Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 січня 2023 року № 520/9461/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови зарахування до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах радянської армії з 16.05.1969року по 15.06.1971року терміном 2 роки 29 днів; половину строку навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту імені Ф.Е.Дзержинського з 01.09.1974 року по 01.07.1978року терміном 1 рік 11 місяців; термін перебування на посаді стажиста народного судді Червоногвардійського народного суду міста Макіївка терміном з 01 серпня 1978року по 13 листопада 1978 року терміном 3 місяця 12 днів;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84% від суддівської винагороди;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при обчисленні розміру довічного грошового утримання зарахувати до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах радянської армії з 16.05.1969року по 15.06.1971року терміном 2 роки 29 днів; половину строку навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту імені Ф.Е.Дзержинського з 01.09.1974 року по 01.07.1978року терміном 1 рік 11 місяців; термін перебування на посаді стажиста народного судді Червоногвардійського районного народного суду міста Макіївка терміном з 01 серпня 1978року по 13 листопада 1978 року терміном 3 місяця 12 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 14.02.2022року, у розмірі 90% від суддівської винагороди з урахуванням раніше виплаченого грошового утримання судді у відставці.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.
Відповідач надав відзив на позов у якому зазначено, що на час призначено позивача суддею діяв Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995року, який містив аналогічні приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ у якому зазначено, що призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігаються визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення. При цьому, чинною на час призначення позивача суддею, частиною шостою ст.44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ, якою визначалося, що для суддів судів загальної юрисдикції, складові стажу, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років, періоди проходження строкової служби і строку навчання у вищому учбовому закладі також відсутні. Тому враховуючи вищенаведене відповідач просив повністю відмовити у задоволені позовних вимог.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Позивач, з 26.06.2017року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2020року по справі №520/12812/2020, позивачу з 19.02.2020року проведений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням ст.137 частини 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в розмірі 84% суддівської винагороди судді, визначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 17.07.2020року №04-519.14.02.2022року позивач отримав довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 14.02.2022року за №04-679 про стаж роботи, що надав право виходу у відставку з урахуванням стажу роботи на посаді судді 37 років 12 днів. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неврахування до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах радянської армії з 16.05.1969року по 15.06.1971року терміном 2 роки 29 днів; половину строку навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту імені Ф.Е.Дзержинського з 01.09.1974 року по 01.07.1978року терміном 1 рік 11 місяців; термін перебування на посаді стажиста народного судді Червоногвардійського народного суду міста Макіївка терміном з 01 серпня 1978року по 13 листопада 1978 року терміном 3 місяця 12 днів та зменшення розміру відсоткового значення пенсії від призначеного грошового утримання, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спірні відносини регулюються, зокрема, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі-Закон № 1402-VIII), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Суд зазначає, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово розглядав питання пов'язані із гарантіями матеріального забезпечення діючих суддів та суддів у відставці.
Так, досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами, було зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.Таким чином, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання.Відтак, правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами.
За правилами ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Статтею 137 Закону України № 1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також, до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Разом з цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
На час обрання позивача суддею Київського районного народного суду м.Донецька - 13.11.1978року, діяв Закон СРСР "Про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік" від 16.08.1938, пізніше діяв Закон СРСР від 04.08.1989 № 328-І " Про статус суддів в СРСР", однак, суд зауважує, що вказані Закони не передбачали права судді на відставку та відповідно не регламентували питання обчислення стажу, який дає право на таку відставку.Під час суддівської діяльності позивача набрав чинності Закон України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ "Про статус суддів" та вступив у дію Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 " Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ "Про статус суддів" до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з абз. 2 ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.Отже, на час звільнення позивача у відставку - 23.11.2015року діяло законодавство, яке передбачало, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Відтак, суд вважає, що до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання належить враховувати, крім роботи на посаді судді, службу в радянської армії 16.05.1969року по 15.06.1971року терміном 2 роки 29 днів
Щодо вимоги позивача про зарахування періоду навчання у юридичному вузі з 01.09.1974 року по 01.07.1978року до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, суд, враховуючи приписи ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 та надану позивачем копію диплому від 27.06.1978року серії НОМЕР_2 , виданого Харківським юридичним інститутом реєстраційний № 99, з якого встановлено, що позивач вступив до Харківського юридичного інституту 01.09.1974року і 26.06.1978року закінчив повний курс навчального закладу, дійшов висновку про зарахування позивачу половини строку навчання, тобто 1 рік 10 місяців, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, та узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2020 у справі № 592/5433/17, від 24.03.2020 у справі №559/512/17, від 14.05.2021 у справі №414/529/17.
Разом із тим, задоволенню не підлягають вимоги позивача щодо визнання протиправними дії відповідача про не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажування на посаді стажиста районного народного суду Червоногвардійського районну м.Макіївки в період з 01.08.1978року по 13.11.1978року, виходячи із наступного.
Згідно довідки про стаж роботи, що надає право виходу у відставку, надану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації від 14.02.2022року та записів у трудовій книжці за період з 01.08.1978року по 13.11.1978року позивач працював стажистом Червоногвардійського районного народного суду м.Макіївки.
З 13.11.1978року позивача ізбраний народним суддею Київського районного народного судді м.Донецька, наказ №52 від 13.11.1978року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 112 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №1402-VІІІ) суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища Рада Правосуддя у порядку, встановленому Законом України від 21.12.2016 № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя".
Як передбачено у ч. 1 ст. 116 Закону №1402-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати у відставку.
До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді, судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (ст. 137 Закону № 1402-VIII).
Як передбачено абз. 4 п. 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Питання судоустрою на момент призначення позивача на посаду судді визначалися Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР, Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій в СРСР і видаваними відповідно до них іншими законодавчими актами Союзу РСР.
Так, у грудні 1958 року Верховною Радою СРСР було затверджено "Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік", згідно з якими третьою сесією Верховної Ради УРСР п'ятого скликання 30.06.1960 прийнято Закон "Про судоустрій Української РСР".
Відповідно до вказаного Закону, правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами.
Даним Законом встановлювалися вимоги до посади судді, у відповідності до ст. 21 якого, народні судді обирались громадянами району на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років.
Законом УРСР від 05.06.1981 №2022-X "Про судоустрій" було збережено раніше існуючий порядок обрання суддів та передбачалось, що районний (міський) народний суд утворювався в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. При цьому статтею 55 вказаного Закону були визначені єдині вимоги, що ставляться до кандидатів у судді і народні засідателі, відповідно до положень якої суддею і народним засідателем може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
При цьому питання обчислення суддівського стажу вказаними законами не регулювалися, оскільки трудовий стаж на той час визначався загальними нормами трудового законодавства.
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент призначення позивача суддею, не встановлювалося жодних вимог щодо стажу роботи кандидатів у судді при обранні на посаду вперше, як і не визначалося спеціального порядку обчислення суддівського стажу.
Крім того, пунктом 10 Постанови Ради міністрів СРСР від 18.07.1972р. №535 "Про заходи щодо подальшого удосконалення вищої освіти в країні" №535 визначалось, що випускники вищих навчальних закладів для набуття необхідних практичних навичок проходять за місцем розподілення на підприємствах і установах стажування строком до одного року, під час якого виконують посадові обов'язки і отримують заробітну платню відповідно штатного розкладу. Загальне керівництво стажуванням покладається на галузеві міністерства і відомства, в веденні яких перебувають ці підприємства, організації та установи.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що посада стажиста була наявна в штаті апарату Червоногвардійського районного народного суду м.Макіївки та доказів того, що позивач фактично виконував обов'язки судді, то правові підстави для зарахування до стажу судді позивача періоду роботи на посаді стажиста Червоногвардійського районного народного суду м.Макіївки з 11.07.1984 по 20.09.1984 відсутні. Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 16.03.2020 по справі №440/4127/19.
Стосовно вимоги позивача щодо збільшення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розміру 84% від суддівської винагороди до 90%, суд зазначає наступне. Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області вбачається, що основний розмір довічного утримання позивача після перерахунку складає 84 % від суддівської винагороди, що не заперечується відповідачем. Однак, повинна бути визначена із врахуванням кількості повних років роботи позивача на посаді судді та роботи, що враховується в такий стаж.В даному випадку, кількість таких років повинна включати період стажу роботи на посаді судді з 13.11.1978 по 23.11.2015року (37 років 10 днів) + термін проходження військової служби в лавах радянської армії з 16.05.1969року по 15.06.1971року терміном 2 роки 29 днів + половина строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1974 року по 01.07.1978року, що становить термін 1 рік 10 місяців. Враховуючи зазначений період у позивача загальний стаж роботи в роках дорівнює 41 років 9 днів, а тому враховуючи зазначене позивач має право на виплату довічного утримання розмірі 90% суддівської винагороди .
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
На думку суду, зменшення відсотку основного розміру довічного утримання позивача було здійснено не у спосіб, передбачений Конституцією України та Закону № 1402 -VIII, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003). Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку з прийнятим рішенням пенсійного органу про її призначення мав законні сподівання на отримання пенсії без будь-яких обмежень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, "Меллахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Суд зазначає, що невизначеністю та зміною своєї позиції, щодо наявності певного стажу судді відповідачем було порушено принцип юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Обираючи належний засіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить із того, що такий спосіб відновлення має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18 від 02 квітня 2019 року у справі №607/8578/17, від 13 лютого 2020 року у справі №592/5433/17, від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 05 грудня 2019 року у справі №592/2737/17,від 20 лютого 2018 року у справі №П/9901/382/18, від 01 жовтня 2018 року у справі №541/503/17, від 28 листопада 2019 року у справі №428/3117/17 робив висновки про те, що ефективним способом захисту прав судді у відставці, яким органи Пенсійного фонду України призначають щомісячне довічне грошове утримання у меншому розмірі, ніж того вимагає Закон України «Про судоустрій і статус суддів», є зобов'язання органів Пенсійного фонду України призначити та виплачувати суддям у відставці таке утримання у розмірі, визначеним вказаним законом.
При цьому слід зазначити, що питання розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці імперативно вирішено у частинах другій та третій статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому це питання не відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, тобто не залежать від їх розсуду при виборі будь-яких правомірних варіантів дій.
Єдиним нормативним документом, який регламентує діяльність органів Пенсійного фонду України щодо подання та розгляду суддею у відставці заяви про призначення або перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.03.2017 № 5-1).Разом з тим, цей порядок, як підзаконний нормативний акт, не наділяє органи Пенсійного фонду України правом дискреційних повноважень (на свій розсуд) при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Зазначені нормативно-правові акти регулюють діяльність органів Пенсійного фонду України щодо призначення, перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, а саме ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус судців» та Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1 .
При цьому жоден з цих двох нормативних актів не наділяє органи Пенсійного фонду України правом зараховувати певні періоди роботи, службу в армії та навчання до стажу роботи судді, або правом на свій власний розсуд визначати розмір довічного утримання.
Право зараховувати певні періоди роботи та навчання до стажу роботи судді належить Вищій раді правосудця під час прийняття рішення про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та суду, в якому працював суддя, під час видачі розрахунку стажу судці, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці (додаток 4 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України). Такий особливий порядок відносно суддів відрізняється від передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прав органів Пенсійного фонду по обчисленню страхового стажу (частина друга статті 24) та визначенню розміру пенсій (стаття 27, тощо).
Враховуючи, що відповідачем вчинено дії, які порушили права позивача, а також те, що відповідач, здійснюючи виплату пенсії позивачу з безпідставним вилученням з неї 8% суддівської винагороди, не дотримався вимог Закону № 1402 VIII, такі дії не можуть відповідати приписам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання дій Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 84% при проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправними.
У зв'язку з чим підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання Головного Управління Пенсійного Фонду України у Харківській області здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 14.02.2022року.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2021 по справі №520/13468/2020.
З урахуванням вимог ст. 139 КАС України позивачу необхідно відшкодувати витрати зі сплати судового збору в сумі 992 грн.40 копійок, сплачені при зверненні до суду за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо зменшення ОСОБА_1 розміру відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90 % до 84 % при проведенні перерахунку раніше нарахованого довічного грошового утримання судді у відставці та не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_2 військової служби в лавах радянської армії та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), а стаж роботи на посаді судді, проходження військової служби в лавах радянської армії у період з 16.05.1969 по 15.06.1971 терміном 2 роки 29 днів та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1974 по 01.07.1978 - 1 рік 10 місяців.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити ОСОБА_2 (фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 14.02.2022.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.