про залишення позовної заяви без руху
23 січня 2023 року Справа № 480/396/23
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Кравченко Є.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на період з 16.01.2001 по 27.07.2005 та 29.08.2018 по 23.02.2022 та компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст. 122 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 2 ЗУ "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У свою чергу, відповідно до положень ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд звертає увагу позивача, що згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з ч.1 статті 233 КЗпП, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
З огляду на наведене КСУ дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У резолютивній частині цього ж Рішення КСУ роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 КСУ роз'яснив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Окрім того, відповідно до Рішення КСУ від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Оскільки предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, яка не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП відсутні.
При цьому, суд виходить із того, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС як норми спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 09.10.2019 у справі №805/1917/17-а.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Згідно з ч.6 ст. 161 КАС, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено 15.01.2001 року, тоді як позовну заяву про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач подав до суду 10.01.2023 (про що свідчить відмітка штемпеля оператора поштового зв'язку на конверті з позовною заявою), тобто з пропуском установленного КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.
Судом також встановлено, що позивачем не було подано до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин його пропуску та наданням відповідних доказів.
За таких підстав суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин його пропуску та наданням відповідних доказів.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою судовий збір сплачується в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684,00 гривні.
Таким чином ставка судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру в цьому випадку становить 1073,60 грн. (2684 х 0,4).
Враховуючи відсутність документа про сплату судового збору та/або клопотання про звільнення від його сплати, суд вважає, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення відповідних недоліків.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі Закон № 108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 07.09.2020 року в справі №806/403/17.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 зазначено: "вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється...".
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з відповідною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 1073,60 грн. відповідно до ставок, визначених п. п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Дані кошти повинні бути перераховані за наступними реквізитами:
- Рахунок - UA878999980313151206084018540
- Отримувач - ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101
- Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.)
- Код отримувача (ЄДРПОУ) - 37970404
- Найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)
- Наявність відомчої ознаки - "84" Окружні адміністративні суди
У призначенні платежу платник судового збору повинен вказати слова "судовий збір", код ЄДРПОУ суду, до якого він звертається, пункт з таблиці ставок судового збору, за яким визначено розмір судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду:
- доказів сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн., який повинен бути перерахований за наступними реквізитами: Рахунок - UA878999980313151206084018540; Отримувач - ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101; Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); Код отримувача (ЄДРПОУ) - 37970404; Найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050; Наявність відомчої ознаки - "84" Окружні адміністративні суди, або доказів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин його пропуску та наданням відповідних доказів.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Є.Д. Кравченко