позивачем матеріали не підтверджують, що вказана земельна ділянка перебувала у комунальній власності та була вільною (відсутнє погодження землекористувача на вилучення у нього бажаної позивачем земельної ділянки), про що і було повідомлено на звернення заявника.
З приводу заявленої у заяві позивача від 29.06.2021 вимоги про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.08.2019 по справі № 10640/4434/18, вказав, що саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, оскільки безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян є правом, а не обов'язком органу місцевого самоврядування.
Позивач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін; судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з апеляційним розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу адвоката, покласти на апелянта. Вказав, що саме у змісті винесеного рішення сесії міської ради мали бути викладені обставини, які на переконання апелянта, є підставою для відмови у задоволенні клопотання особи. Інші доводи у відзиві цілком аналогічні тим, що містить позовна заява.
Також для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат позивачем додано до відзиву квитанцію про сплату юридичних послуг, копії розрахунку витрат на правничу допомогу на суму 2000 грн, договору про надання юридичних послуг, акту прийому - передачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Клопотання представника відповідача про розгляд справи за його участю, задоволенню не підлягає, оскільки в силу ч. 2 ст. 313 КАС України проведення у відкритому судовому засіданні розгляду справи, призначеної до розгляду в порядку письмового провадження, є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції. При цьому, це можливо лише за тих обставин, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні. Разом з тим, жодних доводів в обґрунтування необхідності слухання справи у відкритому судовому засіданні відповідач не навів, а суд апеляційної інстанції, враховуючи, що наявні у справі докази є достатніми для її розгляду, не вбачає підстав для перенесення розгляду даної справи та призначення її у відкритому судовому засіданні.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Полтавської міської ради із заявою від 29 червня 2021 року (вх. №П04.1.1-11/6418 від 02 липня 2021 року) /а.с.42/, в якій просила передати у власність земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів (номер земельної ділянки 7). До вказаної заяви додала копії паспорта, ідентифікаційного номеру, довіреності, заяву-згоду землекористувача та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 43-50/.
Листом Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру Виконавчого комітету Полтавської міської ради №0104-01.2-071961 від 30 липня 2021 року /а.с. 41/ ОСОБА_1 повідомлено, що за дорученням першого заступника міського голови її заява стосовно передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га та, відповідно, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки на території Валківського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади Полтавської міської територіальної громади за межами населених пунктів, яка входить в межі сформованої земельної ділянки площею 22,7208 га з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, розглянута управлінням в межах його повноважень та дане питання буде винесене на розгляд постійних комісій Полтавської міської ради.
Не погодившись з бездіяльністю Полтавської міської ради щодо невирішення питання про надання або про відмову у наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності протиправної бездіяльності Полтавської міської ради, яка полягає у нерозгляді по суті заяви позивача від 29 червня 2021 року та неприйнятті жодного із рішень, які передбачені статтею 118 ЗК України, оскільки лист Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру Виконавчого комітету Полтавської міської ради №0104-01.2-07/1956 від 30 липня 2021 року за змістом та формою не може вважатися відмовою або залишенням заяви без розгляду в розумінні статті 118 ЗК України.
Вважав безпідставними твердження відповідача про відсутність повноважень щодо вирішення порушеного позивачем питання у заяві від 29 червня 2021 року та необхідність надання позивачем разом із заявою про надання дозволу доказів на підтвердження того, що запитувана земельна ділянка перебуває у комунальній власності та є вільною, оскільки вказані обставини жодним чином не позбавляють відповідача обов'язку у визначений чинним законодавством строк винести заяву позивача від 29 червня 2021 року на розгляд сесії та ухвалити за наслідками її розгляду відповідне рішення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області суд першої інстанції виходив з того, що відповідач наділений альтернативними повноваженнями щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, однак Полтавською міською радою за результатами розгляду за заявою позивача від 29 червня 2021 зазначені повноваження ще реалізовано не було.
При цьому, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу до 1000 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості такої суми до стягнення за рахунок Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 , врахувавши при цьому часткове задоволення позовних вимог, співмірність розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи (справа незначної складності, що розглядається в порядку письмового провадження), спеціалізацію адвоката саме на такій категорії справ та надання юридичної допомоги лише у написанні позовної заяви.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
На виконання вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі за текстом - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед іншого належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
В силу положень статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач, стверджуючи про правомірність дій у спірних відносинах, посилається на те, що земельна ділянка, розташована на території Валківського старостинського округу Полтавської міської територіальної громади за межами населених пунктів, яка входить в межі сформованої земельної ділянки площею 22,7208 га з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, яку має намір отримати у власність позивач, не перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою від 29.06.2021, а тому міська рада не мала права розпоряджатися такими землями.
Слід зауважити, що 27.05.2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року № 1423-IX (далі Закон № 1423-IX), яким розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 про те, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що починаючи з 27.05.2021 (дня набрання чинності вказаним пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, в тому числі і землі не сформовані у земельні ділянки, крім земель, які зазначені у п. 24 розділі Х ЗК України, та саме з 27.05.2021 органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, зокрема, надавати дозволи на розробку проектів землеустрою (оскільки кінцевою метою отримання особою такого дозволу є отримання у власність відповідної земельної ділянки), що в свою чергу свідчить про те, що такі повноваження з вказаної дати перейшли до відповідних органів місцевого самоврядування, як власників вказаних земельних ділянок.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка входить в межі земельної ділянки з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, яка розташована за межами населених пунктів на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що знаходиться в складі Полтавської об'єднаної територіальної громади.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів у межах Полтавської об'єднаної територіальної громади, а відповідачем не надано до суду доказів того, що вказана земельна ділянка належить до переліку земель, які відносяться до винятків, зазначених у п. 24 розділу Х ЗК України, відсутні підстави для незастосування до неї вищезазначених положень земельного законодавства.
Отже, з урахуванням приписів пункту 24 розділу Х ЗК України, саме Полтавська об'єднана територіальна громада (від імені якої діє Полтавська міська рада), починаючи з 27.05.2021 наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, до яких, зокрема, входять і повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Щодо укладеного між Приватною агрофірмою "Подоляка" та Полтавською районною державною адміністрацією договору про встановлення земельного сервітуту від 07.11.2011 року колегія суддів зазначає, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами пункту 24 розділу Х ЗК України не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з інформацією з публічної кадастрової карти, тип власності земельної ділянки 5324080300:00:001:0012 визначено як державна власність. Враховуючи положення пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України, наведене свідчить про неоформлення належним чином Полтавської міською радою права комунальної власності на земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів, та передані Полтавській територіальній громаді в силу норм закону. Однак, це не може бути підставою для звільнення Полтавської міської ради від повноважень щодо розпорядження вказаними земельними ділянками, до яких, зокрема, входять і повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений у статті 118 ЗК України. Зокрема, частинами першою та другою цієї статті передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. За змістом наведених норм для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи, приймають одне з відповідних рішень.
При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
У спірних правовідносинах рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність належить до виключних повноважень Полтавської міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність сільської ради щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.
Колегія суддів звертає увагу, що саме орган, який відповідно до законодавства наділений повноваженнями передавати земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Таким органом у спірних правовідносинах, в силу положень частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є виключно Полтавська міська рада, на пленарних засіданнях якої мають розглядатися питання, зокрема щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Нормами статті 46 Закону № 280/97-ВР визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою і другою статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу, що в межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Натомість, відповідачем не прийнято рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 29.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів відповідно до графічних матеріалів та подальшу передачу її у власність, а лише листом Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру Виконавчого комітету Полтавської міської ради №0104-01.2-07/1961 від 30 липня 2021 року повідомлено, що за дорученням першого заступника міського голови її заява розглянута управлінням в межах його повноважень та дане питання буде винесене на розгляд постійних комісій Полтавської міської ради.
Отже, зазначений вище лист № 0104-01.2-07/1961 від 30 липня 2021 року не може вважатися належним дозволом або відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.
Крім того, зі змісту наведених вище норм земельного законодавства випливає обов'язок відповідача саме у місячний строк розглянути відповідну заяву та дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. Вказана норма не дає права відповідачеві приймати відповідні заяви «до відома» та розглядати їх з порушенням місячного строку.
Проте, у спірних правовідносинах, відповідач одне із передбачених законодавством рішень у спосіб, встановлений законом (питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради) не прийняв.
Тобто, має місце факт ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №346/5791/16-а.
Відсутність належним чином оформленого рішення Полтавської міської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою після спливу встановленого законом місячного строку розгляду заяви особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
Варто зазначити, що саме у змісті оформленого рішення сесії міської ради мали бути викладені обставини, які на переконання апелянта, є підставою для відмови у задоволенні заяви позивача.
Посилання відповідача на відсутність у нього повноважень з вирішення питання, порушеного позивачем у заяві від 29 червня 2021 року, та не надання позивачем доказів на підтвердження того, що запитувана земельна ділянка перебуває у комунальній власності та є вільною, жодним чином не позбавляють апелянта обов'язку у визначений чинним законодавством строк винести заяву позивача на розгляд сесії та ухвалити за наслідками її розгляду відповідне рішення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до заяви від 29.06.2021 було надано заяву Приватного підприємства «ПОДОЛЯКА» від 14.05.2021, зареєстровану в реєстрі за № 945, про надання згоди на вилучення і поділ земельної ділянки загальною площею 22,7208 га з кадастровим номером 5324080300:00:001:0012, що розташована за адресою : Полтавська область, Полтавський район, Валківська сільська рада, для відведення, зокрема ОСОБА_1 (а.с. 47).
З урахуванням тієї обставини, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 6 ст. 118 ЗК України, у визначений законом строк, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду по суті заяви позивача від 29 червня 2021 року та неприйняття рішення за результатами її розгляду на підставі статей 118 та 122 ЗК України та вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та за результатами її розгляду по суті прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, яке оформити у формі рішення згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Щодо позовних вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем з відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частини 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частини 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги № 09 від 11 листопада 2021 року, розрахунку надання правової допомоги за договором № 09 від 11 листопада 2021 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2626 від 26 березня 2019 року, акту від 08.12.2021.
Так, з наведених документів вбачається, що за подання позову до суду позивач поніс судові витрати у загальній сумі 5908,00 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ Мегабанк №17_12 від 09 грудня 2021 року (а.с. 20), а витрати на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією № 09 від 08 грудня 2021 року (а.с. 20).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та АО Гарант (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 09, згідно із пунктами 1.1. та 4.1 якого предметом вказаного договору є зобов'язання адвоката надавати юридичну допомогу щодо оскарження протиправної бездіяльності Полтавської міської ради щодо ненадання відповіді на заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і передачу земельної ділянки у власність (пункт 1.1); юридичну допомогу, що надається виконавцем, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 5000,00 грн без ПДВ (пункт 4.1).
Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт від 08 грудня 2021 року за договором № 09 від 11 листопада 2021 року АО "ГАРАНТ" надано позивачу правову допомогу, а саме: юридичні консультації щодо характеру виниклих спірних правовідносин (1 год) 1000,00 грн, дослідження спірної ситуації, опрацювання листа, опрацювання нормативної бази, аналіз національної судової практики (1,5 год) 1500,00 грн, підготовка процесуальних документів (2,5 год 2500,00 грн).
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
У частині 7 статті 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Колегією суддів встановлено, що відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначає, що дана справа є справою невеликої складності, обсяг обставин, які є предметом доказування та доказів, якими підтверджуються ці обставини не є надто значним, а тому час, зазначений в акті наданих послуг як витрачений адвокатом на надання вказаних ним видів послуг, з урахуванням спеціалізації адвоката у даній категорії справ, вочевидь не відповідає складності спору.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу до 1000 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості такої суми витрат, яка підлягає стягненню за рахунок Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, позивач надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем адвокату.
Так, відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № 09 від 11.11.2021 загальна вартість наданих юридичних послуг складає 5000,00 грн.
Дослідивши подані заявником докази, колегія суддів враховує часткове задоволення позовних вимог, незначну складність справи, відсутність необхідності збирання доказів та подання адвокатських запитів, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також те, що вчинення представником позивача таких дій як надання юридичної консультації, попереднє дослідження спірної ситуації, опрацювання листа, судової практики та нормативної бази неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги є складовою процесу написання адміністративного позову, а не самостійною послугою з надання правової (правничої) допомоги, та доходить висновку про вірне визначення судом першої інстанції вартості послуг за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1000 грн., що підлягає стягненню в відповідача на користь позивача.
Щодо заявленої у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з апеляційним розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн позивачем надано копії договору про надання правової допомоги № 04 від 19 грудня 2022 року, розрахунку надання правової допомоги за договором № 04 від 19 грудня 2022 року, акту прийому-передачі виконаних робіт від 20 грудня 2022 року та квитанцію № 04 від 20 грудня 2022 року на суму 2000 грн.
Так, умовами Договору про надання правової допомоги № 04 від 19 грудня 2022 року передбачено, що клієнт ( ОСОБА_1 ) доручає, а виконавець (Адвокатське об'єднання «ГАРАНТ», у подальшому адвокат Борзовець О.В.) приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу щодо представництва інтересів клієнта в межах апеляційного розгляду справи №440/17220/21.
Відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової допомоги № 04 від 19 грудня 2022 року юридичну допомогу, що надається виконавцем, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 2000 грн, без ПДВ.
Згідно з п. 4.4 Договору про надання правової допомоги № 04 від 19 грудня 2022 року за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.
Так, дослідивши зміст вказаного акту приймання-передачі виконаних робіт від 20 грудня 2022 року за договором про надання правової допомоги № 04 від 19 грудня 2022 року, судом встановлено, що позивачем отримано наступні послуги адвоката: юридичні консультації щодо характеру виниклих спірних правовідносин (0,5 год) - 500,00 грн; попереднє дослідження спірної ситуації, опрацювання апеляційної скарги, опрацювання нормативної бази, аналіз національної судової практики (0,5 год) - 500,00 грн; підготовка процесуальних документів (1 год) 1000,00 грн.
Загальна вартість наданих юридичних послуг - 2000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази подання відповідачем заперечень з приводу заявленого до відшкодування розміру судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, не наведено жодного доводу, який би свідчив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт або непідтвердження вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було надіслано відповідачу копію відзиву на апеляційну скаргу, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти адвоката Борзовця О.В. від 20.12.2022.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявленого представником позивача розміру витрат на правничу допомогу, що в силу наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, свідчить про відсутність підстав у суду апеляційної інстанції для відмови у відшкодуванні чи перегляду заявленої суми, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 440/17220/21 в частині задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Полтавської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 440/17220/21 - в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 24388285) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова