ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2023Справа № 910/10015/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код ЄДРПОУ 19480600)
до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Введенська, 35, код ЄДРПОУ 37393777)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 20, код ЄДРПОУ 41946011)
про стягнення 1 794 352,70 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Засядьвовк А.І.
Від відповідача: Архипова В.О.
Від третьої особи: не з'явився
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором № б/н від 01.01.2021 про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" у розмірі 1 794 352,70 грн, з яких: 1 265 162,95 грн основного боргу, 134 978,84 грн інфляційних втрат, 190 294,37 грн 15% відсотків річних та 203 916,54 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/10015/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ"; призначити підготовче засідання на 26.10.2022.
12.10.2022 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронної системи відеоконференцзв'язку "EASYCON".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 заяву представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", Рудюк Ю.А. про участь у судовому засіданні по справі № 910/10015/22 в режимі відеоконференції повернути заявнику без розгляду.
21.10.2022 через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких остання просила розглядати справу без участі її представника, поновити пропущений процесуальний строк для подання пояснень, визначивши причину пропуску строку поважною та прийняти пояснення до розгляду, долучивши їх до матеріалів справи.
У засіданні суду 26.10.2022 суд на місці ухвалив поновити строк на подачу пояснень та залучити до матеріалів справи дані письмові пояснення, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
Представник відповідача повідомив що 26.10.2022 ним подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не зважаючи на заяву відповідача від 15.02.2021 № 10652-53 та при особистих зустрічах, позивач станом на день подання цього відзиву, досі не надав ані договір, ані рахунок, ані акт купівлі-продажу електричної енергії. Також відповідач у відзиві зазначає, що не направив на адресу відповідача оригінал підписаного договору разом з рахунком за фактично спожиту електричну енергію за розрахунковий місяць та оригіналом підписаного акту купівлі-продажу електричної енергії.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 26.10.2022 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 відкладено підготовче засідання на 16.11.2022.
26.10.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Також 03.11.2022 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
07.11.2022 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли уточнення до позовної заяви.
Крім того, 15.11.2022 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 16.11.2022 суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи подані учасниками судового процесу документи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У підготовчому засіданні 16.11.2022 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 16.11.2022 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2022.
У засіданні суду 14.12.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позову у повному обсязі.
Представник третьої особи надав суду усні пояснення по суті спору.
У засіданні суду 14.12.2022 оголошено перерву на 23.01.2023.
16.01.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронної підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 заяву представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", Атаманюка В.В. про участь у судовому засіданні по справі № 910/10015/22 в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні 23.01.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні 23.01.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
23.01.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 23.01.2023 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.01.2021 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго», Позивач), яке діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р, відповідно до ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII, Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та Управлінням освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління освіти Подільської РДА, відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 01.01.2021 є публічним договором та розміщений на офіційному сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» (https://uie.kiev.ua).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція) згідно із п. 5.8. договору - розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Умовами комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Відповідно до додатка 1 до договору «Комерційна пропозиція № 3» остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі- продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОСР. У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної, по якому є розбіжності.
Відповідно до п. 5.10 договору про постачання електричної енергії з постачальником «останньої надії» та комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3, оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
13.01.2021 ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (оператор системи розподілу) направило на адресу ДПЗД «Укрінтеренерго» повідомлення оператора системи від 11.01.2021 № 3/01/3/731 про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго», з орієнтованим обсягом споживання електроенергії за січень 2021 року.
На виконання зазначеного ДПЗД «Укрінтеренерго», на підставі даних про фактичне споживання відповідачем електричної енергії отриманих від ОСР - ПРАТ "ДТЕК Київські електромережі", складені рахунок № 000037393777/08/О01/10595 від 15.02.2021 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії 354 559,00 кВт. год. за січень 2021 на суму 1 265 162,95 грн та Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2021 № 004698.
Позивач у позовній заяві зазначає, що вищевказані документи відповідачем було отримано 15.02.2021 та надає копію повідомлення про доставлення відправлення на офіційну електронну адресу.
В подальшому, 17.02.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 17.02.2022 № 19.
Відповідно до п.1.1 договору сторони підтверджують, що у споживача перед постачальником станом на 17.01.2022 існує заборгованість за поставлену електричну енергію постачальником «останньої надії» за публічним договором в сумі 1 265 162,95 грн, а саме: заборгованість за електроенергію за січень 2021 (Акт № 004698) пеня, 15% річних та інфляція в сумі 444 844,99 грн відповідно до вимоги про сплату штрафних санкцій від 14.01.2022 №44/11-001672.
Відповідно до п. 1.2. договору реструктуризації сторони дійшли згоди реструктурувати 1 710 007,94 грн заборгованості на умовах, викладених в п.1.3. даного договору.
Відповідно до умов зазначеного договору відповідач зобов'язується проводити погашення заборгованості за спожиту електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника № UA523226690000026038300011485, та заборгованості з оплати штрафних санкцій на рахунок НОМЕР_1 в розмірах та в строки, вказаних у графіку погашення заборгованості, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1), та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення зобов'язання за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021 та договором про реструктуризацію заборгованості № 19 від 17.02.2022, відповідачем не сплачено позивачу вартість спожитої за січень 2021 року електричної енергії на загальну суму 1 265 162,95 грн, яку він просить стягнути з відповідача. Крім того, у зв'язку з порушенням зобов'язання позивачем нараховано 15% річних у розмірі 190 294,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 134 978,84 грн та пеня у розмірі 203 916,54 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
В силу вимог ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. У разі покладення на електропостачальника зобов'язань з надання універсальних послуг або виконання функцій постачальника «останньої надії» ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника «останньої надії» визначаються відповідно до цього Закону. Покладення зобов'язань з надання універсальних послуг та/або постачання «останньої надії» не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Положеннями статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" призначається на строк до трьох років.
Постачальник "останньої надії" зобов'язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Згідно з п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. за №312 (далі ПРРЕЕ), на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Відповідно до п. 1.2.9. ПРРЕЕ постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Пунктом 3.1.7. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Отже, за фактом споживання відповідачем електричної енергії від постачальника «останньої надії», між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своїм змістом та правовою природою є Договором про постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу та підпадають під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно з п. п. 4.12, 4.19. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції).
Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
У додатку № 1 "Комерційна пропозиція № 3" до договору визначено, що Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОС. У разі наявності зауважень до акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей. До усунення розбіжностей сторони керуються даними, вказаними ОС, з подальшим корегуванням після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до пункту 13.7. договору усі повідомлення за договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто під підпис за зазначеними в договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У позовній заяві позивач зазначає, що рахунок № 000037393777/08/О01/10595 від 15.02.2021 та Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2021 № 004698 позивачем було направлено на офіційну електронну адресу відповідача та останнім лист було отримано 15.02.2021.
Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує на те, що не направив на адресу відповідача оригінал підписаного договору разом з рахунком за фактично спожиту електричну енергію за розрахунковий місяць та оригіналом підписаного акту купівлі-продажу електричної енергії, оскільки, як зазначає відповідач, електронна адреса podilrda@kmda.gov.ua не є офіційною електронною адресою Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Судом встановлено, що до матеріалів справи позивачем додано скріншот повідомлення про доставлення відправлення на електронну адресу відповідача (додаток 10 до позовної заяви).
Крім того, судом встановлено, що у договорі про реструктуризацію заборгованості від 17.01.2022, зокрема, в реквізитах сторін вказана електронна адреса споживача podilrda@kmda.gov.ua.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальними кодексами передбачено, що учасники справи мають право подавати електронні докази у копіях та паперових копіях.
Водночас такі документи мають бути засвідчені у порядку, визначеному законом. Тобто необхідно завірити роздруківку з сайту або будь-який інший скріншот.
Якщо до суду надсилається електронний скріншот, то така копія електронного доказу має бути засвідчена електронним цифровим підписом.
Судом встановлено, що даний доказ засвідчена електронним цифровим підписом уповноваженого представника позивача.
Отже, суд дійшов висновку про наявність належних та допустимими відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження направлення відповідачу листа.
Дані про обсяг спожитої електричної енергії відповідачем підтверджується також Звітом ОСР - ПРАТ "ДТЕК Київські електромережі" щодо фактичного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживача постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» за січень 2021.
Суд вважає, що відповідач був обізнаний про наявність правовідносин с позивачем щодо постачання електричної енергії та зобов'язань зі сплати її вартості, та не був позбавлений можливості оформити протокол розбіжностей, в якому вказати обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності, та провести у зв'язку з цим переговори з позивачем з метою усунення розбіжностей.
В той же час, оскільки відповідачем не надано суду контррозрахунку заборгованості, пояснень чи заперечень щодо заявленої до стягнення суми, суд приймає як доказ наявності заборгованості, її розмір, розрахунок позивача.
Отже, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимим відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказами в їх сукупності підтверджується постачання позивачем та споживання відповідачем у січні 2021 року електричної енергії від постачальника «останньої надії» загальною вартістю 1 265 162,95 грн та зобов'язання по її оплаті.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.10 договору про постачання електричної енергії з постачальником «останньої надії» та комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3, оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
Враховуючи вказане, суд прийшов до висновку, що строк оплати поставленої позивачем у січні 2021 року електричної енергії на загальну 1 265 162,95 грн є таким, що настав.
Однак, суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1 265 162,95 грн, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 265 162,95 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач також просить суд стягнути з відповідача 15% річних у розмірі 190 294,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 134 978,84 грн та пеню у розмірі 203 916,54 грн.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу частини другої статті 230 Господарського кодексу України суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 Господарського кодексу України).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).
Згідно з п.6.1. комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3 за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов'язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 203 916,54 грн.
Щодо стягнення 15% річних та втрат від інфляції, то господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Відповідно до «Комерційної пропозиції» від 07.06.2021 № 3, яка є додатком № 1 до договору розділом «додаткові зобов'язання споживача» встановлено збільшення розміру процентів до 15% у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), яка діяла на час правовідносин з відповідачем, слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором у відповідності з п. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми інфляційного збільшення 15% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними та обґрунтованими, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 190 294,37 грн 15% річних та інфляційних втрат у розмірі 134978,84 грн.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Введенська, 35, код ЄДРПОУ 37393777) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код ЄДРПОУ 19480600) заборгованість у розмірі 1 265 162 (один мільйон двісті шістдесят п'ять тисяч сто шістдесят дві) грн 95 коп., пеню у розмірі 203 916 (двісті три тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн 54 коп., 15 % річних у розмірі 190 294 (сто дев'яносто тисяч двісті дев'яносто чотири) грн 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 134 978 (сто тридцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн 84 коп. та судовий збір у розмірі 26 915 (двадцять шість тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн 30 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.01.2023
Суддя І.О. Андреїшина