вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" січня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/26/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Н. Церковної за участю секретаря судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрщеного позовного провадження матеріали справи за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м.Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) до відповідача Фізичної особи - підприємця Багрія Віталія Миколайовича (с.Русивель, Рівненський район, Рівненська область, 35452, код РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в сумі 10 243 грн. 00 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Мінчук Р.С.
від відповідача - Багрій С.М.
Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Багрій Віталія Миколайовича в якій просить стягнути плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 10 243,00 грн. та судові витрати.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області, а саме старшим державним інспектором Нестерчуком Д.П. та Саяпіною М.О. 11.10.2020 р. на підставі направлення на рейдову перевірку № 009115 від 02.10.2020 року на 434 км а/д М-06 «Київ-Чоп» проведена рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHMITZ SCS 24, реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Згідно реєстраційних документів серії СХК № 591455 транспортний засіб марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 належить ОСОБА_2 .
Працівниками Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHMITZ SCS 24, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у результаті якого було виявлено перевищення нормативних вагових параметрів, а саме фактичне навантаження на строєну вісь складало 24,22т. при допустимих 22т.
ФОП Багрію Віталію Миколайовичу нараховано плату за проїзд великовагового транспортного засобу у розмірі 307,80 євро, що еквівалентно 10 243 грн 00 коп.
25.01.2023 року від відповідача надійшло письмове пояснення де вказує, що по результатах зважування працівник Укртрансбезпеки не надав квитанцію міжнародного сертифіката зважування, хоча був зобов'язанний надати оригінал квитанції міжнародного сертифіката зважування. Відповідно в пункті габаритно-вагового контролю водій ОСОБА_1 не зміг надати працівнику габаритно-зважувального пункту в м. Радивилів відповідний сертифікат.Вважає дії працівників Укртрансбезпеки неправомірними.
Окрім того, відповідачем 26.01.2023 року подано клопотання у якому просив суд надати запит на отримання довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю автомобіля Рено-Магнум д.н. НОМЕР_2 н/п Шмітц д.н. НОМЕР_3 водій ОСОБА_1 при перетині державного кордону в міжнародному пункті пропуску Краківець 11.10.2020 року.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 25 січня 2023 року. В судовому засідання 25 січня 2023 року оголошено перерву до 26 січня 2023 року.
Протокольною ухвалою суду від 26.01.2023 року відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про наданя запиту на отримання довідки про результати здійснення габаритно - вагового контролю (а/з Рено - Магнум д.н. НОМЕР_2 н/п Шмітц д.н. НОМЕР_3 водій ОСОБА_1 ) у зв'язку із недотриманням заявником вимог ч.3, 4, ст. 80 ГПК України та п. 1,2,3,4,5 ч. 2 ст. 81 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області видано направлення № 009115 від 02.10.2020 року на рейдову перевірку для проведення рейдової перевірки транспортних засобів з 05.10.2020 року до 11.10.2020 року. (а.с.36).
Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області, відповідно до щотижневого графіку проведення рейдових перевірок з 05.10.2020 року до 11.10.2020 року проведено перевірку із здійсненням габаритно-вагового контролю (а.с.38).
Відповідно до свідоцтва про державну метрологічну атестацію № 187 від 13.10.2009 року вага автомобільна для зважування в русі ВА-20 К-023 №013 відповідає середньому класу точності згідно ГОСТ 29329-92 (а.с.34).
11.10.2020 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області, а саме старшим державним інспектором Нестерчуком Д.П. та ОСОБА_3 на 434 км а/д М-06 «Київ-Чоп» була проведена рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та проведено габаритно-ваговий контроль транспортнорго засобу марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHMITZ SCS 24, реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 . (а.с.12).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 транспортний засіб марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 належить ОСОБА_2 (а.с.19).
Працівниками Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки Renault Magnum 500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки SCHMITZ SCS 24, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у результаті якого було виявлено перевищення нормативних вагових параметрів, а саме фактичне навантаження на строєну вісь складало 24,22т. при допустимих 22т., що підтверджується копією талона про зважування від 11.10.2020 (а.с.13).
За результатами перевірки було складено довідку №0016832 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 11.10.2020 року.
За результатами габаритно-вагового контролю встановлено, що перевезення вантажу здійснено з перевищенням нормативних вагових параметрів, а саме: фактичне навантаження на осі, тонн: 1) 5,88; 2) 9,60; 3) 24,22 повна маса транспортного засобу 39,70 тонн. Водій транспортного засобу ОСОБА_1 (а.с.14).
Вказане перевищення зафіксовано посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області в акті №039071 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11.10.2020 року; акт №227975 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.10.2020 року, яким зафіксоване порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажу, без оформлення дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України при перевищенні вагових обмежень, чим порушено норми, передбачені пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (а.с.12,15).
Згідно акту № 039071 від 11.10.2020 року здійснений розрахунок №39077 від 11.10.2020 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідно до якого нараховано до сплати 307,80 євро, що еквівалентно 10243,00 грн. відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України станом на 11.10.2020 року (а.с.20).
Розрахунок № 39077 від 11.10.2020 року виконано відповідно до затвердженої формули (з урахуванням норм пункту ,31 1 постанови КМУ № 879 від 27.06.2007 року), а саме:
П = (Рзм+Рнв+Рг)х В х К, де:
Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (вісі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду;
В - відстань перевезення, км;
К - коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру до 10%-К=2; від 10% до 40% - К =3; більш ніж 40% - К=5). Обрахований таким чином розмір плати за проїзд становить 307,80 євро.
У вказаному розрахунку зазначено, що: платник Багрій Віталій Миколайович; розрахунок виконаний в євро. Проплату провести в гривнях відповідно до офіційного курсу НБУ на день проведення розрахунку (день проведення перевірки). ПДВ не обкладається. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
17 листопада 2020 року Заступником начальника Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки винесено постанову №223339 про застосування адміністративно - господарського штрафу до СПД Багрія Віталія Миколайовича за порушення ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена част. 1 абз. 15 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно - вагових норм понад 10 % , але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу та постановлено стягнути із СПД Багрія Віталія Миколайовича адміністративно - господарський штраф у сумі 17000,00 грн. (а.с.16).
Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки звернулося до СПД Багрія Віталія Миколайовича з листом про сплату до Державного бюджету України нараховану плату за проїзд великоваговим транспортом автомобільними дорогами загального користування у розмірі 307,80 Євро, що еквівалентно 10 243,00 грн., в іншому випадку, зазначена у розрахунку сума буде стягнута примусово через суд (а.с.21-23).
Норми права, що підлягають до застосування, мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Згідно з ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).
Згідно з пп. 4 п. 2, п. 3 Порядку (в редакції на момент здійснення контролю), габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Таким чином, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт з визначенням виду порушення, а також розміру адміністративно-господарського штрафу, що застосовується до автомобільних перевізників.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2011 року визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
За змістом пункту 22.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами "б" та "в" цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Згідно з п. 21 Порядку № 879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.
Кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету (п. 26 Порядку № 879).
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку (абз. 2 п. 27 Порядку № 879).
Відповідно до абзацу 1 пункту 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра (п. 30 Порядку № 879).
Відповідно до п.31 Порядку № 879, при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.
Згідно з п. 311 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.
Згідно з ч.3 ст.5 Господарського кодексу України (далі ГК - України), суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (ст. 7 ГК України).
Відповідно до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) є: плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 ГК України).
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 225 ГК України, законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством. Дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку (п. 37, 41 Порядку № 879).
Визначення розміру заподіяних збитків відповідно до способу, передбаченого підзаконним нормативно-правовим актом, не суперечить чинному законодавству.
Зміст і призначення закріпленої у Порядку № 879 плати за проїзд великоваговим транспортним засобом полягає насамперед у відшкодуванні матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Положення цього нормативного акта, оприлюдненого в установленому законом порядку, у повній мірі визначають механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 926/16/19 від 12.02.2020 року та № 917/210/19 від 12.02.2020 року.
У відповідності до правової позиції, висвітленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 820/1203/17, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 та ст. 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями частин першої та третьої цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 року № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України" за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, враховуючи, що відповідачем не було надано жодних належних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, в тому числі дозволу, котрий надає право на рух з перевищенням габаритних або вагових обмежень, зважаючи на те, що визначена контролюючим органом плата за проїзд, відповідачем в добровільному порядку і у встановлені чинним законодавством строки не сплачена, відповідно, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України та підлягає стягненню з відповідача - Фізичної особи-підприємця Багрій Віталія Миколайовича.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Багрія Віталія Миколайовича (с.Русивель, Рівненський район, Рівненська область, 35452, код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м.Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) 10243,00 грн плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні та 2841,00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 26.01.2023 року.
Суддя Н. Церковна