24 січня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/5207/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (також - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача від 12.08.2022 № 110130010403 про відмову в призначення пенсії; 2) зобов'язати Відповідача повторно розглянути заяву від 04.08.2022 про призначення пенсії з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15)).
В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначила те, що 04.08.2022 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, яка за принципом екстериторіальності була розглянута Відповідачем. Проте, Відповідач спірним рішенням відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Не погоджуючись з цим, вона звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки Позивач на дату звернення за призначенням пенсії не досягла віку, визначеного чинним законодавством, а саме 50 років (а.с.107-111).
Аналогічні підстави відмови в задоволенні позовних вимог зазначено представником третьої особи у поданому до суду запереченні (а.с.63-65).
23.12.2022 до суду подано відповідь на відзив, яка не містить підпису Позивача, а тому суд не надає оцінку наведеним у ній доводам.
Дослідивши наявні в справі документи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 04.08.2022 Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Відповідачем (а.с.114-215).
Рішенням від 12.08.2022 № 110130010403 Відповідач відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з не настанням пенсійного віку, який становить 50 років (на час звернення за призначенням пенсії вік заявника 45 років). Водночас, як зазначено у рішенні, страховий стаж Позивача становить 43 роки 9 місяців 2 дні, з яких пільговий за Списком № 1 - 14 роки 9 місяців 1 день (а.с.115).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Вказане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (також - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 44 Закону № 1058- IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Пунктом 4.3 Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт).
Пунктом 4.2 Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно пункту 4.7 Порядку, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, законодавством передбачено спеціальний порядок призначення (перерахунок) пенсій, який є обов'язковим та передбачає дві складові. а саме: звернення особи з відповідною заявою про призначення (перерахунок) пенсії та прийняття органами ПФУ відповідного рішення за наслідками розгляду вказаної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачка із заявою про призначення пенсії за віком звернулась у встановленому законом порядку, що не заперечується пенсійним органом.
Так, норми Закону №1788-XII відповідно до Конституції України гарантують всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Так, згідно до положення статті 1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтю 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Статтею 114 Закону № 1058 визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XIІ, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Слід взяти до уваги, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV було доповнений, зокрема, ст. 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вказана норма набрала чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: 1) п. "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015; 2) та п. 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Так, пунктом 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
- статтю 13, частину 2 статті 14, пункт "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього ж Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: "працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Отже, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме:
1) п. "а" ст. 13 Закону №1788-XII, в редакції згідно із Рішенням КСУ №1-р/2020 від 23.01.2020;
2) п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003, в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Разом з тим, виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" суд враховує висновки Конституційного Суду України викладені у Рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, у пункті 3.2 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми. У пункті 4.4 Конституційний Суд України також визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
В даному випадку, застосування Відповідачем до спірних правовідносин саме норми ст. 114 Закону №1058-IV не відповідає принципу верховенства права, а також суперечить нормам частини 2 статті 19, частини 3 статті 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми ст.114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст.13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Отже з огляду на наведену ідентичність вищевказаних норм, очевидною є невідповідність положень ст.114 Закону №1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та ст.14 Закону №1058.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано правовий висновок, згідно із яким оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України"). Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що в її постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) вона сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 справа №360/4639/20.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Суд зазначає, що обрані Відповідачем у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного й того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь Позивача.
Розглядаючи заяву Позивача про призначення пенсії від 04.08.2022, Відповідачем надано перевагу найменш сприятливому для Позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим він дійшов помилкового висновку про відсутність у неї підстав для призначення пенсії у зв'язку з недосягненням відповідного віку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Пункт 4.7 Порядку № 22-1 визначає, що саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав Позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення від 12.08.2022 № 110130010403 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та, з огляду на наявність дискреційних повноважень при прийнятті рішення про призначення чи відмову в призначенні пенсії, зобов'язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04.08.2022, з урахуванням висновків суду.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом Позивачка сплатила судовий збір у сумі 992,40 грн. (а.с.12), який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Щодо розподілу судових витрат Позивача на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Позивач просить стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн..
Відповідач у відзиві заперечував, оскільки витрати в сумі 4000,00 грн. не відповідають ні складності справи, ні обсягу роботи, тому є необґрунтованими (а.с.110-111).
Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 2-5 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Такі висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі 810/3806/18, у справі №1740/2428/18 від 24.03.2020, у справі №320/3271/19 від 07.05.2020.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про те, що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як вбачається з поданих до суду документів, Позивач на отримання правничої допомоги адвоката витратила 4000,00 грн., як це передбачено п. 3 Договору про надання правничої допомоги від 01.11.2022 №16/22, який укладено з адвокатом Левицькою Л.А.. (а.с.11, 6).
Суд зазначає, що дана справа є типовою та поширеною категорією справ, а складення позовної заяви не вимагало глибокого аналізу судової практики та нормативно-правових актів. Крім того, матеріалами справи не підтверджується участь адвоката у зборі додаткових доказів для підготовки позовної заяви, складення заяв з процесуальних питань.
Відтак, враховуючи предмет спірних правовідносин та наявність значного обсягу судової практики, суд вважає, що витрати на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь Позивача слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування понесених витрат є 2000,00 грн..
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.08.2022 року № 110130010403 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ - 13559341) судовий збір в сумі 992,40 грн..
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ - 13559341) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько