номер провадження справи 5/163/22
16.01.2023 Справа № 908/2267/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (вул.І.Федорова, буд. 32-А, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30859524)
До відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 13622789)
про стягнення 50 544,29 грн.,
Без виклику представників сторін
10.11.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” про стягнення 50 544,29 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022 справу №908/2267/22 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 15.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2267/22 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження - 5/163/22 та розгляд справи по суті розпочато з 08.12.2022.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 15.11.2022 розпочато розгляд справи по суті з 08.12.2022 без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи та 16.01.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлено позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу на суму 50 544,29 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 524, 526, 527, 530, 533, 625, 979, 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 16, 25, 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 22, 33-37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач просить суд позов задовольнити.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву від 21.11.2022 за вих. №3214, згідно якого відповідач у повному обсязі визнав позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 50 544,29 грн. Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити витрати позивача на оплату правничої допомоги адвоката до 1 000,00 грн. та повернути Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “УСГ” з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України.
Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, без виклику представників сторін, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2020 між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ПІІ «ВІП-РЕНТ» укладений Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-2700/21 - AVIS, предметом якого є страхування транспортних засобів, зазначених в додатках до нього.
Відповідно до Додатку № 1, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «RENAULT», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
19.11.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортного засобу «КІА», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Національної поліції України, схеми місця ДТП, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 09.12.2021 по справі №265/9854/21, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.
22.11.2021 Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
14.07.2022 ПАТ «СК «Українська страхова група» на підставі Акту виконаних послуг №0152 від 12.07.2022 було складено страховий акт № СТОКА-17907 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «СК «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 62 310,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 32905 від 15.07.2022.
Так, положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку, страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України “Про страхування”, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Відповідно до п.п. 2.4., 7.38, 7.39, 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів сума страхового відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу складає 50 544,29 грн.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «КІА», державний реєстраційний № НОМЕР_2 станом на 19.11.2021 була застрахована у ТОВ “Страхова компанія “КРЕДО” згідно полісу серії ЕР №202626474, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.
Оскільки, ТОВ “Страхова компанія “КРЕДО” є страховиком за вказаним полісом, то ПАТ «СК «Українська страхова група», у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до ТДВ «СК «КРЕДО».
02.08.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування за вих. № 46411, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0303800865460 від 03.07.2022.
Однак, зазначена заява залишена відповідачем без відповіді.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно ст. 1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування"; потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди - 19.11.2021, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «КІА», д/н НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ “Страхова компанія “КРЕДО” згідно полісу серії ЕР № 202626474.
Згідно ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна або сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
За таких обставин, у зв'язку із настанням страхового випадку - пошкодженням транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , у відповідача виник обов'язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до абз. 18 ст. 2 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком, згідно з договором страхування. Відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Вартість відновлювального ремонту розраховується відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Відповідно до п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення ЕЗ (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7років - для інших легкових КТЗ....
Відповідно до пп. б) п. 7.39. вищезазначеної Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є: складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом, (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом, видалення вм'ятин без пофарбування складової частини).
Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням, значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ визначається за наступною формулою:
Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез)
де:
Сврз - вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу;
Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт;
См - вартість необхідних для ремонту матеріалів;
Сс - вартість складників, що підлягають заміні під час ремонту;
Ез - коефіцієнт фізичного зносу;
Сврз =12 174,20 + 11 684,40 + 38 452,00 * (1 - 0,306) = 50 544,29 грн.
Полісом серії ЕР №202626474 передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну -130 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/7449/17 зазначено, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
Крім того, відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ” направило на адресу Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” заяву за вих. №46411 від 02.08.2022 про виплату страхового відшкодування в сумі 62 310,60 грн.
Вказану заяву отримано уповноваженим представником ТДВ «СК «Кредо» 08.08.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0303800865460.
Проте відповідачем вказана вимога залишена без відповіді та виконання.
На підставі викладеного, суд зазначає, що на час розгляду справи в суді сума страхового відшкодування складає 50 544,29 грн., яка визнана відповідачем та підтверджена матеріалами справи, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 50 544,29 грн.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про повернення Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “УСГ” з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено 2 481,00 грн. судового збору, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 1 240,50 грн. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 1 240,50 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу розмірі 5 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (ч. 1) За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (ч. 2)
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3)
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч. 4)
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Як вбачається з позовної заяви № б/н від 03.11.2022, у відповідності до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ” зазначило, що у зв'язку з розглядом справи позивач поніс судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та оплату судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження стягнення суми 5 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката позивачем подано копію договору №92-01/2022-ВР від 14.01.2022, укладеного між Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Українська страхова група” (Клієнт) та Адвокатським бюро «Гедз», відповідно до п.1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п.5.1. договору за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро, у справах, де Клієнт виступає в якості позивача, Клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000,00 грн. за кожну справу. Клієнт перераховує Адвокатському бюро не пізніше трьох робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунок до нього.
Згідно Акту надання послуг від 03.11.2022, який підписаний між сторонами до вказаного договору, у зв'язку з необхідністю звернення до Господарського суду Запорізької області з позовними заявами Адвокатським бюро «Гедз» було надано ПрАТ «СК «УСГ» правничу дорогу, яка включала наступні дії:
1. Проведено консультацію з Клієнтом щодо порядку та строків звернення з позовом до суду.
2. Вчинено підготовчі дії, а саме:
- з'ясовано чи мали місце обставини (факти), про які вказує Клієнт та якими доказами вони підтверджуються;
- з'ясовано чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- визначено правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин;
- визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин;
- зібрано необхідні докази на підтвердження позовних вимог;
- проаналізовано та вивчено судову практику;
3. Підготовлено позовну заяву для подачі до суду, в зв'язку з чим проведено дії з:
- визначення підсудності;
- визначення складу учасників судового процесу;
- розрахунку ціни позову та розміру судових витрат;
- написання (складання) тексту позовної заяви;
- копіювання, завіряння, зшивання додатків до позовної заяви, підготовки справи до відправки в суд, по кожній з трьох справ.
У вказаному Акті сторони погодили, що Клієнт за виконану роботу сплачує Адвокатському бюро гонорар, передбачений умовами договору в розмірі 5 000,00 грн. за кожну справу (страхову справу), що в загальному розмірі становить 15 000,00 грн.
ПрАТ «СК «УСГ» здійснило оплату на користь Адвокатського бюро «Гедз» за надані адвокатські послуги на підставі договору №2-01/2022-ВР від 14.01.2022 в сумі 15 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4552 від 03.11.2022.
Отже в даному випадку розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми за кожну справу в сумі 5 000,00 грн., не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
В матеріалах справи містяться копія довіреності №0122-29 від 18.01.2022, згідно якої ПрАТ «СК «УСГ» уповноважило Гедз Ю.В. на вчинення відповідних дій від імені ПрАТ «СК «УСГ», зокрема представляти інтереси компанії судових установах; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10423/10 від 20.12.2021, видане ГедзЮ.В.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанов об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі №908/2685/19.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування заперечень щодо вказаного розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач посилається на те, що як вбачається з сайту Судової влади України аналогічні позови позивача до відповідача вже заявлялись до Господарського суду Запорізької області, також навіть у акті виконаних робіт наданим до позову вбачається ще одна аналогічна справа до відповідача, тож відповідач зазначає, що підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, оскільки вказана справа є малозначною та розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При виготовленні позовної заяви не вимагалося проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів адже нормативно-правове регулювання спірних правовідносин регулюються нормами ЦК України та Законом. Крім того, така послуга як копіювання, звірення, зшивання до додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребували професійних навичок. З урахуванням викладеного, просить суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката до 1 000,00 грн.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування страхової виплати. При цьому, відповідач проти позовних вимог заперечень не висловив, сам підтвердив факт невиконання зобов'язання щодо відшкодування і не заперечував проти суми, яка заявлена позивачем до стягнення.
Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо суми виплаченого страхового відшкодування та розміру завданих збитків, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач не заперечує суму позовної вимоги).
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законами України “Про страхування” та “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Також суд погоджується з позицією відповідача, що у Акті виконаних робіт від 03.11.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги №2-01/2022-ВР від 14.01.2022 така послуга як копіювання, звірення, зшивання до додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребувала професійних навичок.
Отже, суд вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн. є завищеною у порівнянні з предметом позову про стягнення суми 50 544,29 грн., не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру таких витрат.
На підставі вищевикладеного суд вважає за можливе клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката задовольнити частково, зменшивши розмір заявленої суми правничої допомоги до 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (вул.І.Федорова, буд. 32-А, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30859524) страхове відшкодування в сумі 50 544 (п'ятдесят тисяч п'ятсот сорок чотири) грн. 29 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повне рішення складено 23.01.2023.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.