Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 січня 2023 року № 520/16382/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 40108599) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Харківській області , в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з " 05" березня 2017 року по "ЗО" червня 2021 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;
-зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період " 05" березня 2017 року по "ЗО" червня 2021 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
-стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30.06.2021 року та до 29.07.2021 року у розмірі 16442,71 грн.;
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану в 2020 році оплачувану основну відпустку в кількості 15 календарних днів та додаткову відпустку в кількості 2 календарних днів;
-зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану в 2020 році оплачувану основну відпустку в кількості 15 календарних днів та додаткову відпустку в кількості 2 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року;
-зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року;
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 12.03.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 12.03.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін і нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення та виплатити різницю між отриманою сумою та сумою, нарахованою та виплаченою позивачу 29.07.2021р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з « 04» березня 2017 року по « 30» червня 2021 року він проходив службу в поліції на посаді оперуповноваженого СКП ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП вХарківській області .
Відповідно до наказу начальника ГУНП в Харківській області від 22.06.2021 № 293 поо/с позивача звільнено зі служби з 30.06.2021 (за власним бажанням).
02.07.2021 через «Урядовий контактний центр» позивач звернувся до відповідача для досудового урегулювання спору та зобов'язання останнього виконати вимоги законодавства України, щодо нарахування та виплати мені індексації грошового забезпечення, доплати за службу в нічний час, додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину та інших виплат грошового забезпечення.
Також, позивач неодноразово звертався з рапортом до керівництва та наполягав на остаточному розрахунку в день звільнення зі служби в поліції (30.06.2021).
Натомість, листом від 30.07.2021 № С-294/119/05/29-2021 відповідач повідомив, що вирішення питання можливе у судовому порядку.
Позивач не згоден зі вказаними діями, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши надані матеріали справи, суд вказує наступне.
Щодо компенсації середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 30.06.2021 по дату фактичного розрахунку 29.07.2021, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 566,99 грн.
При тлумаченні положень статті 3 Кодексу законів про працю України Верховний Суд України вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17 липня 2015 року у справі №21- 8а15).
Оскільки спеціальними законами не визначено порядок виплати поліцейському середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних відносин належить застосувати норми трудового законодавства.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи вказані норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 308/10023/17 зробив висновки, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. В спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку відповідача з позивачем.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19 зазначено, що "за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності".
Також у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 Верховний Суд дійшов висновків, що "невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, оскільки йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік. За вказаного правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині та помилковість протилежного висновку судів першої та апеляційної інстанцій".
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки є вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ тлумачить поняття "якість закону" так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. аnd Others v. Bulgaria") від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, "Олександр Волков проти України" від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France") від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 (постанова від 15 Вересня 2015 року) є застосовним до спірних правовідносин, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 8 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства,
установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Пунктом 2 вказаного порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Харківській області № 854 від 30.07.2021 року, що видана з дотриманням вимог Порядку № 100, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало: за травень (31 день) 2021 року - 14 134, 97 грн., за червень (30 днів) 2021 року 20 451, 50 грн. - середньоденний розмір - 566,99 грн. (14 134, 97 + 20 451, 50 = 34 586, 47/ на 61 день = 566,99); - середньомісячний розмір - 17 009, 73 грн. (566,99 х 30 = 17 009, 73).
Суд вказує, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з дня наступного за днем звільнення і до 29 липня 2021 року.
Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 30 червня 2021 року, а відповідно до виписки по картці позивача та довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Харківській області № 854 від 30.07.2021 року грошове забезпечення у сумі 8019,08 грн. було перераховано на банківський рахунок позивача лише 29 липня 2021 року.
Враховуючи вищевказані положення ст. ст. 116-117 КЗпП України, Порядку № 100, приймаючи до уваги те, що днем звільнення позивача є 30 червня 2021 року, а днем фактичного розрахунку є 29 липня 2021 року, а позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти за весь час затримки розрахунку, який становить 16442,71 грн. (29 робочих днів за період 30 червня 2021 року (день наступний за днем звільнення) - 29 липня 2021 року (день фактичного розрахунку) х 566,99 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення).
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку належить задовольнити та стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30.06.2021 року та до 29.07.2021 року у розмірі 16442,71 грн.
Щодо індексації грошового забезпечення.
Судом встановлено, що у період проходження служби в поліції нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з « 05» березня 2017 року по «30» червня 2021 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд вказує, що згідно ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю
захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580- VІІІ.
За змістом положень частини десятої статті 62 цього Закону до гарантій професійної діяльності поліцейського віднесено право поліцейського на своєчасне і в повному обсязі отримання грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015р. "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) визначено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону № 580-VIII грошове забезпечення поліцейських
індексується відповідно до закону. Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи
громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ст. 4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції до 01.01.2016 у розмірі 101 відсоток).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 6 Закону №1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу
споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції від 15.12.2015 в розмірі 101 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів аселення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року -
місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення
змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян,
одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у
межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих
цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для
проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність фінансування для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Суд відхиляє посилання відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 782 від 18.10.2017, оскільки право позивача на проведення індексації грошового забезпечення прямо передбачено положеннями Закону №580-VII та Закону України №1282-ХІІ.
Більш того, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону України №1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не
залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Таким чином, суд робить висновок, що вказані відповідачем обставини не звільняють його від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року). Постановою Кабінету Міністрів України №141 від 28.02.2018 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: "виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік".
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
У зазначеному Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
Позивач прийнятий на службу в поліції з 05 березня 2017 року, згідно наказу ГУНП в Харківській області.
З розрахункових листів наданих відповідачем встановлено, що позивачу з березня 2017 року по 30 жовтня 2017 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Разом з тим з вищевказаних розрахункових листів встановлено, що з листопада 2017 року по червень 2021 року відповідачем нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення позивачу виходячи з базового місяця листопада 2015 року.
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Держстату України у
квітні 2016 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,5 відсотка. Оскільки індекс споживчих цін за квітень 2016 року опубліковано у травні 2016 року, то індексація грошового забезпечення повинна була б здійснюватися з червня 2016 року.
Місяцем, з якого починається виплата індексації, є червень 2016 року, оскільки цей місяць слідує за базовим після опублікування індексу споживчих цін перевищення встановленого порогу для нарахування індексації.
З огляду на те, що відповідач не врахував та не перевірив наявність підстав визначених Законом №1282-ХІІ та Порядком № 1078 для виплати позивачу індексації, належним способом захисту прав позивача, на думку суду, є зобов'язання Головного управління Національної поліції України в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 05 березня 2017 року по 30 червня 2021 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах овноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також суд вказує,що відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року /далі - Закон
№504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/. Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року /далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного
стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка
продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі
крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року /далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновків, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку запопередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація
за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм
виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав за 2020 рік щорічну основну відпустку тривалістю 15 календарних днів та 2 днів додаткової відпустки, та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпусток при звільненні з поліції не отримав.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання
грошової компенсації за 15 невикористаних календарних днів щорічної відпустки та 2 днів додаткової відпустки.
Щодо грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №988 передбачено доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Згідно пункту 5 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
За пунктом 11 розділу ІІ Порядку №260 поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні. Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.
Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин.
Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час. Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та
чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції. Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в
нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Зі змісту наведеного пункту слідує, що несення служби у добовому наряді безумовно поглинає нічний час (як проміжок з 22:00 год. однієї календарної дати до 06:00 год. наступної календарної дати).
Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Харківській області № 854 від 30.07.2021 року відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу доплати за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року.
Судом встановлено, що у період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року позивач регулярно ніс службу в добовому наряді, який передбачає виконання поліцейським службових обов'язків з 08.00 дати заступання до добового наряду до 08.00 наступної дати.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 12.03.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/ діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення та зобов'язання ГУНП в Харківській області здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 01.08.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін і нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення та виплатити різницю між отриманою сумою та сумою у розмірі 7767,08 гривень, нарахованою та виплаченою позивачу 29.07.2021, суд вказує наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами, внесенимипостановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №342 "Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не
застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі Постанова № 342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної
безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою. Згідно з пунктом 2 Постанови № 342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" (далі Постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
За приписами п.п. 2-5 вказаної постанови встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року № 485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я" затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID- 19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі - Порядок).
У пункті 1 Порядку вказано, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками (далі - бюджетні кошти).
Згідно з пунктом 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).
Абзацами 1 та 2 пункту 4 Порядку визначено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано
наказ від 03 червня 2020 року № 431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину, яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в
зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
Аналіз наведених правових норм приводить для висновку, що підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Таким чином вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим
категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я, працездатності людей, які здійснюються з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв'язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період.
У загальному розумінні під громадським порядком розуміють урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних сферах, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.
Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян.
Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Національної поліції в Харківській області з рапортом, відповідно до якого просив здійснити виплату за період з 12.03.2020 по 30.06.2021, проте відповідач її не виплатив.
Так, доплата позивачу була переведена на картковий рахунок у липні 2020 року в загальному розмірі 22577,06 гривень та у серпні 2020 у розмірі 6352,29 гривень. Також 29.07.2021 позивачу була переведена на картковий рахунок доплата в загальному розмірі 7767,08 грн. (за січень 2021 року та за період з 01.02.2021 по 17.02.2021).
Доплата за періоди з серпня 2020 року по грудень 2020 року та з 17.02.2021 по 30.06.2021 відповідачем не здійснена.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у
відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу. Вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку щодо нарахування доплати до грошового забезпечення. Тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для нарахування та виплати доплата до грошового забезпечення є безпідставними.
Судом також встановлено, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, хоча ним подавався відповідний рапорт.
Проте, відповідач ухилився від виплати матеріальної допомоги з посиланням на відсутність коштів.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов -задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з " 05" березня 2017 року по "30" червня 2021 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;
Зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період " 05" березня 2017 року по "30" червня 2021 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
Стягнути з Головного управління Національна поліції України в Харківській області суму середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30.06.2021 року та до 29.07.2021 року у розмірі 16442,71 грн.;
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану в 2020 році оплачувану основну відпустку в кількості 15 календарних днів та додаткову відпустку в кількості 2 календарних днів;
Зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану в 2020 році оплачувану основну відпустку в кількості 15 календарних днів та додаткову відпустку в кількості 2 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національна поліції України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року;
Зобов'язати Головне управління Національна поліції України в Харківській нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з березня 2017 року по січень 2020 року та за жовтень 2020 року;
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 12.03.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період з 12.03.2020 до 30.06.2021 з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін і нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення та виплатити різницю між отриманою сумою та сумою, нарахованою та виплаченою позивачу 29.07.2021р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.