Справа №: 343/2157/22
Провадження №: 2/0343/24/23
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
25 січня 2023 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду в м.Долина справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, суд-
Позивачка ОСОБА_1 , просить ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Покласти на відповідача відшкодування понесених нею судових витрат.
Свої вимоги мотивує тим, що у її приватній власності знаходиться будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Вона 29.08.2022 взяла шлюб з ОСОБА_3 , з яким проживає у вказаному нею будинку.
Її попередній чоловік, відповідач ОСОБА_2 , шлюб з яким розірвано рішенням Долинського районного суду, зареєстрований в її будинку АДРЕСА_1 , та не бажає, не зважаючи на її вимоги, добровільно знятись з обліку(виписатись) з її будинку.
З часу розірвання шлюбу, тобто з грудня 2021 року відповідач фактично не проживає в її будинку, ніяких його особистих речей в цьому будинку немає.
Користуючись тим що її чоловік ОСОБА_3 перебуває на фронті, відповідач час від часу в стані алкогольного сп'яніння приходить до її житла і влаштовує сварки . Працівники правоохоронних органів не можуть притягнути його до відповідальності, мотивуючи тим, що він (відповідач) зареєстрований у даному будинку.
Вважає, що після розірвання шлюбу з відповідачем, він втратив право на користуванням її житловим приміщенням. Не проживаючи в її будинку відповідач не виконує ніяких обов'язків по утриманню будинку та домогосподарства . Він не сплачує жодних комунальних платежів, не утримує і не веде ніякого домашнього господарства, всі ці витрати , несе вона за рахунок власних доходів. Через те що в її будинку зареєстрований відповідач, вона не може оформити субсидії.
ОСОБА_2 добровільно знятись з реєстрації не бажає, в зв'язку з чим спричиняє їй незручності та перешкоди в користуванні будинком, вона несе додаткові витрати по сплаті комунальних платежів, та не може оформити субсидію.
У користуванні ОСОБА_2 є будинок його батьків в с.Грабів,Калуського району Івано-Франківської області.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити , з підстав викладених у позовній заяві. Не заперечує проти винесення заочного рішення .
Відповідач ОСОБА_2 , в судові засідання на неодноразові виклики не з'явився, причину своєї неявки суду не повідомив, хоч про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому Законом порядку, про що свідчать оголошення на офіційному сайті Долинського районного суду про виклик в судове засідання (а.с.21, 30,36) та телефонограми (а.с.28,34). Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
Враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_2 , у встановлений Законом строк відзиву на позовну заяву до суду не подано, суд, відповідно до положень ст.280 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів .
Суд, вислухавши пояснення позивачки, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, для вирішення спору. Даний позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Ч.ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
Ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 402, ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до вимог ч.ч.1,4 статті 156 Житлового Кодексу, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з ст.395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: зокрема, 1) право володіння; 2) право користування (сервітут).
Відповідно до положень ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з ч.3 ст.404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу: 17455250 від 22.01.2008 (а.с.11) свідчить про те, що ОСОБА_4 , на праві приватної власності належить домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Витяг з реєстру територіальної громади, номер витягу:2022/001872725 від 07.12.2022 свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 вселився у належне позивачці домоволодіння, як член її сім'ї - чоловік, оскільки сторони проживали однією сім'єю, а тому відповідач у встановленому законом порядку набув право користування вказаним домоволодінням.
Таким чином, на період проживання у шлюбі чоловік позивачки - ОСОБА_2 набув особистого сервітуту, що полягав у праві користування домоволодінням належним на праві приватної власності позивачці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Такий сервітут є тимчасовим.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29.11.2021 в справі №343/1667/21, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 01 вересня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №153 - розірвано.
Неповнолітніх дітей : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,після розірвання шлюбу залишено проживати з мамою позивачкою по справі - ОСОБА_4 .
Прізвище позивачки ОСОБА_4 після розірвання шлюбу залишено « ОСОБА_8 » (а.с.37-38).
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.9), ОСОБА_4 після укладення шлюбу з ОСОБА_3 , присвоєно прізвище чоловіка « ОСОБА_9 ».
Копія акту обстеження проведеного у гр. ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 від 28.11.2022 року (а.с.8) свідчить про те, що ОСОБА_2 , зареєстрований за вищевказаною адресою, але не проживає, спільне господарство не веде та матеріальних цінностей не має. Сусіди: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили слова ОСОБА_1 .
Оскільки підставою для встановлення особистого сервітуту було факт реєстрації шлюбу у поєднанні з фактом добровільного вселення відповідача до домоволодіння позивачки, то факт припинення сімейних відносин тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту, оскільки ОСОБА_2 , який зареєстрований у домоволодінн,і що належить ОСОБА_1 , втратив статус члена сім'ї власника.
Відповідно до ч.2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
ОСОБА_2 спільним побутом із ОСОБА_1 не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі п. 4 ч.1,ч.2 ст. 406 ЦК України.
У постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд вирішуючи справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного
права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (753/481/15-ц), від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц.
Отже, вирішуючи спір, суд враховує вищевказані обставини та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та дійшов до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.ст.405, 406 ЦК України.
Таким чином, судом встановлено, що позивачка є власником майна - домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 і в силу ст.391 ЦК України, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном, а відповідач ОСОБА_2 , втратив статус члена сім'ї, а тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі п. 4 ч.1 ст.406 ЦК України.
Суд вважає, що реєстрація відповідача у домоволодінні , яке належить позивачці на праві власності , порушує права останньої, оскільки перешкоджає здійсненню нею права користування та розпорядження своїм майном, як складовими частинами права власності.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням домоволодінням по АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Щодо вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В підтвердження понесених позивачкою судових витрат на професійну правничу допомогу суду було надано угоду на надання правничої допомоги та представництва від 05.12.2022 укладеної між адвокатом Свинтицьким І.К. та Клименко С.Д. (а.с. 13), акт прийняття - передачі виконаних робіт (а.с.16) та квитанцію №000246 від 05.12.2022 про сплату гонорару адвокату в розмірі 3091.20 грн. (а.с.15).
Враховуючи вищенаведене, з відповідача слід стягнути на користь позивачки 3091,20 гривень понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка ОСОБА_1 , звільнена від сплати судового збору, оскільки як встановлено в судовому засіданні вона являється особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.10).
За таких обставин судовий збір у розмірі 1073,60 гривень слід стягнути з відповідача на користь держави.
На підставі ст. 41 Конституції України,ст.72 ЖК України, ст.ст. 391, 402, 405,406 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 133, 141, 200, 258, 259, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задоволити .
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 таким, що втратив право користування домоволодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3091 (три тисячі дев'яносто одну) гривню 20 коп. витрат за надання правової допомоги згідно квитанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: