17 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 925/181/20(925/411/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж"
на рішення Господарського суду Черкаської області (суддя С.С. Боровик) від 31.08.2022 (в частині задоволення позову)
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - В.О. Пантелієнко, судді: Б.М. Грек, Б.В. Отрюх) від 14.11.2022
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена-Фемелі Резорт"
про стягнення 117 000 грн 00 коп.
у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача - не з'явився,
представник відповідача - Кравець Р.Ю., адвокат, Мартиненко А.В., адвокат, Балибердіна Я.В. (в порядку самопредставництва).
представник третьої особи - не з'явився.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 03.03.2020 Господарський суд Черкаської області ухвалив порушити за заявою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" (далі - Боржник) в загальному порядку відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) тощо.
07.07.2020 Господарський суд Черкаської області постановив визнати Боржника банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначити арбітражного керуючого Голінного А.М.
1.2. 25.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М. (далі - Позивач) подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж" (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 117 000 грн 00 коп. заборгованості з орендної плати.
1.3. Позов обґрунтований заборгованістю Відповідача з орендної плати за користування рекламними конструкціями (5-ма рекламними носіями площею 5,4 квадратних метрів, далі - Майно), що виникла за період як до, так і після припинення дії з 06.01.2021 (з урахуванням пролонгації) укладеного між сторонами 27.12.2016 договору № 271216 оренди рекламних конструкцій (далі - Договір оренди), тоді як Відповідач не повернув Позивачу та продовжує користуватись орендованим майном. Також Позивач вказав на наявність у нього копій Договору оренди, акту від 06.01.2017 прийому-передачі орендованого майна, Додатку № 1 до договору № 271216 від 27.12.2016, що були направлені Відповідачем.
1.4. 14.04.2021 Відповідач у відзиві заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності, пропуск якої Позивачем є підставою для відмови в позові у цій справі.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 29.04.2021 Господарський суд Черкаської області ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена-Фемелі Резорт" (далі - Третя особа).
2.2. Справа переглядалась неодноразово.
18.01.2022 Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги Позивача на судові рішення про відмову в позові постановив про часткове задоволення цієї касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції з направленням цієї справи в скасованій частині на новий розгляд до місцевого суду.
2.3. При новому розгляді 31.08.2022 Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022) про часткове задоволення позову: стягнення з Відповідача на користь Позивача 108 000 грн 00 коп.; із відмовою у позові в іншій його частині.
2.4. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю вимог Позивача щодо стягнення орендної плати з Відповідача на задоволену суму з огляду на неодноразове поновлення/продовження з 06.01.2018 річного терміну оренди майна за Договором оренди до 06.01.2021, коли ліквідатор Позивача заперечив поновлення цього договору на новий строк та повідомив про це Відповідача. Відмова у стягненні 9 000 грн орендної плати за період з 06.01.2021 до 06.03.2021 - після спливу строку оренди та припинення Договору оренди, мотивована відсутністю підстав для стягнення саме орендної плати за цей період з огляду на встановлення законом (частиною другою статті 785 ЦК України) неустойки як спеціальної відповідальності за неповернення орендованого майна та продовження користування ним після припинення договору оренди, вимоги про стягнення якої у спірних правовідносинах заявлено не було. Також суди вказали на пропуск позовної давності лише на вимоги щодо орендних платежів за січень-березень 2018 року на суму 9 тис грн, яка однак продовжена в силу введеного з 12.03.2020 на території України карантину.
2.5. Погодившись з наведеними висновками, апеляційний суд додав про відхилення клопотання Відповідача про прийняття до розгляду нових доказів, які не були надані до матеріалів справи у суді першої інстанції, а саме: нотаріально засвідченої копії Афідевіту від Чуйка О.І. від 23.09.2022, копії повідомлення від Відповідача про вчинення злочину від 26.09.2022, фотографії носіїв реклами станом на 23.09.2022; оскільки Відповідач не навів достатніх, обґрунтованих та виняткових обставин, за яких ці докази мають бути прийняті апеляційним судом до уваги, а місцевому суду вони не подавались, хоча апелянт знав про розгляд справи судом першої інстанції та про обставини справи.
3. Встановлені судами обставини
3.1. 27.03.2008 згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.04.2021 № 254387659 щодо об'єкта майна за реєстраційним номером 3295653 "Комплекс будівель", розташованого за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21 наявний запис від 27.03.2008 про державну реєстрацію права власності на нього за Позивачем на підставі свідоцтва про право власності від 27.03.2008 серії САВ 290300 та від 22.02.2008 серії ЯЯЯ 654945, виданих Виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради.
3.2. 27.12.2016 між сторонами підписано договір оренди рекламних конструкцій №271216, згідно з яким: орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування рекламні носії (майно), що належать орендодавцеві на праві приватної власності (п.1.1.); майно, що передається в оренду, складається: рекламні носії 5 (п'ять) одиниць, розташовані за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21; загальною площею 5,4 метрів квадратних (п.1.2.); передача майна в орендне користування здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який являється невід'ємною частиною даного договору (п.1.3.); орендоване майно передається в оренду для розміщення рекламної продукції орендаря (п.1.4.); термін оренди складає 1 (один) рік з моменту підписання акту прийому-передачі майна (п.2.1.); орендар має право заходити на територію розміщення рекламних носіїв для обслуговування реклами (п.3.2.2.); орендодавець зобов'язаний надавати доступ на територію розміщення рекламних носіїв, які орендуються згідно умов даного договору (п.3.3.3.); розмір орендної плати за майно, що орендується становить 3000,00 (три тисячі) грн. на місяць в т.ч. ПДВ (п.4.1.); орендна плата сплачується щомісячно в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця (п.4.2.).
3.3. 06.01.2017 згідно з актом прийому-передачі орендованого майна від 06.01.2017 носії реклами (сіті-лайт двосторонній світловий розміром 1,2 м х 1,8 м), розміщені на території спорт-готелю "Селена", в кількості п'яти одиниць передані Позивачем в орендне користування Відповідача.
3.4. 23.01.2018 між Позивачем та Третьою особою укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі будівлі спа-центру, розташованої за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21 на земельній ділянці площею 3,6894 га кадастровий номер 7124986000:04:007:0066 та договір купівлі-продажу комплексу будівель, розташованого за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21, на земельних ділянках: площею 1,5800 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0009; площею 5,4895 га, кадастровий номер 71249860000:04:007:0001; площею 3,6894 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0066 та належних Позивачу на праві приватної власності згідно зі свідоцтвами про право власності від 27.03.2008 серії САВ 290300 та від 22.02.2008 серії ЯЯЯ 654945, виданих Виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради.
3.5. 23.01.2018 згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.04.2021 №254387659 щодо об'єкта майна за реєстраційним номером 252926671249 "Комплекс будівель, об'єкт житлової нерухомості: ні", розташованого на земельних ділянках з кадастровими номерами: 7124986000:04:007:0001, 7124986000:04:007:0066, 7124986000:04:007:0009 за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21 наявний запис від 23.01.2018 про державну реєстрацію права власності на нього за Третьою особою на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2018 №657, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.
3.6. 01.02.2018 між Відповідачем та Третьою особою укладено договір про надання послуг щодо просування товару, згідно з умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, просувати товар замовника шляхом розповсюдження інформації у вигляді рекламних проспектів, буклетів, візитних карток, плакатів, інших зображень товару замовника. Місцем надання послуг визначено територію готельного комплексу "Селена-Фемелі Резорт", вул. Дахнівська, 21, с. Свидівок. Вартість та обсяг наданих послуг зафіксовано сторонами в актах здачі-прийняття робот (надання послуг) № ТД-0000020, ТД-0000023, ТД-0000047, ТД-0000094, ТД-00000162, ТД-00000220.
3.7. Ухвалою суду від 03.03.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника.
Постановою суду від 07.07.2020 Боржника визнано банкрутом, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Голінного А.М., припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута, зобов'язано посадових осіб банкрута протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора, передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.
3.8. 16.07.2020 ліквідатор Боржника направив керівнику ТОВ "Селена" Мартинюку Г.А. вимогу за № 925/181/20/270 про передачу 27.07.2020 йому усієї бухгалтерської та іншої документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей вказаного підприємства, відповіді на яку не отримав, що стало підставою для звернення до суду із заявою від 03.02.2021 із відповідною вимогою до керівника ТОВ "Селена", яку ухвалою суду від 18.03.2021 задоволено повністю.
3.9. 28.07.2020 ліквідатор Боржника, арбітражний керуючий Голінний А.М., направив на адресу Третьої особи запит № 925/181/20/614 з проханням письмово повідомити: чи знаходиться/знаходилося за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21 особа Боржника (його органи управління, документація, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності) (якщо банкрут знаходиться/знаходився за цією адресою: повідомити правову підставу для перебування банкрута за вказаною адресою, період протягом якого підприємство перебувало за вказаною адресою, наявність станом на сьогоднішній день за цією адресою підприємства-банкрута, його документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей, а також порядок та можливість доступу ліквідатора до нежитлового приміщення, де знаходиться банкрут з метою встановлення наявності/відсутності документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей ТОВ "Селена"); чи виникали у Третій особи із Боржником ті або інші правовідносини, зокрема і відносини оренди приміщень та/або іншого нерухомого майна (якщо так, повідомити підстави виникнення, характер, існування таких відносин на сьогоднішній день та/або обставини та підстави їх припинення, а також надати копії підтверджуючих документів); чи належать Третій особі всі об'єкти нерухомості, розташовані та/або яким присвоєна адреса: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21 (надати перелік об'єктів які належать Третій особі та перелік об'єктів розташованих за адресою, які не належать останньому з даними (за наявності) про власників/користувачів, балансоутримувачів вказаних об'єктів), який за відомостями із сайту ПАТ "Укрпошта" отриманий Третьою особою 29.07.2020, однак залишений без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення ліквідатора Боржника до суду із заявою від 24.09.2020 № 925/181/20/792. Ухвалою суду від 05.11.2020 у задоволенні заяви Боржника у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Голінного А.М., від 24.09.2020 № 925/181/20/792 відмовлено повністю.
3.10. 14.08.2020 Комунальне підприємство "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" видало ліквідатору Боржника довідку № 135800 про те, що станом на 01.01.2013 право власності на комплекс будівель по вул. Дахнівській, 21 в с. Свидівок Черкаського району Черкаської області зареєстровано за Позивачем; що документами, які підтверджують право власності є: свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ 654945 та САВ 2903000, видані Виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради 22.02.2008 та 27.03.2008 (відповідно).
3.11. Згідно із заключною випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 03.11.2020 про рух коштів на рахунок Позивача за період з 01.01.2017 до 31.12.2017 Відповідач перерахував на рахунок Боржника на підставі платіжних документів: від 22.12.2017 за № 460 грошові кошти в сумі 3000 грн. з призначенням платежу "За оренду зг.рах. №СФ-0000208 від 16.10.2017 в т.ч. ПДВ 500,00 грн."; від 28.12.2017 за № 482 - в сумі 3000 грн. з призначенням платежу: "За оренду зг.рах. №СФ-0000236 від 13.12.17р. в т.ч. ПДВ 500,00 грн.".
3.12. 04.12.2020 ліквідатор Боржника направив на адресу Відповідача запит № 925/181/20/999 та отримав від останнього лист від 17.12.2020 № 157 з документами, які підтверджують правовідносини між Боржником та Відповідачем, а саме: договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 №271216, актом прийому-передачі орендованого майна від 06.01.2017, договором оренди рекламних конструкцій від 01.01.2015 № 010115, актом прийому-передачі орендованого майна від 01.01.2015, договором про оренду рекламних носіїв від 01.01.2014 б/н, актом прийому-передачі орендованого майна від 01.01.2014, додатком №2 від 01.01.2014 до договору від 01.01.2014.
3.13. 13.01.2021 ліквідатор Боржника направив Відповідачу вимогу від 05.01.2021 № 925/181/20/10 про повернення майна та сплату орендних платежів, яку останнім отримано 15.01.2021, однак залишено без відповіді та реагування.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 21.11.2022 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 в частині задоволення позову і прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити; а в іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, частково задовольнивши позовні вимоги за формальних підстав, неправильно застосували, зокрема, положення статей 770 Цивільного кодексу України, та як наслідок не з'ясували та не довели обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме факт користування Відповідачем майном, орендованим за Договором оренди, після спливу одного року, оскільки це майно фактично було повернуто Позивачу, однак акт про що не був оформлений або був загублений, та в подальшому це майно взагалі було продано Третій особі у складі майнового комплексу та разом із земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні сітілайти.
5.2. Суди в оскаржуваних рішеннях, посилаючись лише на висновки Верховного Суду у цій справі в постанові від 18.01.2022, між тим не надали оцінки листу Третьої особи, в якому вона підтверджує набуття нею з січня 2018 року права власності на орендоване майно (носіїв реклами у кількості 5 штук) у складі цілісного майнового комплексу, малоцінний характер оборотних активів, що використовуються опосередковано, та відсутність законодавчих вимог щодо оформлення окремої документації для їх передачі, тоді як відповідні обставини Позивачем не спростовані.
5.3. Скаржник також вказав на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 770 ЦК України (щодо переходу прав та обов'язків наймодавця у разі зміни власника речі), викладених в постанові від 22.07.2019 у справі № 910/12812/18, а також на неправильне застосування положень статті 764, частини першої статті 795 ЦК України через неврахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 20.02.2018 у справі № 925/1596/16 та від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18 щодо доказів, які можуть вказувати на користування орендованим майном, початок та припинення перебігу відповідних правовідносин, серед яких акт приймання-передачі не є єдиним відповідним доказом, а неможливість наймадавця надати доступ до майна через відчуження його на користь третьої особи виключає право вимагати від наймача орендної плати.
5.4. Крім викладеного Відповідач зазначив про неправомірне відхилення апеляційним судом поданих Відповідачем цьому суду додаткових доказів - без врахування причин неможливості їх подати суду першої інстанції, зокрема тих труднощів, що викликані проведенням на території України військових дій, а також без врахування підстав для їх отримання, а саме поведінки та позиції Позивача у спірних правовідносинах та змісту рішення суду першої інстанції, якими було обумовлено звернення Відповідача щодо відповідних доказів.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Згідно з аргументами Позивача у відзиві на касаційну скаргу він заперечує обґрунтування в касаційній скарзі з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на правильному застосуванні судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, і на тому, що нові докази Відповідач надав під час апеляційного розгляду при новому (повторному) розгляді справи після здійснення Верховним Судом касаційного провадження у цій справі, без урахування вимог ГПК України щодо правил, вимог та обмежень щодо надання доказів у справі, тоді як суд першої інстанції і при новому розгляді не міг врахувати докази, що були створені після ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення та подані Відповідачем лише на стадії апеляційного провадження. Також Позивач вказав, що надані Відповідачем нові докази не є належними у спірних правовідносинах, оскільки не можуть підтверджувати ті обставини, на які вказує Відповідач:
- повідомлення про вчинення злочину не створює преюдицію, не підтверджує/спростовує обставини, правомірність/незаконність дій тих чи інших осіб у спірних правовідносинах;
- афідевіт не містить відомостей, що вказують на виникнення, зміну та/або припинення спірних правовідносин;
- фотозображення сітілайтів не містять інформації щодо обставин, що мають значення для справи.
Крім цього Позивач зазначає, що Відповідач не підтверджує жодних обставин, на які вказує в касаційній скарзі, зокрема перехід від Позивача та набуття Третьою особою права власності на орендоване майно, а відсутність доказів повернення орендованого майна наймодавцю не означає відсутність цього обов'язку.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо суб'єкта права вимоги орендної плати за договором
7.1. Суди встановили, що спір виник за Договором оренди Майна стосовно платежів з орендної плати, сплату яких вимагає Позивач від Відповідача за користування Майном як в період дії Договору оренди, так і після його припинення.
Водночас предметом оскарження є судові рішення в задоволеній частині вимог - щодо орендної плати за користування Майном як в період дії Договору оренди.
При цьому Суд зауважує, що при новому розгляді цієї справи, після ухвалення 18.01.2022 Верховним Судом постанови про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, спірні питання та відповідний предмет дослідження та доказування змістилися в бік питання щодо належного суб'єкта права вимоги за Договором оренди у спірних правовідносинах через наполягання Відповідача на відсутності у Позивача цього права у зв'язку з втратою ним права власності на орендоване майно (5 сітілайтів) шляхом його відчуження на користь Третьої особи в січні 2018 року - після спливу одного року користування Відповідачем орендованим майном ними за Договором.
У зв'язку із цим Суд зазначає про таке.
7.2. Визначене статтею 759 та частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальне правило визначає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Вказаній нормі кореспондують норми статей 317 та 319 ЦК України, якими визначені права власника: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України); власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 761 ЦК України наймодавцем за договором оренди може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до частини першої статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
7.3. За змістом наведених норм законодавства у спорі, який виник з орендних правовідносин (за договором оренди), у тому числі у спорі щодо стягнення заборгованості з орендної плати за користування майном, сторонами у справі за цим спором (позивачем та належним відповідачем) можуть бути лише власник орендованого майна (особа, якій належать майнові права) та орендар, а у випадках, передбачених частиною першою статті 774 ЦК України - також інша особа, якій наймач передав орендовану річ у піднайм.
Такий висновок узгоджується також з положеннями частини першої статті 770 ЦК України, згідно з якими у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
7.4. Суди встановили, що сторонами Договору на час його укладення є Позивач (орендодавець) і Відповідач (орендар), а Відповідач не заперечував виникнення та наявність права власності Позивача на передане в оренду майно (5 сітілайтів).
Також суди встановили обставини відчуження Позивачем на користь Третьої особи в січні 2018 року земельної ділянки та розташованого на ній цілісного майнового комплексу (ЦМК) (пункти 3.4, 3.5), у складі якого, за твердженням Відповідача з посиланням ним, зокрема на відомості в наданому при новому розгляді справи листі Третьої особи та в доказах, наданих Відповідачем у справі на стадії апеляційного провадження, також були передані орендовані Відповідачем сітілайти, якими Відповідач з часу їх відчуження Третій особі не користувався та щодо яких Відповідач з новим власником право користування (договір) не оформлював.
7.5. Отже, за змістом наведених аргументів Відповідач пов'язує припинення Договору оренди, орендних правовідносин з Позивачем та обов'язку сплачувати йому спірні суми орендної плати з фактом продажу Третій особі земельної ділянки та ЦМК разом з орендованим майном, кваліфікуючи це майно як складову проданого ЦМК.
Між тим суди не встановили обставин переходу права власності на Майно від Позивача до третьої особи, вказавши на ненадання ні Відповідачем, ні іншими учасниками доказів передачі орендованого майна новому власникові (Третій особі) в результаті продажу окремо або в складі відповідного ЦМК.
Крім цього, ураховуючи правову природу орендованого майна як самостійного об'єкта цивільних прав у розумінні положень, зокрема статей 177,178, 179 ЦК України, Суд зазначає, що реалізація земельної ділянки, на якій були розташовані сітілайти, за відсутності доказів їх передачі окремо або у складі розташованого на проданій земельній ділянці ЦМК, не доводить перехід права власності на ці об'єкти до нового власника в результаті продажу, а тому не створює відповідні наслідки, зокрема й ті, що стверджуються скаржником з посиланням на положення частини першої статті 770 ЦК України.
У цьому висновку Суд виходить з того, що за законом допускається:
- розміщення тимчасових та/або стаціонарних конструкцій (рекламоносіїв), що належать одній особі, на відкритій місцевості на територіях, власником яких є інша особа;
- перехід права власності (відчуження) на тимчасові та/або стаціонарні конструкції (рекламоносії) окремо від земельної ділянки, на якій вони розміщені.
Правильність цього висновку підтверджується, зокрема положеннями частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу", згідно з якими зовнішня реклама (що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг) на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Правильність вказаного висновку також узгоджується із чинною судовою практикою, якщо звернутись до судових рішень, ухвалених, зокрема, у спорах щодо відшкодування шкоди, завданої демонтажем засобів зовнішньої реклами, коли суди встановили обставини розпорядження рекламними конструкціями (відчуження однією особою іншій тощо) як самостійним об'єктом цивільних прав у розумінні положень, зокрема, статті 177, 178, 179 ЦК України, розміщених на земельних ділянках третьої особи - не власника цих конструкцій (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/8708/17, від 20.02.2019 у справі № 925/9/18, від 07.05.2019 у справі № 904/8832/17, від 07.12.2021 у справі № 905/990/20 тощо).
Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується із відповідними аргументами Позивача (пункт 6.1) та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.2).
7.6. Поряд з викладеним Суд враховує, що ні закон (стаття 781 ЦК України), за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 770 цього Кодексу (який, однак не мав місце у спірних правовідносинах), ні умови Договору оренди не пов'язують з фактом зміни власника речі, переданої у найм, саме припинення договору оренди та припинення відповідного зобов'язання орендаря (сплачувати орендну плату).
А суди у цій справі, навпаки, встановили обставини пролонгації Договору оренди до моменту, коли ліквідатор Позивача від імені орендодавця висловив, за правилами статті 764 ЦК України (частини четвертої статті 284 ГК України), заперечення щодо поновлення/продовження Договору оренди на новий строк та повідомив про це Відповідача (3.13).
7.7. Крім цього, з огляду на обставини справи, встановлені судами як при попередньому, так і при новому розгляді (пункти 3.10 - 3.13), та виходячи з тих аргументів скаржника, які він наводить під час нового розгляду справи на всіх стадіях її розгляду (і апеляційного, і касаційного оскарження судових рішень), Суд зазначає, що скаржник фактично ініціює спір про право власності на об'єкти оренди за Договором оренди, наголошуючи на необхідності його вирішення у цьому провадженні, тоді як право власності на об'єкти оренди за Договором оренди не є предметом спору у цій справі, відповідні вимоги не були заявлені у спірних правовідносинах, а обставини припинення права Позивача на орендоване майно та виникнення права Третьої особи на це майно не встановлені та не доведені.
При цьому, враховуючи, що такий аргумент як право на Майно, відповідні обставини та докази вже були предметом дослідження як при попередньому, так і при новому розгляді справи, Суд стосовно правил доведення/спростування обставин у господарському процесі, а також щодо правил надання доказів у господарській справі, зокрема при новому розгляді справи зазначає про таке.
7.8. За загальним правилом, відповідно до положень ГПК України під новим розглядом справи в суді першої інстанції розуміється те, що суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, другої статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів (частина сьома статті 80 ГПК України).
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (частина десята статті 80 ГПК України).
Частиною четвертою статті 46 ГПК України визначено, що зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталося після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
7.9. За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Звертаючись до правила, визначеного частиною другою цієї статті, Суд зазначає, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
7.10. Отже, враховуючи наведені правила доказування у господарському процесі, закріплений в статті 13 ГПК України принцип змагальності сторін у господарському процесі, за змістом якого на сторін покладається обов'язок доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, з наданням на їх підтвердження доказів за визначеними законом процесуальними правилами та строки, а кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням/невчиненям нею процесуальних дій, надання доказів тощо, Суд доходить висновку, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. Між тим подання нових доказів стосовно обставин, що вже були предметом дослідження судами, не може обумовлюватися тими чи іншими мотивами та висновками в судових рішеннях - у цій справі висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні як передумова для подання скаржником нових доказів суду апеляційної інстанції.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з подібними аргументами Позивача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 6.1).
У цьому висновку Суд також враховує, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - скаржника). Аналогічні висновки щодо застосування приписів статті 269 ГПК України сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 та від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20.
Крім цього, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
7.11. Враховуючи викладене та оскільки факт належності Позивачу сітілайтів на момент укладення Договору був встановлений судами, Відповідачем не заперечувався (постанова Верховного Суду від 18.01.2022 тощо), тоді як факт набуття Третьою особою права на це майно не був встановлений судами, як такий, що доведений належними доказами у справі, а скаржник цього не спростував, Суд зазначає про неврахування скаржником наведених положень процесуального закону (пункт 7.8-7.10), а також доходить висновку, що скаржник помиляється щодо розподілу між сторонами тягаря доказування у спірних правовідносинах та щодо обов'язку суду витребувати докази щодо права власності на передане в оренду Майно за Договором оренди, у зв'язку з чим Суд відхиляє відповідні аргументи скаржника (пункти 5.2, 5.4).
Відхиляючи аргументи скаржника (пункт 5.3) про неможливість Позивача як наймодавця надати доступ до орендованого майна через відчуження його у складі ЦМК разом із земельною ділянкою на користь Третьої особи, що виключає право вимагати від наймача орендної плати, Суд керується приписом частини другої статті 12 ЦК України, згідно з яким нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
7.12. Поряд з викладеним, виходячи з аргументів скаржника у цій справі із запереченням обов'язку сплачувати заявлену до стягнення орендну плату за Договором оренди, що ґрунтуються на підставі тих доказів, що були надані ним, Третьою особою на підтвердження аргументу про припинення права Позивача та виникнення права Третьої особи на орендоване Майно саме з січня 2018 року у зв'язку з продажем земельної ділянки та розташованого на ній ЦМК (пункти 5.2., 5.4.), Суд зазначає, що виникнення спірних правовідносин зумовлено не тільки неоформленням факту відчуження Позивачем та набуття Третьою особою сітілайтів як самостійного об'єкту цивільних прав та обов'язків (окремо або у складі відповідного ЦМК), а й зволіканням, зокрема, Відповідача, належно завершити/припинити ті правовідносини щодо Майна, які виникли у нього з Позивачем за Договором оренди - з оформленням їх припинення належним чином та наданням відповідних належних доказів.
У цьому висновку, враховуючи також встановлений судами факт нездійснення оформлення факту повернення з оренди майна сторонами Договору, Суд керується приписами частини першої статті 654 ЦК України, згідно з якими зміна або розірвання договору (наслідком якого є його припинення, частина друга статті 653) вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
7.13. У зв'язку із викладеним та враховуючи, що суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у цій справі зробили висновки також щодо застосування позовної давності з правильним застосуванням відповідних положень ЦК України та відповідно до встановлених обставин справи, а скаржник не заперечує відповідні висновки в оскаржуваних судових рішеннях, Суд зазначає, що висновки судів в цих рішеннях щодо задоволеної частини вимог зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.
7.14. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду (в частині задоволення позову) підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
7.15. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень (в частині задоволення позову), витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 (в частині задоволення позову) у справі № 925/181/20 (925/411/21) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк