ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.01.2023Справа № 910/11593/22
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код 33880354)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" (вул. Ізюмська, буд. 5-Б, м. Київ, 03039; ідентифікаційний код 44369067)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Рент" (вул. Пироговського, буд. 19, корп. 4, м. Київ, 03110; ідентифікаційний код 43400158)
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Таксі" (вул. Пироговського, буд. 19, корп. 4, м. Київ, 03110; ідентифікаційний код 40300986)
4) Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 397 891,58 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Рент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Таксі" та до Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 220113-1/ФЛ-Ю-А від 13.01.2022 у розмірі 397 891,58 грн, яка складається із суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами - 85 197,72 грн, 24 % річних - 11 071,77 грн, інфляційних втрат - 11 764,53 грн, пені - 19 100,08 грн, штрафу - 6 937,52 грн та неустойки - 263 819,96 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
На адресу суду від відповідачів відзивів на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачі так і не скористалися наданими їм процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" (далі відповідач, лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №2201173-1/ФЛ-Ю-А (далі - Договір лізингу).
За умовами п. 1.1. Договору лізингу Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Об'єкт (надалі - "Об'єкт лізингу"), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в Додатку "Специфікація" (надалі - "Специфікація"), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на Об'єкт лізингу згідно умов цього Договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.
Об'єктом лізингу за Договором лізингу є автомобіль Toyota Corolla, загальною вартістю 693 752,00 грн, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 3.4 загальних умов Договору лізингу приймання лізингоодержувачем об'єкта лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання лізингоодержувачем акту підтверджує в т,ч. належну якість, комплектність, справність об'єкта лізингу і відповідність об'єкта лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. З моменту підписання сторонами акту до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням об'єктом лізингу (в тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження об'єкта лізингу, ризики пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування об'єктом лізингу). З моменту підписання акту лізингоодержувач несе погану цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації об'єкта лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю об'єкта лізингу (в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото та відеофіксації). Ризик невідповідності об'єкта лізингу цілям використання цього об'єкта лізингу несе лізингоодержувач. Лізингодавець залишає у себе один комплект ключів від об'єкта лізингу та зберігає його протягом всього строку дії договору (якщо об'єкт лізингу - транспортний засіб).
У п. 4.3 Договору лізингу вказано, що до припинення даного договору об'єкт лізингу не може вивозитись чи будь-яким іншим чином переміщуватись за межі території України бути переданим (відчуженими лізингоодержувачем за будь-якими договорами, обтяженим будь-якими обтяженнями будь-якими особами без письмової згоди лізингодавця).
За умовами п. 4.4 Загальних умов договору лізингу лізингоодержувач має право експлуатувати, зберігати, переміщувати Об'єкт лізингу по всій території України, окрім: тимчасово окупованих територій, визначених відповідно до Закону України від 18.01.2018р. № 2268-VІІІ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та Закону України від 15.04.2014р. № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в т ч. відповідних територій Донецької і Луганської областей, а також усієї території Автономної Республіки Крим); території (зон) проведення Операції об'єднаних сил, території введення надзвичайного чи військового стану у разі запровадження на такій території такого заходу правового режиму, як примусове відчуження майна.
Пунктом 4.4.1 визначено, що у випадку зміни адреси базування об'єкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повідомити про це лізингодавця протягом трьох робочих днів.
Згідно з пунктами 5.2.1, 5.2.2 Загальних умов Договору лізингу лізингоодержувач зобов'язаний: щомісяця (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення попереднього місяця) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору та фото спидометра та всіх чотирьох сторін (а у разі повідомлення/направлення інформації про пошкодження додатково надавати фото пошкоджень з декількох ракурсів та фото після усунення таких пошкоджень). В разі настання з об'єктом лізингу пошкоджень та/або викрадення, лізингоодержувач зобов'язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв'язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору. У разі недотримання умов цього пункту лізингоодержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 10 (десяти) відсотків остаточної загальної вартості об'єкта лізингу, за кожен випадок. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 10 (десять) відсотків від розміру остаточної загальної вартості об'єкта лізингу Окрім цього, лізингодавець мас право в будь-який момент вимагати від Лізингоодержувача надати на огляд об'єкт лізингу, а лізингоодержувач отримавши повідомлення про необхідність надання об'єкта лізингу для огляду зобов'язаний доставити його для огляду в зазначений лізингодавцем місце та час; забезпечити безперешкодний доступ предстагзникам лізингодавця та/або фінансуючої установи до об'єкта лізингу для проведення його інспектування та наявність об'єкта лізингу за останньою адресою базування, що була повідомлена лізингоодержувачем лізингодавцю згідно умов цього договору на час проведення інспектування, призначений лізингодавцем.
Згідно з п.10.1 Загальних умов Договору лізингу даний договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в тому числі, обов'язкового підписання сторонами додатків "Загальні умови Договору", "Специфікація". "Довідка", "Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на Об'єкт лізингу", "Графік сплати лізингових платежів", "Технічний асістанс", "Поняття нормального зносу", "Акт огляду (Типова форма)" до договору).
18.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" (лізингоодержувач) об'єкт лізингу автомобіль Toyota Corolla, загальною вартістю 693 752,00 грн, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , за актом прийому-передачі об'єкта лізингу в користування за договором фінансового лізингу №220113-1/ФЛ-Ю-А від 13.01.2022.
З метою забезпечення виконання зобов'язань лізингоодержувача за Договором лізингу, було укладено договори поруки, за якими поручителем виступило ТОВ "Оксі рент" за Договором поруки №220113-5/П від 13.01.22; ФОП Вовк О.М. за Договором поруки №220113-7/П та ТОВ "Оксі таксі" за Договором поруки №220113-6/П.
Позивач у позовній заяві зазначає, що лізингоодержувач зобов'язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів порушив, внаслідок чого з 07.03.20222 за ним виникла заборгованість в розмірі 85 197,72 грн., у зв'язку з чим листом №1327 від 02 травня 2022 року позивачем було повідомлено лізингоодержувача про розірвання (відмову) від договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг".
21.10.2022 року лізингодавцем було вилучено об'єкт лізингу, що підтверджується відповідним актом комісії №б-н від 21.10.2022.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 397 891,58 грн, яка складається із суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами - 85197,72 грн, 24 % річних - 11071,77 грн, інфляційних втрат - 11764,53 грн, пені - 19 100,08 грн, штрафу - 6 937,52 грн та неустойки - 263 819,96 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 292 ГК України Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: договір фінансового лізингу - договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу; лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об'єкт фінансового лізингу; лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування; продавець (постачальник) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно на підставі договору купівлі-продажу або договору поставки для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу; фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору лізингу позивач передав, а відповідач-1 прийняв об'єкт лізингу (Toyota Corolla, загальною вартістю 693 752,00 грн, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 ) в користування (фінансовий лізинг), що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта лізингу в користування за договором 220113-1/ФЛ-Ю-А від 13.01.2022.
У п. 2.1.7.1. Загальних умов Договору лізингу обумовлено, що числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту (Наприклад: дата підписання Сторонами Акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.
Таким чином, відповідно до п. 2.1.7.1. Загальних умов Договору лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 07 числа кожного місяця в розмірі, визначеному у Графіку сплати лізингових платежів (з врахування коригування згідно п.2.2.1 Загальних умов Договору лізингу).
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте лізингоодержувач належним чином не виконав взяте на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим позивач ініціював розірвання договору та повернення обєкту лізингу.
Позивачем нараховано відповідачу основний борг станом на 07.03.2022 - 28 224,91 грн, на 07.04.2022 - 28 676,08 грн, на 06.05.2022 - 28 296,73 грн (застосовується п.2.4. договору, оскільки 07.05.2022 є вихідним днем), разом сума заборгованості становить 85 197,72 грн.
Суд зазначає, що відповідачем-1 не надано доказів сплати позивачу грошових коштів і погашення боргу, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв'язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 85 197,72 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідачів інфляційні втрати у розмірі 11 764,53 грн та 24% річних у розмірі 11 071,77 грн.
Відповідно до п. 2.7. Загальних умов Договору лізингу у разі, якщо Лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України Сторони погодили, що Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 24 (Двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий в лізинг Об'єкт лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий в лізинг Об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у даному випадку сплата двадцяти чотирьох процентів від простроченої суми (розмір встановлений договором) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 24% річних, суд зазначає, що визначені позивачем періоди нарахування є обґрунтованими, а розрахунок арифметично правильним, відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 764,53 грн та 24% річних у розмірі 11 071,77 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 19 100,08 грн, штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у розмірі 6 937,52 грн та неустойку у розмірі 263 819,96 грн.
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.1.1. Загальних умов Договору лізингу за порушення обов'язку зі своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців від дня, коли сплата мала відбутися.
Оскільки обставина порушення відповідачем-1 зобов'язання зі сплати лізингових платежів за Договором лізингу знайшла своє підтвердження, то позивачем обґрунтовано заявлено вимогу про стягнення пені.
У п. 5.2.1. Загальних умов Договору лізингу визначено, що Лізингоодержувач зобов'язаний щомісяця (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення попереднього місяця) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування Предмета лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленою Додатком "Довідка" до Договору та фото Спидометра та всіх чотирьох сторін (а у разі повідомлення/направлення інформації про пошкодження додатково надавати фото пошкоджень з декількох ракурсів та фото після усунення таких пошкоджень). В разі настання з Об'єктом лізингу пошкоджень та/або викрадення, Лізингоодержувач зобов'язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв'язку інформувати про це Лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій Додатком "Довідка" до Договору. У разі недотримання умов цього пункту Лізингоодержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 10 (десяти) відсотків Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу, за кожен випадок. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу) протягом строку дії Договору, та для зручності Сторін визначається як 10 (десять) відсотків від розміру Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу.
Відповідачем-1 не спростовано належними доказами твердження про те, що він не подавав у порядку, визначеному Договором лізингу, відомості про місцезнаходження об'єкту лізингу. Більше того, зі змісту повідомлення позивача про відмову від 70 договорів фінансового лізингу №1327 від 02.05.2022 вбачається імовірність того, що об'єкт лізингу міг бути вивезений навесні 2022 за межі України.
Таким чином, наявні підстави для застосування відповідальності за порушення зобов'язання щодо належного щомісячного повідомлення про місцезнаходження об'єкту лізингу.
Перевіривши розрахунки пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, судом встановлено, що вказані розрахунки здійснено правильно, визначені позивачем періоди нарахування та база нарахування є обґрунтованими, а вимога про стягнення пені у розмірі 19 100,08 грн та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у розмірі 6 937,52 грн. підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 263 819,96 грн за несвоєчасне повернення об'єкту лізингу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7.1.2. Загальних умов Договору лізингу якщо Лізингоодержувач та/або інші особи, яким Об'єкт лізингу може бути надано Лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули Об'єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема, у випадках вилучення Об'єкта лізингу у відповідності до даного Договору або чинного законодавства України, Лізингоодержувач сплачує на вибір Лізингодавця: неустойку у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити Лізингоодержувачу в останньому періоді лізингу, який передує періоду невиконання Лізингоодержувачем обов'язку по поверненню Об'єкта лізингу, в розрахунку за кожен день такого невиконання - за весь час невиконання; або Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 відсоток Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу, за кожен день прострочення повернення Об'єкта лізингу.
Проте позивачем належним чином не обґрунтовано порушення лізингодержателем зобов'язання щодо своєчасного повернення об'єкту лізингу.
Зокрема, позивач стверджує, що повідомленням вих. №1327 від 02.05.2022 про відмову (розірвання) від 70 Договорів фінансового лізингу лізингодавець, у зв'язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору лізингу, вимагав у лізингоодержувача повернути ТОВ "Бест лізинг" отримане за Договорами фінансового лізингу майно - об'єкти лізингу, з усіма приналежностями, а також підписати акт повернення предмета лізингу та видати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну.
Проте позивачем не надано доказів направлення цього повідомлення лізингоодержувачу: ані поштової квитанції, ані повідомлення про вручення поштового відправлення, ані підпису уповноваженої особи про отримання.
Зважаючи на викладене, господарський суд не в змозі встановити, коли був розірваний Договір лізингу та чи настав строк для повернення об'єкту лізингу, у зв'язку з чим виставлення вимоги про стягнення неустойки за кожен день прострочки повернення автомобіля є необґрунтованим і тому задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом вище, з метою забезпечення виконання зобов'язань лізингоодержувача за Договором лізингу було укладено договори поруки: поручителем виступило ТОВ "Оксі рент" за Договором поруки №220113-5/П від 13.01.22; ФОП Вовк О.М. - за Договором поруки №220113-7/П та ТОВ "Оксі таксі" - за Договором поруки №220113-6/П.
Згідно умов п. 2 Договорів поруки відповідачі - 2, 3 та 4 зобов'язались відповідати перед лізингодавцем за виконання лізингоодержувачем усіх грошових зобов'язань за Договором лізингу в повному обсязі, в т.ч.:
- за сплату Позивачу лізингових платежів;
- сплату Позивачу санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санкцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на Відповідача-1 відповідно до умов Договору лізингу та/або чинного законодавства України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).
Відповідно до п. 5 зазначених Договорів поруки у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим Договором. Поручитель окремо повинен виконати таке зобов'язання перед Кредитором за Боржника протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги/вимог від Кредитора.
Сторони досягли згоди про те, що в разі неотримання Поручителем вимоги Кредитора (в т.ч., але ним не обмежуючись, якщо: Поручитель змінив адресу, зазначену в Договорі та письмово не повідомив про це Кредитора, або вимога Кредитора повернута Кредитору (в т.ч., але ним не обмежуючись, у зв'язку з зазначенням неповної адреси (якщо адреса у такому вигляді була зазначена Поручителем у цьому Договорі або у подальшому письмовому повідомленні Поручителя про зміну адреси), або відсутністю Поручителя за адресою направлення вимоги, або відмовою від отримання вимоги; або закінченню терміну зберігання поштовим відділенням поштового відправлення тощо), вважається, що строк виконання Поручителем свого обов'язку за ним Договором настав протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту направлення Кредитором відповідної вимоги на адресу Поручителя, зазначену в цьому Договорі (якщо про іншу адресу в подальшому Поручитель письмово цінним листом або нарочно не повідомив Кредитора).
Сторона, яка пред'являє претензію, зацікавлена в отриманні її стороною-боржником. Крім того, вона повинна мати змогу підтвердити в разі потреби вжиття заходів досудового врегулювання спору. Тому її відповідальні особи мають контролювати процес відправлення документа поштовим зв'язком. Для цього слід ураховувати, що відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.09 р. № 270 (далі - Правила № 270), документом, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ установленої (відповідно до Закону від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», далі - Закон № 265) форми та змісту (тобто касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Згідно з п. 59 та 61 Правил № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, а другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. Будь-яких інших вимог до змісту опису вкладення, крім зазначених, Правила № 270 не містять.
Згідно із Правилами № 270 розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з дотриманням вимог Закону № 265.
Отже, належними доказами відправлення поручителям вимоги про сплату з доданими до неї документами є опис вкладення в поштовий конверт із підписом працівника поштового зв'язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Разом з тим, судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів надсилання позивачем жодному з поручителів повідомлення про порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів та вимоги про сплату поручителем основного боргу та штрафних санкцій. Не містять матеріали справи і підтвердження отримання такого повідомлення поручителями.
Враховуючи наведене, у господарського суду відсутні підстави визнавати, що строк сплати поручителями лізингодавцю грошових сум за укладеними договорами поруки настав, тому позовні вимоги до поручителів задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Крім того у позовній заяві, позивач просить суд вирішити питання стосовно розподілу судових витрат, з огляду на що суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається з першої заяви по суті спору - позовної заяви, витрати на правничу допомогу складають 3 000,00 грн.
Суд зазначає, що зі змісту статті 129 Господарського процесуального кодексу України випливає, що судові витрати підлягають відшкодуванню за умови надання стороною належних доказів, що їх підтверджують.
До позову долучено Договір про надання правничої допомоги №06/05-1 від 06.05.2022, Додаток до договору про надання правничої допомоги №06/05-1 від 06.05.2022 (вартість послуг), Акт №21/10-1 від 21.10.2022, платіжне доручення №9488 від 24.10.2022, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №9644/10 від 18.12.2020 та ордер на надання правничої допомоги №1253805 від 19.07.2022.
Адвокатське об'єднання "Лекс-Юей" (адвокатське об'єднання) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" (клієнт) уклали Договір про надання правничої допомоги №06/05-1 від 06.05.2022, відповідно до п. 1.1. якого адвокатське об'єднання за даним договором зобов'язується надати клієнту правничу допомогу по захисту прав та інтересів клієнта щодо аналізу правової основи господарських операцій, підготовки позову про стягнення заборгованості з боржників клієнта, за договорами визначеними в додаткових угодах до даного договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору №06/05-1 від 06.05.2022 вартість послуг Адвокатського об'єднання (гонорар) за згодою сторін визначається додатком до даного договору, за кожного боржника клієнта окремо, відповідно до п. 1.1. даного договору.
Відповідно до акту №21/10-1 від 21.10.2022 Адвокатське об'єднання надано клієнту наступні послуги: усні консультації - 500 грн; правовий аналіз судової практики щодо аналогічних спорів - 500 грн; аналіз пакету документів за договором фінансового лізингу, договорів поруки - 500 грн та аналіз договорів фінансового лізингу №220117-17/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022, укладеного з ТОВ "Оазіс парк", надання роз'яснення щодо стягнення заборгованості. Підготовка позову про стягнення заборгованості за вказаним договором фінансового лізингу - 1 500,00 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 3 000,00 грн.
Відтак, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн підтверджуються належними доказами.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Разом з тим, на адресу Господарського суду міста Києва не надходило заперечень відповідачів стосовно заявленого до відшкодування розміру адвокатських витрат та не подано клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 010,86 грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача - 1 як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" (03039, м. Київ, вул. Ізюмська, будинок 5-Б, ідентифікаційний код: 44369067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літ. Б; ідентифікаційний код: 33880354) 85 197 (вісімдесят п'ять тисяч сто дев'яносто сім) грн 72 коп. основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 11 764 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 53 коп., 24% річних у розмірі 11 071 (одинадцять тисяч сімдесят одна) грн 77 коп., пеню у розмірі 19 100 (дев'ятнадцять тисяч сто) грн 08 коп., штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у розмірі 6 937 (шість тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн 52 коп., судовий збір у розмірі 2 011 (дві тисячі одинадцять) грн 07 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 010 (одна тисяча десять) грн 86 коп.
3. У решті позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» відмовити.
4. У позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Рент" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, б. 19, корпус 4; ідентифікаційний код: 43400158), Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Таксі" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, б. 19, корпус 4; ідентифікаційний код: 40300986) та Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер: НОМЕР_3 ) відмовити повністю.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.01.2023
Суддя І.О. Андреїшина