24 січня 2023 року
справа №380/18763/21
провадження № П/380/18976/21
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 08592247), в якому просить стягнути з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року включно в розмірі 87058,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №380/4580/20 позов задоволено повністю. Зокрема, Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 року за період з 30.07.2019 по 05.02.2020 в сумі 20910,68 грн. Позивач також вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі №380/7938/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі № 813/2443/17 за період з 25.10.2017 по 11.12.2017 та грошове забезпечення за період з 06.02.2020 по 17.04.2020 в розмірі 13440,78 грн без урахування податків, зборів та інших платежів. Крім того зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №380/7936/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 380/7936/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період з 30 жовтня 2015 року по 17 квітня 2020 року. На виконання вказаних рішень відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 23.10.2021. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки яку учаснику бойових дій). Просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 08.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач 18.10.2022 надіслав на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів проведення з ним розрахунку та надав інформацію щодо розміру його грошового забезпечення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області.
Наказом Головного управління МВС України у Львівській області від 17 квітня 2020 року № 1268 о/с «Про звільнення» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил за п. 64 «б» /через хворобу/ майора міліції ОСОБА_1 (М-010824), старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 17 квітня 2020 року.
Позивач вважаючи, що з ним не проведено повного розрахунку при звільненні звертався до суду з позовами про стягнення недоплачених сум.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №380/4580/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задоволено повністю. Зокрема, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 за період з 30.07.2019 року по 05.02.2020 року в сумі 20910,68 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі №380/7938/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі № 813/2443/17 за період з 25.10.2017 по 11.12.2017 та грошове забезпечення за період з 06.02.2020 по 17.04.2020 в розмірі 13440,78 грн без урахування податків, зборів та інших платежів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №380/7936/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року про відмову в задоволенні позову у справі № 380/7936/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період з 30 жовтня 2015 року по 17 квітня 2020 року.
На виконання рішення суду від 20.11.2020 у справі №380/7938/20 відповідач 07.07.2021 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 13373,58 грн, що підтверджується копією виписки з коментарем «грошове забезпечення виконавчий лист ЛОАС від 26.04.2021 справа №380/7938/20».
На виконання рішення суду від 20.11.2020 у справі №380/4580/20 відповідач 07.07.2021 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 20806,13 грн, що підтверджується копією виписки з коментарем «грошове забезпечення виконавчий лист ЛОАС від 08.06.21 справа №380/4580/20».
На виконання постанови суду від 22.04.2021 у справі №380/7936/20 відповідач 23.10.2021 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 6669,54 грн, що підтверджується копією виписки з коментарем «компенсація за невикористані відпустки за рішенням суду №380/7936/20».
Стверджуючи, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників поліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівників поліції зі служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 і постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшакова проти України» (далі ЄСПЛ).
У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117).
Також ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).
За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 у постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:
- умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень ч. ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
В межах спірних правовідносин у цій справі суд встановив, що рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №380/4580/20 та від 20.11.2020 у справі №380/7938/20 стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку затримкою виконання судових рішень, які на момент звільнення позивача з займаної посади вже були виконані.
Таким чином, спір у цих справах стосувався не належних позивачу на час звільнення з посади сум, а стягнення компенсації в якості відповідальності відповідача за несвоєчасне виконання судових рішень. Тобто, станом на момент звільнення ОСОБА_1 у відповідача не було обов'язку самостійно визначати та виплачувати позивачу конкретну суму компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення. Отже, сплачені за цими судовими рішеннями кошти не вважаються несвоєчасно виплаченими.
Водночас, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №380/7936/20 встановлено, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період з 30.10.2015 по 17.04.2020.
Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Повний розрахунок з позивачем в розмірі 6703,06 грн проведено 23.10.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Сторонами не надано доказів щодо розміру грошового забезпечення позивача за два календарних місяці, що передували його звільненню з займаної посади.
Водночас, рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 №380/7938/20 та від 11.01.2021 №380/4580/20 встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 109,48 грн.
Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 18.04.2020 (наступний день з дня звільнення позивача) по 23.10.2021 (день фактичного розрахунку) становить 553 календарних дня.
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 60542,44 грн (109,48 грн * 553 календарних днів).
При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов'язку, встановленого статтею 116 КЗпП.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Оскільки сума виплаченої з затримкою грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки (6703,06 грн) є значно меншою від нарахованого позивачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (60542,44 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 6703,06 грн (грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки)/ 60542,44 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,11.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 109,48 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,11 х 553 (кількість днів затримки) = 6659,67 грн.
Таким чином, сума яка підлягає стягненню становить 6659,67 грн, а не 87058,79 грн, як зазначає позивач.
Суд зауважує, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Така позиція суду щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин узгоджується із позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог частково, а саме стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.04.2020 по 23.10.2021 в розмірі 6659,67 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача). У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Крім того, суд враховує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»,задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908, грн. сплачений згідно з квитанцією №59054268 від 01.11.2021.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2020 року по 23 жовтня 2021 року в розмірі 6659,67 (шість тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) гривень 67 копійок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан