17.01.2023 року м. Дніпро Справа № 904/8953/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.
при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21
за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, м. Київ, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея", м. Дніпро
про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 496 041,79 грн. за договором про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення, -
У листопаді 2021р. Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея", в якому просить стягнути штрафні санкції у розмірі 2 496 041,79 грн. за договором про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/20/61 від 28.08.2020, які складаються з: 767 387,44 грн. - пені, 1 728 654,35 грн. - штрафу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21:
- позовні вимоги Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, м. Київ, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 496 041,79 грн. за договором про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення - задоволено;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" (49000, м. Дніпро, Запорізьке Шосе, буд. 28М; ідентифікаційний код 41223117) на користь Міністерства Оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) пені за несвоєчасну поставку продукції у розмірі 1 840,51 грн., пені за непоставку продукції у розмірі 765 546,93 грн., штрафу у розмірі 1 728 654,35 грн.;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" (49000, м. Дніпро, Запорізьке Шосе, буд. 28М; ідентифікаційний код 41223117) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8-А; ідентифікаційний код 00034022) 37 440,63 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача всупереч нормам чинного законодавства, оскільки договором, укладеним відповідачем з Міністерством оборони України, встановлена відповідальність за порушення строків постачання продукції, а відповідальність за невиконання умов договору відсутня.
Крім іншого, відсутність підстав у задоволенні позову апелянт вбачає у відсутності його вини в порушенні зобов'язання, оскільки порушення строків постачання продукції за договором, укладеним між відповідачем та Міністерством оборони України, сталося через порушення строків постачання цієї продукції контрагентом відповідача.
Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, заявленого відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21, зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 31.10.2022р.
Київською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 залишити без змін.
В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що відповідачем не виконано умови договору щодо своєчасної поставки продукції, що у відповідності до умов договору є підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Щодо тверджень апелянта про відсутність його вини позивач зазначає, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, тож укладаючи з Міністерством оборони України договір на постачання продукції відповідач мав самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій. У зв'язку з чим позивач вважає, що обставини порушення контрагентом відповідача своїх зобов'язань за договором поставки, наведені апелянтом в якості відсутності вини відповідача, за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання.
Щодо тверджень апелянта про надвеликі штрафні санкції позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів і не не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, отже, рішення суду першої інстанції в цій частині також є законним та обґрунтованим.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022р. клопотання представника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.
В судовому засіданні 31.10.2022р. колегією суддів оголошено про відкладення розгляду справи в судове засідання на 28.11.2022р.
У зв'язку із аварійними/екстренними відключеннями енергопостачання у м. Дніпрі в Центральному апеляційному господарському суді була відсутня електроенергія, що унеможливило проведення судового засідання 28.11.2022р. та розгляд апеляційної скарги у справі № 904/8953/21 не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2022р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 19.12.2022р.
У зв'язку із аварійним/екстренним відключенням енергопостачання у м. Дніпрі в Центральному апеляційному господарському суді під час проведення судового засідання 19.12.2022р. було припинено постачання електроенергії та розгляд апеляційної скарги у справі № 904/8953/21 не було завершено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2022р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 17.01.2023р.
У судовому засіданні представники прокурора та Міністерства оборони України проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 залишити без змін.
Апелянт наданим йому правом участі у судовому засіданні не скористався, не забезпечив явку в судове засідання повноважного представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за наявним складом представників учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.08.2020 між Міністерством оброни України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" (постачальник) було укладено договір № 286/1/20/61 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити у 2020 році нафту і дистиляти (09130000-9) (авіаційний гас) (лот 7: (09131000-6) авіаційний гас (паливо для реактивних двигунів РТ та/або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1), а саме: паливо для реактивних двигунів РТ та/або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбі-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості у строки і за цінами згідно з специфікацією, якою передбачено строк постачання з 01.11.2020 до 30.11.2020.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна його становить без ПДВ 27 792 799,00 коп., крім того ПДВ - 5 558 559,80 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 33 351 358,80 грн., у тому числі ПДВ, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати.
Згідно з пунктом 5.1 Договору продукція постачається на умовах DDP до складу замовника, відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів “Інкотермс” у редакції 2010 згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розважувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (пункт 10.1 Договору).
Згідно з Рознарядкою на постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" продукції, яка є додатком № 12.3. до Договору, відповідач зобов'язаний був поставити до різних війскових частин продукцію загальною кількістю 2 060 тон.
На виконання умов договору відповідач здійснив наступні поставки продукції:
- за актом приймання-передачі № 9 від 20.11.2020 до військової частини НОМЕР_1 (Авіаторське) надійшло 70,064 тонн продукції на суму 1 134 334,76 грн.;
- за актом приймання-передачі № 10 від 21.11.2020 до військової частини НОМЕР_1 (Авіаторське) надійшло 23,798 тонн продукції на суму 385 289,14 грн.;
- за актом приймання-передачі № 11 від 23.11.2020 до військової частини НОМЕР_1 (Авіаторське) надійшло 23,914 тонн продукції на суму 387 167,18 грн.;
- за актом приймання-передачі № 2083 від 30.11.2020 до військової частини НОМЕР_2 (Миколаїв) надійшло 360,058 тонн продукції на суму 5 829 331,82 грн.;
- за актом приймання-передачі № 396 від 03.12.2020 до військової частини НОМЕР_3 (Чугуїв) надійшло 56,841 тонн продукції на суму 920 254,64 грн.
Згідно з рознарядкою до Договору передбачено поставку 360 тонн палива у військову частину НОМЕР_2 , а фактично поставлено 360,058 тонн, таким чином перепоставлено 0,058 тонн продукції.
Згідно з рознарядкою до Договору передбачено поставку 100 палива у військову частину НОМЕР_1 , а фактично поставлено 117,78 тонн, таким чином перепоставлено 17,834 тонн продукції.
При цьому, постачальником не виконано умови Договору, прострочено кінцевий термін постачання продукції за актом приймання-передачі № 396, а саме: 03.12.2020 до військової частини НОМЕР_3 (Чугуїв) надійшло 56,841 тонн продукції з 600 тонн, передбачених рознарядкою до Договору.
Загалом постачальником не виконано умови Договору в частині порушення строків поставки 1525,33 тонн продукції до визначених у рознарядці військових частин на загальну суму 24 695 062,20 грн.
За порушення умов Договору позивачем відповідно до пункту 7.3.2 Договору нараховано наступні штрафні санкції, які позивач просив суд стягнути з відповідача:
- пеню за прострочення поставки за актом приймання-передачі № 396 - із розрахунку 920 254,65 грн. х 0,1% х 2 дні (з 01.12.2020 по 02.12.2020) у розмірі 1 840,51 грн.;
- пеню за прострочення поставки загального об'єму продукції - із розрахунку 24 695 062,20 грн. х 0,1% х 31 добу (з 01.02.2020 по 31.12.2020) в розмірі 765 546,93 грн.,
- штраф за прострочення понад 30 днів поставки загального об'єму продукції - із розрахунку 24 695 062,20 грн. х 7% в розмірі 1 728 654,35 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо неналежного виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної та повної поставки продукції, що є підставою для задоволення позову та стягнення з відповідача штрафних санкцій, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Звернення прокурора з позовом у визначених законом порядку передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з частинами 1, 3 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Зокрема, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звернула увагу, зокрема, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Звернення прокурора до суду з даним позовом зумовлено тим, що Міністерство оборони України, як уповноважений центральний орган виконавчої влади, не вживає заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави та, незважаючи на порушення відповідачем строків поставки продукції, з позовом до суду щодо стягнення з відповідача передбачених законодавством та умовами договору штрафних санкцій не звернувся.
В підтвердження обставин бездіяльності прокурором надано докази листування з Міністерством оборони України про подання позовної заяви з приводу не поставлення продукції за спірним договором, що підтверджується листами (від 03.04.2018 № 10/2/3-22530-19 та від 04.04.2019 № 10/2/3-22530-19 (а. с. 43-44, т. 1).
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про підтвердження правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу та здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, оскільки прокурор виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідний державний орган, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Статті 525, 526 Цивільного кодексу України та стаття 193 Господарського кодексу України містять загальні умови виконання зобов'язання, у відповідності до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відносини, що склалися між сторонами даного спору виникли з договору, який з своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму та до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 662 та 663 Цивільного кодексу України Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у строк, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до частини 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 ст. 509 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з умовами договору постачальник частково поставив замовнику продукцію у загальній кількості 534,675 тонн, яка була прийнята останнім протягом 20 листопада - 3 грудня 2020 року.
Згідно з умовами договору строк виконання зобов'язання з поставки замовнику продукції - з 01.11.2020 до 30.11.2020, а отже, є таким, що настав. Доказів поставки ще 1525,33 тонн продукції до справи не додано, невиконання умов договору в цій частині не заперечується відповідачем. Також, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем прострочення кінцевого терміну поставки продукції за актом приймання-передачі № 396, а саме 03.12.2020 поставлено 56,841 тонн продукції на суму 920 254,65 грн.
Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що зобов'язання в частині поставки 1525,33 тонн продукції ним не виконано взагалі, а оскільки договором, укладеним між відповідачем та Міністерством оборони України, встановлена відповідальність за порушення строків постачання продукції, а відповідальність за невиконання умов договору відсутня, тож і відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Однак, судова колегія не може погодитися з таким твердженням відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Отже, прострочення необхідно розглядати як порушення обов'язку передати певну річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, вчинити інші дії у передбачений договором чи у інший розумний строк після виникнення зобов'язання.
Прострочення с негативним проявом порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою, зокрема сплата неустойки. Внаслідок прострочення первісні обов'язки боржника розширю ються, а основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним.
Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; настання строку виконання зобов'язання; невиконання стороною зобов'язання у встановлений договором строк.
Таким чином, судова колегія вважає, що саме порушення відповідачем строку поставки продукції, встановленого договором, вже надає замовнику право вимагати сплати йому неустойки, встановленої договором за таке порушення, і таке право не залежить від того, чи в подальшому виконано постачальником його зобов'язання з поставки продукції, чи ні.
Також, судова колегія відхиляє твердження апелянта щодо відсутності підстав у задоволенні позову через відсутність вини відповідача в порушенні зобов'язання, оскільки порушення строків постачання продукції за договором, укладеним між відповідачем та Міністерством оборони України, сталося через порушення строків постачання цієї продукції контрагентом відповідача.
Так, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
При цьому, згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Міністерством оборони України державний контракт на постачання продукції для державних потреб оборони, мав усвідомлювати, що кінцевою датою поставки продукції є 30.11.2020, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач, підписавши зазначений договір, погодив усі істотні умови цього договору, зокрема щодо кінцевої дати поставки продукції.
За таких обставин, невиконання компанією CORAL ENERGY DMCC своїх зобов'язань за контрактом № CD-FF/310119, не звільняє відповідача від належного виконання господарського зобов'язання за державним контрактом, укладеним з Міністерством оборони України, щодо своєчасної поставки продукції. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, мали та могли бути передбачені відповідачем при укладенні державного контракту з огляду на його обізнаність з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для її виробництва відповідної сировини, яка поставляється із-за кордону.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що за порушення строків постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Як зазначено вище, позивачем відповідно до пункту 7.3.2 Договору нараховано наступні штрафні санкції:
- пеню за прострочення поставки за актом приймання-передачі № 396 - із розрахунку 920 254,65 грн. х 0,1% х 2 дні (з 01.12.2020 по 02.12.2020) у розмірі 1 840,51 грн.;
- пеню за прострочення поставки загального об'єму продукції - із розрахунку 24 695 062,20 грн. х 0,1% х 31 добу (з 01.02.2020 по 31.12.2020) в розмірі 765 546,93 грн.,
- штраф за прострочення понад 30 днів поставки загального об'єму продукції - із розрахунку 24 695 062,20 грн. х 7% в розмірі 1 728 654,35 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач контррозрахунку не надав, вказані розрахунки також не є предметом апеляційного оскарження.
Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені та штрафу, судова колегія вважає, що цей розрахунок відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, є обґрунтованим та арифметично вірним.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасну поставку продукції у розмірі 1 840,51 грн., пені за непоставку продукції у розмірі 765 546,93 грн., штрафу у розмірі 1 728 654,35 грн.
Щодо доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, заявленого відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідач просив суд першої інстанції зменшити розмір штрафних санкцій на 99%. Заява відповідача мотивована тим, що штрафні санкції, які прокурор просить застосувати до відповідача, є надвеликими та такими, що можуть суттєво вплинути на майновий стан Відповідача.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 по справі № 904/6250/19 звертав увагу, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що застосоване в статті 233 Господарського кодексу України та частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення суд має право та може бути зменшений за рішенням суду свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення пені. При цьому розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача є співрозмірним з порушенням.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих пені та штрафу.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 56 161,50 грн. слід покласти на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2022р. у справі № 904/8953/21 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідея".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 25.01.2023 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков