25.01.2023 227/3761/21
25 січня 2023 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Корнєєвої В.В.,
при секретарі Круговій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Добропілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою. Позивач зазначає, що 29.11.2019 року він уклав із відповідачем договір позики, згідно з яким передав грошові кошти у сумі 10000 грн. з умовою їх повернення до 15.05.2020р., зі сплатою пені в разі просрочення виконання зобов"язання у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення. Позивач зазначає, що відповідач борг повернула частково, а саме у розмірі 1700 грн протягом трьох місяців з дня укладення договору, іншу частину боргу відповідач не повернула. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання відповідно до договору належним чином не виконує, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу за розпискою у розмірі 8300 грн. та суму процентів за користування коштами у розмірі 41085 грн., а також понесені судові витрати в вигляді судового збору в розмірі 908 грн.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18.11.2021 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. В строк, встановлений судом, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву. Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представника позивача в матеріалах справи міститься заява з проханням розглядати справу без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував. Від відповідача надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги визнала частково, а саме в сумі 8300 грн, в іншій частині позов не визнала.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного:
Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Судом встановлено, що 29.11.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10000,00 грн. строком на 6 місяців, в розписці було зазначено остаточний термін повернення боргу - до 15.05.2020 року. Згідно договору відповідач повинна була сплачувати кошти позивачу до 15 числа кожного місяця. Договором обумовлений розмір пені у разі невиконання зобов'язань у визначений строк, а саме в розмірі 1% відсотку від суми боргу за кожний день прострочення, даний факт підтверджується розпискою (а.с. 5).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 по справі № 537/1118/20 зазначив, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження № 61-20376св18, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження №61-42076св18, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження № 61-47793св18.
Відповідно постанови Верховного Суду від 10.08.2022 по справі № 504/369/18, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Факт отримання ОСОБА_2 від позивача позики в сумі 10000 грн. підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 29.11.2019 року, оригінал якої було надано до суду позивачем (а.с. 5).
Позивач в своєму позові зазначає, що відповідач повернула йому 1700 грн. протягом 3 місяців з дня написання розписки, і на цей час має борг з основної суми боргу в розмірі 8300 грн. Відповідач визнала наявність у неї суми боргу перед позивачем в розмірі 8300 грн, про що надала суму відповідну заяву, позовні вимоги щодо стягнення з неї процентів в розмірі 41085грн. вона не визнає.
Відповідно частини 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормою ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання за договором позики, і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача залишку основного боргу за розпискою в сумі 8300,00 грн. підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів слід зазначити наступне:
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказуванню підлягають обставини щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно норми частини 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь процентів за користування коштами у розмірі 41085,00 грн. Відповідно розрахунку, позивачем нараховано проценти за період з 16.05.2020 року по 22.09.2021 - за 495 днів, в розмірі 1% за кожний день із загальної суми позики 8300,00 грн. (звор. бік а.с. 2). Як вбачається із змісту позовних вимог позивач просить стягнути проценти за користування коштами за період з 16.05.2020 року по 22.09.2021 року, тобто після закінчення строку повернення грошових коштів та по день звернення до суду.
Відповідно до приписів частини 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В той же час, з тексту розписки вбачається, що позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення заборгованості, тобто сторонами було обумовлено вид та розмір штрафних санкцій за невиконання зобов'язання відповідачем.
При цьому, суд звертає свою увагу на те, що правовідносини стосовно здійснення позикодавцем права на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов'язку повернути кошти до визначеного терміну є різними за змістом.
Термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК).
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з наданої до суду розписки, при її складанні сторони погодили лише стягнення пені у розмірі 1% від суми, будь-яких процентів сторонами при укладені договору погоджено не було, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування коштами за період з 16.05.2020 року по 22.09.2021 року.
Позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 пені за простроченням виконання зобов'язань за договором позики позивачем в межах даного позову не заявлено.
Судом неодноразово зверталася увага позивача та його представника щодо некоректності викладення позовних вимог (ухвали суду від 24.10. 2022 року, 16.11.2022 року, 22.12.2022 року ), але позовні вимоги позивачем відкореговано не було.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково і стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою у розмірі 8300 грн.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 152,60 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 192, 525, 526, 530, 533, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , суму боргу за борговою розпискою від 29.11.2019 року у розмірі 8300,00 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 152,60 гривні.
Іншу частину понесених позивачем судових витрат щодо сплати судового збору - залишити за позивачем.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; представник позивача - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
25.01.2023Суддя В.В. Корнєєва