справа№380/8298/22
24 січня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 138445,74 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного територіального управління Національної гвардії України від 25.10.2019 №233 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повного розрахунку, а саме невиплачено: компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 54302,72 грн., яку було виплачено 24.11.2020, що підтверджується випискою по картковому рахунку; індексацію грошового забезпечення у розмірі 84123,98 грн, яка була виплачена 25.05.2022, що підтверджується випискою АТ «Ощадбанк». Відтак, повний розрахунок з позивачем проведено лише 25.05.2022. Загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби становить 138426,70 грн. Станом на дату виключення із списків особового складу частини 25.10.2019 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 25.05.2022, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП, п. 242 розділу ХІІ «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008. Позивач вважає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку з 26.10.2019 по 25.05.2022.
Ухвалою судді від 14.06.2022 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 28.06.2022 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
Відповідач позову не визнав. 01.08.2022 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №50326). Відповідач вказує, що з прийняттям судового рішення ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсації змінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Зазначає, що норми ст. 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати середнього грошового забезпечення. Тому, на думку відповідача, у межах спірних правовідносин відсутні підстави для покладення на військову частину відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 24.01.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно довідки про проходження військової служби прапорщика запасу ОСОБА_1 звільнено з військової служби за п.п. «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас (за станом здоров'я), наказом начальника ЗТУ НГУ від 05.02.2019 №66/ос та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини від 25.10.2019 №233.
Судом з системи КП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №380/5617/20 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо проведення розрахунку при звільненні - виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 65053,00 грн.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №380/5617/20, 24.11.2020 відповідачем шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 54302,72 грн.
Крім того, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі № 380/14731/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі № 380/14731/21 скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 рік за період з січня 2015 року по лютий 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/14731/21, 25.05.2022 відповідачем шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 84123,98 грн.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Однією із встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 регулюються правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Цим Законом передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно п. п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З зазначеного вище слідує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Згідно з нормами п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
Оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про підставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як вже вказано вище, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №380/5617/20 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо проведення розрахунку при звільненні - виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 54302,72 грн.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №380/5617/20, 24.11.2020 відповідачем шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 54302,72 грн.
Крім того, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі № 380/14731/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі № 380/14731/21 скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 рік за період з січня 2015 року по лютий 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/14731/21, 25.05.2022 відповідачем шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 84123,98 грн.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Верховний Суду у постанові від 22.12.2022 у справі №380/10743/21 зазначив, що для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі справа № 640/17872/19.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Суд зазначає, що на момент розгляду справи ст. 117 КЗпП України зазнала змін. Згідно ч. 1 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відтак, суд застосовує попередню редакцію ст. 117 КЗпП України, яка була чинною на момент подання позову та не передбачала обмеження строків у виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що згідно довідки про проходження військової служби прапорщика запасу ОСОБА_1 звільнено з військової служби за п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас (за станом здоров'я), наказом начальника ЗТУ НГУ від 05.02.2019 №66/ос та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини від 25.10.2019 №233. А остаточний розрахунок проведено з позивачем на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/14731/21 лише 25.05.2022 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплати щодо індексації грошового забезпечення у розмірі 84123,98 грн.
В межах спірних відносин правильним є визначення періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26.10.2019 (дата виключення зі списків особового складу частини) по 24.05.2022 (враховуючи дату зарахування коштів на картковий рахунок позивача 25.05.2022), що становить 941 календарний день.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (серпень-вересень 2019 року) складає: 12674,72 грн. + 12674,72 грн. = 25349,44 грн.
Отже для обчислення середнього заробітку позивача слід застосовувати показник 415,56 грн. в день (25349,44 (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (31 календарний день у серпні 2019 та 30 календарних днів у вересні 2019).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 391041,96 грн. (415,56 грн. х 941 календарний день).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації (54302,72 грн. компенсації за неотримане речове майно та 84123,98 грн. індексації грошового забезпечення, всього 138426,70 грн.) з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 391041,96 грн., адже така значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
В свою чергу, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплачених сум компенсацій (138426,70 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.10.2019 по 24.05.2022 становить 35,40 % (138426,70/391041,96 х 100%).
Як вже було зазначено вище, загальний розмір обчисленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 391041,96 грн.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких умов суд вважає за доцільне обрати спосіб часткового задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 138428,85 грн. за час затримки розрахунку при звільненні (35,40 % від 391041,96 грн.).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:
- договору про надання правової допомоги від 24.06.2020 №84;
- ордеру серії ВС №1070020 від 12.04.2021;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№000954 від 10.04.2018;
- додатку №2 до договору про надання правової допомоги №274 від 17.02.2021;
- акта приймання-передачі наданих послуг №1 від 08.06.2022;
Відповідно до умов договору №84 від 24.06.2020, укладеного між адвокатом Гірник Оксаною Олегівною (надалі - адвокат) з однієї сторони та Батіг Василем Ярославовичем (надалі - замовник) з іншої сторони, зокрема п.1.1. даного договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами
Судом встановлено, що ордер від 12.04.2021 серії ВС1070020 видано на підставі договору №84 від 24.06.2020 адвокату Гірник О.О.
Зі змісту акта №1 приймання-передачі наданих послуг від 08.06.2022 з'ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням ціни наданої послуги:
- вартість однієї консультації з клієнтом, у процесі якої була узгоджена правова позиція - 500,00 грн.;
- вартість визначення та аналізу чинного законодавства та судової практики щодо порядку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям - 500 грн.;
- вартість написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного про стягнення індексації грошового забезпечення - 1500 грн.
Загальна ціна за надані послуги становить 2500,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказавши, що позивачем не подано документів, які б підтверджували виконання адвокатських робіт, тому вимога щодо стягнення таких витрат у розмірі 2500 грн. задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення ч. 7 ст. 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 та від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а.
Суд зауважує, що у відзиві на позову заяву представник відповідача вважає неспівмірними витрати адвоката на надання правничої допомоги позивачу.
Між тим, вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, зазначає, що ст. 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Дослідивши вказані вище письмові докази суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних судових витрат.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 400,00 грн.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 (справа №9901/264/19).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про його відшкодування.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 138428 (сто тридцять вісім тисяч чотириста двадцять вісім) гривень 85 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 400 (чотириста) гривень рівно витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 24.01.2023.
Суддя Потабенко В.А.