17.01.2023 Справа №607/4325/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Суботник І.Я.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
третіх осіб - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення та вселення у нього, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення та вселення у нього.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що він є співвласником 13/84 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.11.2020 року у справі №607/13698/2020, а також перебуває у зазначеному будинку на реєстраційному обліку. Однак, відповідач чинить йому перешкоди у його користуванні, оскільки не визнає права власності позивача на вказаний житловий будинок. У зв'язку із чим, позивач звертався до органів Національної поліції України із заявою щодо реагування на неправомірні дії відповідача. Тому, просить зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні власністю, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , а також вселити його у вказаний житловий будинок.
Відповідач ОСОБА_3 подала відзив на позов у якому позов не визнала, зазначивши, що позивачем на її думку не подано доказів, які б підтверджували його позовні вимоги, у тому числі чинення йому перешкод зі сторони відповідача у користуванні належного йому майном. Як вбачається із технічного паспорту на вказаний житловий будинок, його площа складає 31,5 кв.м., з яких житлова 24,5 кв.м. (дві житлові кімнати відповідно 12,0 кв.м. та 12,5 кв.м.). В акті обстеження матеріально-побутових умов від 06.05.2002 року зазначено, що в даному житловому будинку є дві кімнати, кухня та коридор. В одній кімнаті прживає ОСОБА_9 , яка є невісткою відповідача та її співмешканець ОСОБА_10 , а в іншій кімнаті її дочки - ОСОБА_11 , 2003 року народження та ОСОБА_12 , 2008 року народження, які є онуками відповідача. Також в будинку зареєстровані ОСОБА_8 , 1985 року народження та ОСОБА_1 , 1958 року народження, однак у ньому не проживають. Таким чином, у спірному будинку проживають три дорослі особи та неповнолітня дитина. Відповідач у вказаному будинку не зареєстрований та не проживає. Крім цього зазначив, що частка житлової площі, що припадає на кожного із співвласників дорівнює 6,125 м.кв., що є значно меншою, ніж допустимий законом мінімум на одну особу. Позивач є власником 13/84 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто це складає 1/6 частки, однак виділити йому зазначену частку з облаштуванням окремого входу, неможливо. Вважає, що спільне проживання сторін не можливе, частка в натурі не може бути виділена позивачу, порядок користування спірним житлом між сторонами не встановлювався та питання про виділ частки в натурі не вирішувалось. Також вважає, що позивачем не доведено того, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні власністю. При вирішенні даної справи просить врахувати, що позивач ніколи не проживав у спірному домоволодінні, не оплачував за комунальні послуги, не мав інтересу до даного житла, оскільки разом із дружиною ОСОБА_13 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач забезпечений житлом, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 13.05.1996 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Тому, враховуючи наведені обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до неї про усунення перешкод у користуванні приміщенням.
Позивачем подано відповідь на відзив у якому позивач зазначив, що власниками спірного житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до довідки Великолуцької сільської ради були ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 по 1/7 частці кожен. ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 померли, після смерті яких відкрилась спадщина на належні їм частки. Позивач та відповідач прийняли спадщину та успадкували частки, що підтверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23.11.2020 року у справі №.607/13698/20. Співвласниками спірного домоволодіння на даний час є ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , а тому позов просить задоволити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 надала суду письмові пояснення у яких зазначила, що 25.07.2022 року між ОСОБА_10 та нею ОСОБА_19 було зареєстровано шлюб. 17.11.2003 року між ОСОБА_8 , який є сином відповідача та нею ОСОБА_20 було зареєстровано шлюб,який в подальшому було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.11.2010 року від якого у сторін народились двоє дітей - ОСОБА_11 , 2003 року народження та ОСОБА_12 , 2008 року народження, які зареєстровані та проживають у спірному будинковолодінні. У зазначеному будинку є дві кімнати площею 12,0 та 12,5 кв.м., у одній із яких проживає вона із своїм чоловіком, а в іншій двоє неповнолітніх дітей. Дочки ОСОБА_21 є онуками відповідача. Таким чином, у спірному житлі проживають три дорослі особи та неповнолітня дитина. Відповідач у даному будинковолодінні не зареєстрована та не проживає. Зазначила, що вона погоджується із позицією відповідача, що вирішуючи даний спір слід установити, чи є належним пособ захисту права власності вимога про вселення учасника спільної власності до іншого за відсутності можливості надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності або встановлення порядку користування та чи не виникне у такому випадку колізія між правами учасників спірних правовідносин: з одного боку - права учасника спільної слабості, а з другого - права іншого співвласника на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла, що охороняється законом. Вважає, що позивач не навів у своєму позові та не надав суду доказів, які б підтверджували, що відповідач чи будь-які інші особи, у тому числі її чоловік чинять позивачу перешкоди у користуванні його часткою майна. Вказала, що позивач ніколи не проживав у спірному житлі, не оплачував комунальні послуги, не мав інтересу до даного житла, оскільки разом із дружиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 та належить йому на праві спільної сумісної важності. Відтак, просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 письмових пояснень щодо позову не подавали.
06.09.2022 року у даній справі закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові та відповіді на відзив.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовних вимог не визнали з підстав наведених у відзиві на позов. У судовому засіданні ОСОБА_3 вказала, що позивач ніколи не проживав у спірному будинковолодінні, не забезпечував його ремонт та не здійснював оплату комунальних послуг. Не погоджується із його позовними вимогами та вважає, що він не має права користуватись та проживати у зазначеному будинку. Також вказала, що на даний час у вказаному будинку проживає її колишня невістка ОСОБА_22 разом із своїми дітьми, одна з яких є неповнолітня та чоловіком ОСОБА_10 , а тому житлова площа у ньому не дає можливості для вселення позивача.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилась подавши клопотання про розгляд даної справи без її участі, оскільки за станом здоров'я не може брати участі у судових засіданнях.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні вважають, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, оскільки позивач не може проживати у спірному будинковолодінні.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 в судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 листопада 2020 року у справі №607/13698/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно із врахуванням ухвали цього ж суду від 02.03.2021 року про виправлення описки, які набрали законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на 13/84 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться на адресою: АДРЕСА_1 , з яких 8/84 частки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та 5/84 частки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається із означеного рішення суду «…згідно довідки №84,виданої 19.02.2020 року Великолуцькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 станом на 01.07.1990 року є колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_14 (померла у 1994 році), а його членами відповідно ОСОБА_15 - син (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_16 - невістка (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_5 - внук, ОСОБА_6 - внук, ОСОБА_23 - онука, ОСОБА_8 - правнук...Всі члени будинковолодіння колгоспного двору в АДРЕСА_1 набули права спільної сумісної власності вказаного будинку та їх частки становили по 1/7 кожного.
Як вбачається із копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №278325675 від 06.10.2021 року, ОСОБА_1 належить 13/84 частки у житловому будинку АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності.
Крім цього, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 02 листопада 2020 року у справі №607/13282/20 за позовом за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності на 23/84 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з яких: - 2/21 частки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; -5/28 частки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду справи право власності у житловому будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 мають: позивач ОСОБА_1 - 13/84 частки, відповідач - ОСОБА_3 - 23/84 частки, а також треті особи у справі -ОСОБА_5 - 1/7, як член колгоспного двору, ОСОБА_6 - 1/7 як член колгоспного двору, ОСОБА_8 - 1/7, як член колгоспного двору, частка яких сумарно складає 48/84 частки.
Відповідно до довідки виданої Великолуцьким старостинським округом Тернопільського району Тернопільської області від 09.05.2022 року №148, в АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_24 , 1985 року народження, ОСОБА_11 , 2003 року народження, ОСОБА_12 , 2008 року народження. Крім цього, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 зареєстровані, але не проживають.
Зазначені обставини підтверджені копією будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 .
Як вбачається із копії технічного паспорту на спірний будинок АДРЕСА_1 , він складається із 1-1 коридору площею 3,6 кв.м., кімнати 1-2 площею 12,0 кв.м., 1-3 кухні площею 3,4 кв.м., 1-4 житлової кімнати площею 12,5 кв.м.. Загальна площа всього будинку складає 31,5 кв.м., з яких житлова - 24,5 кв.м.
25.07.2022 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_24 зареєстровано шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб від 25.07.2022 року виданим Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області.
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 06.05.2022 року, складеного комісією Великолуцького старостинського округу, комісія встановила, що в житловому будинку АДРЕСА_1 є дві житлові кімнати, кухня та коридор. В одній кімнаті проживає ОСОБА_24 та її спів житель (на даний час чоловік) ОСОБА_10 , в іншій кімнаті - проживають її дочки ОСОБА_11 , 2003 року народження та ОСОБА_12 , 2008 року народження.
Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 травня 1996 року міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_25 , ОСОБА_25 .
Судом також з'ясовано, що позивач ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_2 , що ним визнається та не заперечується сторонами.
Як вбачається із копії довідки за результатами звернення ОСОБА_1 від 16.12.2021 року складеної старшим дільничним сектору превенції ПП відділення поліції №1 (м.Тернопіль), до відділення поліції №1 (м.Тернопіль) звернувся ОСОБА_1 житель АДРЕСА_2 для сприяння йому у вирішенні питання щодо проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення перевірки встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_9 разом із своєю сім'єю зокрема чоловіком та дочкою у будинку з малою житловою площею. В своєму поясненні ОСОБА_9 яка проживає в будинку на протязі тривалого періоду часу та за власний кошт зробила ремонт, тому пропонує ОСОБА_1 визначити приміщення на території господарства та за бажанням там проживати.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердив суду чинення перешкод позивачу із боку відповідача, оскільки був очевидцем таких дій, як ОСОБА_3 не допускала ОСОБА_1 до спірного будинку, мотивуючи тим, що він там не проживає та не робив його ремонт.
Частиною 1, 2 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із частиною третьої статті 358 ЦК України учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16 Верховний Суд України зазначив, що згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно із частиною першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім?ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Крім того, відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Однак, право власності за своєю правовою природою не є необмеженим.
На підставі частини другої статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов?язків власник зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Законодавчі обмеження здійснення права власності, які пов?язані із особливостями правового регулювання інституту права спільної власності містяться у спеціальних нормах глави 26 першого розділу Книги третьої Цивільного кодексу України "Право спільної власності".
Зокрема, як убачається із частини третьої статті 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Така компенсація може мати разовий або періодичний характер залежно від домовленості сторін або обставин справи.
За таких обставин вселення за судовим рішенням учасника спільної власності на житлове приміщення до іншого при відсутності технічної можливості поділу, виділу або встановлення порядку користування житлом, незначний розмір жилої площі якого не забезпечує фактичної можливості проживати та використовувати для житла площу, яка відповідає розміру частки у власності, не узгоджується із частиною третьою статті 358 ЦК України.
Крім того, стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров?я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, за наявності у національному праві відповідної норми частини третьої статті 358 ЦК України, вселення за судовим рішенням учасника спільної власності до іншого, який використовує приміщення для постійного проживання, за відсутності можливості надання учаснику спільної власності, який звернувся з такими вимогами, у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності порушує як право на недоторканість житла, гарантоване Конституцією України, так і право на повагу до свого житла, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак частина третя статті 358 ЦК України передбачає у цьому випадку право власника вимагати компенсації.
Виходячи із застосування практики Європейського Суду з прав людини при здійсненні правосуддя, термін "житло" в тлумаченні Суду означає насамперед місце, де особа є "вдома". Цей висновок здійснено в результаті аналізу семантичного значення цього терміну офіційними мовами Конвенції. Так, в англійському тексті вживається "home", що значить дім, житло; батьківщина; at home - удома; у французькому - "domicile" -житло; місце проживання; а domicile - вдома. Тобто наголос робиться на аспекті важливості об?єкту (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об?єкту, приміром, його відповідності певним вимогам. Для порівняння, у статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Як зазначив ВС у своїй постанові від 12.09.2018 року у справі №654/761/15, судам необхідно врахувати, що у разі встановлення таких обставин, що спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, якщо така фактично не забезпечує можливість проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм, тому такий спосіб захисту права власності не буде належним, а єдиним можливим і допустимим в такому випадку способом захисту є право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України).
Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
В силу вимог ч.2 ст.64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що спірний будинок АДРЕСА_1 складається із двох кімнат площею 12,5 кв.м. та 12,0 кв.м. Житлова площа зазначеного будинку складає усього 24,5 кв.м. На момент вирішення спору в квартирі зареєстровані п'ятеро осіб. Крім цього, у вказаному будинку проживає без реєстрації чоловік ОСОБА_24 - ОСОБА_10 , який є членом сім'ї наймача, з яким остання уклала шлюб. Таким чином, судом з'ясовано, що у спірному будинковолодінні фактично проживають четверо осіб, двоє з яких діти наймача, одна з яких є неповнолітньою. Тобто, на кожного із проживаючих мешканців зазначеного будинку припадає по 6,12 м.кв. житлової площі.
Проте, при вселенні позивача ОСОБА_1 у зазначене домоволодіння, на кожного із них буде припадати по 4,9 м.кв. житлової площі, що є меншим за жилу площу, яка установлена для надання для проживання одній особі. Також, суд зазначає, що вселення позивача зумовить йому виділення для проживання окремої кімнати, із двох існуючих у будинку, відтак, житлова площа, яка припаде на інших осіб, що у ньому проживають зменшиться та складе близько 3 кв.м. на кожну особу.
Таким чином, дослідивши та оцінивши обставини справи, враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення та вселення у нього, слід задовольнити частково, зобов'язавши відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні належної йому на праві власності 13/84 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, задовольняючи позов частково, суд ураховує те, що позивач з приводу чинення йому перешкод у користуванні належною йому часткою у будинку звертався 19.11.2021 року до відділення поліції №1 (м.Тернопіль), у тому числі щодо недопущення його до вказаного будинку, що також підтверджено поясненнями свідка ОСОБА_8 .. Крім цього, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечила щодо надання можливості позивачу ним користуватись, оскільки вважає, що у нього не існує права власності на нього та він не проводив його обслуговування та не здійснював ремонт. Відтак, суд вважає, що позовні вимоги позивача у цій частині підлягають до задоволення. Проте, суд також вважає, що вимоги позивача про вселення у житловий будинок АДРЕСА_1 не підлягають до задоволення, оскільки вважає, що спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, якщо така фактично не забезпечує можливість проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм, а тому такий спосіб захисту права власності не буде належним, а єдиним можливим і допустимим в такому випадку способом захисту є право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому, суд також ураховує, що позивач забезпечений житлом, оскільки йому на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 , де він постійно проживав та проживає із своєю сім'єю.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення та вселення у нього, задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належної йому на праві власності 13/84 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У решті позовних вимог, відмовити.
Стягнути із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду у повному обсязі складено 26 січня 2023 року.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан