23 січня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/4515/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління ДПС у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна,55, м. Кропивницький,25006
про стягнення середнього заробітку, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ГУ ДПС у Кіровоградській області на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі, починаючи з 30 червня 2022 року по 13 липня 2022 року /включно/ в сумі 18766,10 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 30 червня 2022 року по 13 липня 2022 року /включно/ позивач перебувала у вимушеному прогулі у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що невиконання рішення суду у справі № 340/2223/22 відбувається саме з вини роботодавця, а відтак, за правилами ст. 236 КЗпП України, у відповідача існує обов'язок оплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.26).
Ухвалою суду від 17.10.2022 року провадження в справі зупинено на підставі п.3 ч. 1ст.236 КАС України.
Ухвалою суду від 06.12.2022 року провадження в справі поновлено.
Відповідачем до суду надано письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що період з 30.06.2022 по 13.07.2022 не може вважатись ні періодом вимушеного прогулу, ні періодом затримки виконання рішення, оскільки порушене право відновлено саме з 22.03.2022. З огляду на викладені обставини, вважає, що позивачу слід у задоволенні позовних вимог відмовити. (вх.№32333/22 від 26.12.2022).
Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№598/23 від 10.01.2023).
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Кіровоградській області, яким:
- визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 16.03.2022 за №7-ДС;
- визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 21.03.2022 за №42-о;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Олександрійського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування фізичних осіб ГУ ДПС у Кіровоградській області з 22.03.2022;
- вирішено стягнути з ГУ ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.03.2022 по 29.06.2022.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення за 1 місяць допущено до негайного виконання.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Кіровоградській області задоволено частково, рішення Кіровоградського ОАС від 29.06.2022 змінено в частині обґрунтування висновків суду, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
В подальшому, наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 14.07.2022 року № 186-о "Про виконання рішення суду", скасовано наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області №42-о від 21.03.2022 "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " та поновлено позивача на посаді лише з 22.03.2022.
Позивач, вважаючи, що з боку ГУ ДПС у Кіровоградській області порушені її право на оплату праці, які гарантовані Конституцією України та Законом України "Про оплату праці", в результаті чого відбулась затримка виконання судового рішення з вини відповідача за період часу з 30.06.2022 року по 13.07.2022 року, звернулася із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення такого працівника на роботі.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, на підставі ст. 236 Кодексу законів про працю України, суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За приписами пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до розрахунків, наданих відповідачем підтверджується, що розмір середньої заробітної плати за два останні календарні місяці (січень-лютий 2022 року) складав 39 816,49 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача становило 1020,94грн (39816,49грн /39 днів).
Розрахунок середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 30.06.2022 до 13.07.2022 становить: 1020,94грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 10робочих днів (кількість днів прострочення) = 10 209,40грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 10 209,40 грн. середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення її на роботі за період з 30.06.2022 до 13.07.2022, що свідчить про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження правомірності своєї бездіяльності в частині невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, яке звернутого до негайного виконання.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №260/1424/18 від 30.04.2020 року.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
При цьому, суд звертає увагу, що норми законодавства України, зокрема КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
У постанові від 12.06.2019 року у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді, а отже судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги про затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, чи позивач буде пред'являти виконавчий документ до виконання в частині поновлення його на посаді.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №591/772/17.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Стосовно тлумачення в даній справі норм законів суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в п.67 в справі «Вєренцов проти України» (Заява N 20372/11) зазначив, що як би чітко не було положення сформульоване, у будь-якій галузі права … існуватиме неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз'ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139,246,255, 292-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 червня 2022 року по 13 липня 2022 року включно, в розмірі 10 209 грн. 40 коп.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко