23 січня 2023 року № 320/157/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заробітної плати,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 356647 грн 65 коп.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009, яка була змінена постановою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі № К-27178/10, скасовано наказ ГУ МВС України в АР Крим від 14.08.2007 № 221 о/с, поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, зобов'язано Ялтинський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 до 16.08.2008. Наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим № 535о/с від 30.11.2010 позивач був звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 «Ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням). Позивачем зауважено, що, незважаючи на його фактичне звільнення з органів внутрішніх справ (після поновлення) та визначення судом суми грошового утримання за час вимушеного прогулу, боржник - Ялтинське міське управління ГУ МВС України в АР Крим -ухилялося від розрахунку при звільненні.
Також позивач зазначив, що сума заробітної плати, що мала бути виплачена Ялтинським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у день його звільнення (30.11.2010), була виплачена правонаступником боржника - ГУ НП в АРК та м. Севастополі (із відрахуванням податкових платежів) тільки 28.12.2021.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив закрити провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з набранням законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/265/21.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
У зв'язку з перебуванням судді Терлецької О.О. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку на підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2022 №70/р-ка проведено повторний автоматичний розподіл адміністративної справи та передано її на розгляд судді Лапію С.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 справа прийнята до провадження та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 відмовлено у закритті провадження у справі, закінчено підготовче провадження та вирішено розглядати справу у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , , є громадянином України.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Ялтинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, третя особа Міський профспілковий комітет атестованих працівників Ялтинського міського управління, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення сум грошового утримання за час вимушеного прогулу - задоволенено.
Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим 28.02.2011 позивачу видано виконавчий лист № 2а14/2009.
На виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009 наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 25.10.2010 № 481о/с позивач поновлений на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.
Наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 30.11.2010 № 535о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «Ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням).
Після звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням позивач (з поважних причин) вийшов на пенсію, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 18 серпня 2011 року.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі № К-27178/10 (2а-14/2009) частково задоволено касаційну скаргу Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим.
Змінено постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009, а саме - абзац сьомий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції викладено у наступній редакції: «Зобов'язати Ялтинський міський відділ Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року по 16 серпня 2008 року».
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2020 у справі № 752/2391/17 (2а-14/09), з урахуванням ухвал цього Суду від 14.12.2020 та від 01.06.2021 про виправлення описок, замінено сторону виконавчого провадження з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2010 у справі № 2а-14/2009 - боржника Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, Херсонська область, місто Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, будинок 128, код ЄДРПОУ 40108756).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 752/2391/17 виданий Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим виконавчий лист № 2а-14/2009 від 28.02.2011 визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Цією ж ухвалою, вирішено видати новий виконавчий лист у справі № 2а-14/2009, яким зобов'язано ГУ НП в АРК та м. Севастополі виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 16 серпня 2008 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 320/265/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021) з ГУ НП в АРК та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року.
При розгляді справи № 320/265/21 Київський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що після звільнення позивача за власним бажанням Ялтинське міське управління Головного управління МВС України в АР Крим не здійснило розрахунок зі звільненим працівником та не сплатило йому заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.09.2021 відкрито виконавче провадження № 66944979 за виконавчим листом № 752/2391/17, виданим 22.09.2021 Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 до 16.08.2008.
На банківський картковий рахунок гр. ОСОБА_1 28.12.2021 від ГУ НП в АРК та м. Севастополі надійшло безготівкове зарахування коштів у розмірі 17648, 19 грн з призначенням платежу: «Сума заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу; В/Л № 752/2391/17, Голосіївський райсуд», що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» по надходженням по картці/рахунку від 02.01.2022 № 6D1BETKCJ2RIAU72.
Отже, розрахунок заробітної плати, що мав бути виплачений Ялтинським міським управлінням ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим у день звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (30.11.2010), позивачу був виплачений ГУ НП в АРК та м. Севастополі 28.12.2021
Оскільки відповідачем протиправно затримано розрахунок при звільненні, позивач вважає, що останній повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон України № 565-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Частиною першою статті 16 Закону України № 565-XII передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно з пунктом 12 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Проте, незважаючи на фактичне звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (після поновлення) та визначення судом суми грошового утримання за час вимушеного прогулу, боржник - Ялтинське міське управління ГУ МВС України в АРК ухилилося від розрахунку при звільненні, чим не тільки не виконало судове рішення, але й порушило вимоги ст. 116 КЗпП України. Дана обставина встановлена рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 320/265/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021).
Станом на час виникнення спірних правовідносин порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).
Згідно з пунктом 1.18. Інструкції № 499, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Разом з тим, ані Законом України № 565-XII, ані Положенням № 114, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, зокрема статтею 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2019 р. у справі № 807/3664/14.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 січня 2014 р. у справі № 6-144цс13 зробив правовий висновок про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
У мотивувальній частині постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 року у справі № 2а-14/09/0124 наводиться розрахунок заборгованості суми заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що середньомісячна заробітна плата позивача складає 1939,79 грн, а його середньоденна заробітна складає 88,17 грн.
Крім того, середньомісячна заробітна плата позивача в розмірі 1939,79 грн відображена у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 320/265/21.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку».
У зазначених вище судових рішеннях розмір середньомісячної заробітної плати позивача 1939,79 грн взято з довідки Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 24.06.2010 № 50/921.
Суд зазначає, що для розрахунку середньоденної заробітної плати позивачем взятий період, який передував його незаконному звільненню наказом Головного управління МВС України в АР Крим від 14.08.2007 № 221л/с (який був скасований постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/09/0124), тобто станом на липень 2007 року. Оскільки особова справа позивача в якості звільненого працівника органу внутрішніх справ перебуває на тимчасово окупованій території України (в АР Крим), суд позбавлений можливості витребувати відомості про середню заробітну плату позивача станом на день його звільнення (30.11.2010).
Позивач таку інформацію суду не надав, взявши для розрахунку свою заробітну плату трирічної давнини.
Відповідач не заперечував проти розрахунку суми середньоденної заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що за період з серпня 2007 року по жовтень 2010 року за даними Держкомстату індекс інфляції склав 163,6%, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» є підставою для індексації грошових доходів населення, у тому числі оплати праці (грошового забезпечення). Таким чином, розмір середньої заробітної плати позивача станом на 30 листопада 2010 року не може бути меншим, ніж станом на липень 2007 року.
За регламентацією частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, в межах позовних вимог суд застосовує підтверджені доказами фактичні дані про середню заробітну плату позивача станом на липень 2007 року.
Суд приймає наведений позивачем у позові розрахунок середньоденної заробітної плати з урахуванням того, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не надав суду заперечення щодо розрахунку середнього заробітку позивача за весь час затримки.
В силу частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи, що у відзиві на позов лише порушується питання про закриття провадження у цій справі на підставі п. 4. ч. 1 ст. 238 КАС України, що судом було відхилено, але відповідач не надав жодного заперечення щодо підстави стягнення та розрахунку суми середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд кваліфікує неподання ГУ НП в АРК та м. Севастополі відзиву в цій частині як визнання позову.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У липні 2007 року кількість робочих днів складала 22 дні. Формула розрахунку середньоденної заробітної плати позивача наступна:
1939,79 : 22 = 88,17 грн. (що узгоджується з висновками Севастопольського апеляційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 08 липня 2010 року у справі № 2а-14/09/0124).
Відповідно до наказу ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим № 535о/с від 30 листопада 2010 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ України (за власним бажанням). Тобто, днем його звільнення є 30 листопада 2010 року, а днем розрахунку (заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу) є 28 грудня 2021 року (день безготівкового зарахування коштів на банківський картковий рахунок позивача).
Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні (за власним бажанням) складає 4045 календарних днів (з 01.12.2010 по 27.12.2021 включно).
Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, дорівнює 356647,65 грн (88,17 грн х 4045 дня).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 (заява №63134/00) зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 30 листопада 2010 оку. до 28 грудня 2021 року у розмірі 356647 грн 65 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав заперечень проти підстави стягнення та розрахунку суми середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позову.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2010 року до 28 грудня 2021 року у розмірі 356647 (триста п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок сім) грн 65 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.