Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 січня 2023 року № 520/8186/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, б. 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051), Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, б. 33, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 04851120) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність в діях Офісу Генерального прокурора, як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо належного забезпечення діяльності прокуратури в частині не затвердження кошторисів і щомісячних розписів видатків згідно приписів ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до неотримання позивачем законно гарантованої частини заробітної плати у сумі 333 438 грн за виконану роботу на посаді прокурора відділу прокуратури Херсонської області за період з 25.09.2019 по 10.09.2020;
визнати протиправною бездіяльність в діях Херсонської обласної прокуратури в частині не нарахування та невиплати законно гарантованої позивачу за виконану роботу на посаді прокурора відділу прокуратури Херсонської області у період з 25.09.2019 по 10.09.2020 гарантованої заробітної плати згідно приписів ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до неотримання позивачем законно гарантованої частини заробітної плати у сумі 333 438 гривень;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора та Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок законно гарантованої позивачу за виконану роботу на посаді прокурора відділу прокуратури Херсонської області у період з 25.09.2019року по 10.09.2020року гарантованої заробітної плати визначеної приписами ст.81 Закону України «Про прокуратуру» та ви плати частину не отриманої гарантованої заробітної плати за вказаний період роботи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що отримував заробітну плату не у повному розмірі, гарантовану ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», ст.41 Конституції України, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.
Відповідач надав відзив на позов, в якому проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Згідно ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Позивач з 06.04.2017року по 10.09.2020року працював на посаді прокурора в органах прокуратури Херсонської області. Позивач зазначає, що у період з 25.09.2019року по 10.09.2020 року йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505, розмір якого є меншим, ніж визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Посилаючись на рішення Конституційного Суду, норми Конституції України, вважає, що такою бездіяльністю та у зв'язку з визнанням неконституційними положень закону, що обмежували виплату заробітної плати просить стягнути заподіяну йому матеріальну шкоду, яку обраховує як різницю між отриманою заробітною платою та тією, що передбачена ст. 81 Закону № 169 та вважає протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивача заробітної плати за період з 25.09.2019року по 10.09.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 131-1Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" Закон № 1697-VII від14.10.2014р. , який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.
Відповідно до частини першої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другоюстатті 81 Закону № 1697-VII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до частини 3 статті 81 Закону № 1697-VII(у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини дев'ятоїстатті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Положення цієї статті, згідно із Законом № 79-VIII (набрав чинності 01 січня 2015року) і Законом № 80-VIII (теж набрав чинність 01 січня 2015 року), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічним чином положення зазначеної статті мають застосовуватися і згідно із Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII.
У червні 2018 року 50 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просили про визнати таким, що не відповідає статті 1, частині другій статті 3, статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті22, пункту 14 частини першої статті92, частині другій статті131-1Конституції України(є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення'Бюджетного кодексу України [яким його доповнено згідно із Законом № 79-VIII] у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 ЗаконуУкераїни «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від14.10.2014р. зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За наслідками розгляду порушених у зазначеному конституційному поданні питань Конституційний Суд України ухвалив рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положеннястатті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014р. зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положеннястатті 81 Закону № 1697-VІІзі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, <…>, за текстом рішення, втрачає чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З поміж іншого Конституційний Суд України у цьому Рішенні зауважив, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об'єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановленихКонституцієюта законами України повноважень.
Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті131-1Конституції України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті131-1Конституції України.
Ще один аспект, через призму якого Конституційний Суд України розглянув питання конституційності пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, є принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України) та юридична визначеність як його складова. З цього приводу у пункті 2.3 Рішення зазначено, серед іншого, що за Конституцією України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92).
Відповідно до Бюджетного Кодексу України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і між бюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства (преамбула); регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1). Отже, Бюджетний Кодекс має своє специфічне призначення, тобто регулює правовідносини у бюджетній сфері.
Конституційний Суд України зазначив, що «предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другоїстатті 92 Основного Закону України. Бюджетного Кодексу України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України» (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким встановлене відмінне від спеціального нормативного регулювання заробітної плати прокурора, закріпленого частиною першою статті 81 Закону, за якою заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону нормативне регулювання заробітної плати прокурора.
До ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, набрав чинності Закон №113-ІХ (25вересня 2019 року). Цим Законом внесено низку змін до законів України, зокрема й до Закону №1697-VII (щодо назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати та інші). Тим самим Законом - у розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» - започатковано реформу органів прокуратури, втілення якої опосередковано атестуванням усіх чинних прокурорів України на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності. Успішне проходження цієї атестації визначено умовою для переведення працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі та, опосередковано, для виплати заробітної плати у розмірі, визначеному устатті 81 Закону № 1697-VII(в редакції згідно із Законом № 113-ІХ).
Щодо останнього, то за текстом частини 2 статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції Закону №113-ІХ) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Відповідно до частин 3, 4статті 81 Закону № 1697-VII(у редакції Закону №113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Згідно з частиною 7 статті 81 Закону № 1697-VII (в редакції Закону №113-ІХ) прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від14.10.2014р. , у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ від 19.09.2019р. , передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогамистатті 14 Закону № 1697-VIIкількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимогЗакону № 113-ІХ від 19.09.2019р. .
У тексті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р. слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення» Закону№113-ІХ від 19.09.2019р. до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно допостанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (у первинній редакції) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19.09.2019р. ).
Так підстави позову полягають в тому, що з 25 вересня 2019 року у відповідачів відпали будь-які підстави виплачувати заробітну плату усім прокурорам із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505. З цього часу прокурорам Офісу Генерального прокурора, які пройшли атестацію почали виплачувати заробітну плату в розмірі, визначеному статті 81 Закону. Однак прокурорам регіональних прокуратур продовжували нараховувати заробітну плату, виходячи з розміру окладу, визначеного Постанова № 505.
Позиція позивача в позовній заяві розуміється так, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 нівелює той факт, що реформування органів прокуратури, яке започаткував цей Закон, стосується також оплати праці прокурорів на цей період, яка теж є своєрідною компонентою цієї реформи, а натомість встановлює, по суті, нове правило, за яким з 26 березня 2020 року заробітна плата прокурорів визначається тільки статтею 81 Закону №1697-VII від14.10.2014р. (у редакції згідно із Законом № 113-ІХ від 19.09.2019р. ).
Розглядаючи справу по суті суд зазначає, що такий підхід, позивача спричинив неправильне застосування ним положень Закону № 1697-VIІ від14.10.2014р. , з наступних підстав.
Суд зазначає, що акти Конституційного Суду України не є нормотворчими; іншими словами вони не є нормативно-правовими (нормативно-юридичними) актами, адже суд конституційного контролю не виконує регулятивної функції. «Негативна» правотворчість Конституційного Суду України, як її подекуди називають у правовій доктрині, пов'язана з визнанням неконституційним правового акта чи його окремих положень, що має наслідком його/їх скасування, але і тільки. Конституційний Суд України у такий спосіб не може встановлювати «нову» норму та/чи змінити існуючу (чинну) норму права, адже це функція законодавця.
Тому той факт, що зазначене Рішення прийнято після набрання чинності Законом №113-ІХ від 19.09.2019р. не слід позиціонувати як «правовий акт, виданий пізніше», що в умовах подолання темпоральних колізій норм права може мати перевагу у застосуванні. За описаної ситуації таким «актом» є якраз Закон № 113-ІХ від 19.09.2019р. , якого це Рішення не стосувалося.
Розглядаючи справу по суті судом встановлено, що Конституційний Суд України перевіряв на відповідність Конституції України положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (Закон№ 1697-VII від14.10.2014р.) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону № 113-ІХ від 19.09.2019року на дату звернення з конституційним поданням ще не було, тож автори клопотання не могли порушувати у ньому питання про конституційність реформування органів прокуратури й оплату праці прокурорів під час цього процесу відповідно до цього Закону. Конституційний Суд України у своєму Рішенні цих питань теж не зачіпав, що видно з його мотивації.
Прикінцеві і перехідні положення Закону№ 113-ІХ від 19.09.2019року нерозривно пов'язані з положеннями пункту 21 розділу І цього ж Закону, згідно з яким внесено цілу низку змін до Закону № 1697-VII від14.10.2014р. , зокрема до статті 81 щодо розміру заробітної плати.
Таким чином, інтерпретувати і застосовувати приписи Закону № 1697-VII від14.10.2014р. у редакції, викладеній згідно із Законом № 113-ІХ від 19.09.2019р., треба у системному зв'язку з Прикінцевими і перехідними положеннями останнього, адже якщо інакше, то буде вихолощено (втрачено) ту «композицію» реформування органів прокуратури, яку заклав законодавець, прийнявши цей Закон.
Реформування органів прокуратури у спосіб, визначений Законом № 113-ІХ від 19.09.2019року (Прикінцеві і перехідні положення), за задумом законодавця, має бути тимчасовим, «одноразовим» заходом для «кадрового перезавантаження» органів прокуратури. Це «перезавантаження» має відбуватися шляхом атестування чинних прокурорів України, результати якого, по суті, визначають їхню подальшу професійну діяльність на займаних посадах. Іншими словами, за наслідками атестації прокурора або звільняють з посади (якщо прокурор, за рішенням кадрової комісії, пройшов її неуспішно) або переводять на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, а чи у відповідній обласній прокуратурі або окружній прокуратурі. Передбачені також наслідки відмови від проходження атестації - вони такі самі, як і у випадку неуспішного її проходження, а також випадки відсутності посад для переведення (але вони, як можна виснувати з тексту норм, можуть виникати після успішного проходження атестації).
Отож атестація чинних прокурорів - згідно з приписами Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ- від 19.09.2019року стала наріжною для професійної діяльності прокурорів, точніше для її продовження, адже з її започаткуванням перебування на займаній досі посаді прокурора поставлено у залежність від її результатів. Одночасно з проходженням атестації (Законом № 113-ІХ від 19.09.2019року ) розрізнено й умови оплати праці прокурорів залежно від того, на якій посаді і в якому «статусі» вони є.
За текстом абзацу третього пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону№ 113-ІХ- від 19.09.2019р., до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (в останньому випадку - за умови успішного проходження атестації) оплата праці має здійснюватися відповідно допостанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Такою наразі є згадана вище Постанова №505.
Після переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці має здійснюватися вже відповідно достатті 81 Закону №1697-VII у редакції Закону № 113-ІХ від 19.09.2019р.. Розмір заробітної плати відповідно до цієї норми є більшим порівняно з тим, який передбачено у Постанові № 505.
За наведеного нормативного регулювання є підстави погодитися з тим, що описана диференціація заробітної плати на деякий час спричинила нерівний (неоднаковий) правовий статус прокурорів. Водночас таке розрізнення умов оплати праці прокурорів є наслідком, а заодно і складовою реформування органів прокуратури, запровадженої Законом № 113-ІХ від 19.09.2019р., який головно і заклав відмінність правового статусу прокурорів (на основі заробітної плати) залежно від проходження атестації.
Суд не може оцінювати Закон №113-ІХ від 19.09.2019р. в аспекті його відповідності Конституції України, бо це компетенція суду конституційного контролю.
Під час розгляду цієї справи суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 131-1 Конституції Україниорганізація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.Закон № 113-ІХ від 19.09.2019р., окремі положення якого наведено вище, теж визначає цю організацію, хоч і на певний («перехідний») період (зважаючи на його призначення і зміст).
Виходячи з презумпції конституційності цього Закону і за відсутності явної суперечності (невідповідності) його положень Конституції України, цей Закон, надто його Прикінцеві і перехідні положення, підлягає застосуванню.
Суд зауважує, що норма абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ від 19.09.2019р., щодо оплати праці працівників органів прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за обсягом викладу є бланкетною і відсилає в окресленій частині до урядовоїпостанови, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Іншими словами, Закон №113-ІХ від 19.09.2019р. (у Прикінцевих і перехідних положеннях) встановив, що оплата праці працівників органів прокуратури (Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур) під час «перехідного» періоду (який для цих правовідносин означений процесом атестування прокурорів і триває до юридичного її завершення «звільненням» чи «переведенням» прокурора) має здійснюватися відповідно до Постанови № 505 (яка, зважаючи на предмет її регулювання, і є тією постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури у значенні абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ від 19.09.2019р,).
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 липня 2022 року по справі №600/3960/21-а.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2021 року (справа №640/154/20), від 04листопада 2021 року (справа № 640/537/20), з-поміж іншого, зазначив про те, що заробітна плата прокурора, який не пройшов успішно атестації, має здійснюватися відповідно допостанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме:постанови Кабінету Міністрів України від 31травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». За текстом цих судових рішень, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже він туди не переведений. Водночас, прирівнювання посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, суперечило б вимогам Закону № 113-IX від 19.09.2019р..
Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, як випливає з його змісту, ухвалювалося безвідносно до приписів Закону № 113-ІХ, які вже діяли на той час (зокрема щодо оплати праці працівників органів прокуратури під час «перехідного» періоду). Конституційне подання, за яким ухвалено Рішення, зрештою, цього аспекту не зачіпало, тож зважати треба й на це. Порушені у конституційному поданні питання стосувалися конституційності інших норм іншого закону і Рішення, зокрема його мотивувальна частина, це передає.
Зважаючи на правову природу рішень Конституційного Суду України (якими правовий акт чи його окремі положення визнані неконституційними), про що зазначалося вище по тексту, є підставим для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020не може впливати на застосування положень Закону № 113-ІХ, надто його Прикінцевих і перехідних положень (абзацу третього пункту 3), які, знову ж, презюмуються конституційними допоки (чи якщо) суд конституційного контролю не встановить протилежне.
Отже, позиція позивача, що з 26 березня 2020 року у відповідачів відпали будь-які підстави виплачувати заробітну плату усім прокурорам із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505 не знаходить свого підтвердження, оскільки працюючі прокурори регіональних прокуратур, які не призначені в обласні прокуратури, продовжують отримувати заробітну плату відповідно до вказаної Постанови № 505, а відтак застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII від 14.10.2014р. у даному випадку немає підстав.
Суд зауважує, що отримання заробітної плати відповідно до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» можливе з моменту призначення позивача у Херсонську обласну прокуратуру.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі діяли правомірно, в межах наданих повноважень.
Отже, розглядаючи справу по суті суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушено прав позивача, відповідачи діяли обґрунтовано з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.
В силу статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється. Доказів понесених судових витрат які підлягають стягнення відповідачем до суду не надано.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, б. 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051), Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, б. 33, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 04851120) ро визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.