ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без розгляду
"24" січня 2023 р. справа № 300/4713/22
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання про дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 через систему Електронний суд", 18.11.2022 звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Зазначений позов зареєстрований відділом документального забезпечення-канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду 21.11.2022.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 11.09.2020 по 28.04.2022, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень - серпень 2022 року) позивача відповідно до положень пунктів 2, 4, 7 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. ст. 81, 82 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2020 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі №420/12942/20 та зобов'язати вчинити такі дії, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача у квітні 2022 та у серпні 2022 відповідно до положень п. 168.5 ПК України, п. 3, 4, 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44 та зобов'язати вчинити такі дії, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати відповідно до положень статті 117 КЗпПУ, постанови КМУ від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 28.04.2022 по 22.08.2022, а саме за затримку виплати компенсації за невикористані щорічні (додаткові) відпустки (63 дні) позивачу та зобов'язання вчинити такі дії, а також стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до положень статті 117 КЗпПУ, постанови КМУ від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 28.04.2022 і по день фактичного розрахунку, а саме затримки з виплати грошових коштів в якості грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача, а також виплати компенсації за невикористані щорічні (додаткові) відпустки (95 днів); різниці між отриманою матеріальною допомогою на оздоровлення та належною матеріальною допомогою на оздоровлення, які повинні бути обчислені із розрахунку середньої заробітної плати виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень - серпень 2022 року).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
14.12.2022 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.01.2023 від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
У відзиві на позовну заяву зокрема зазначено, що строк для звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору про відрахування із заробітної плати позивача сум податку на доходи фізичних осіб та щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України.
Про порушення своїх прав під час розрахунку при звільненні позивач дізнався ще з 15.04.2022 - з дня отримання від відповідача на свій банківський рахунок суми коштів 4318,8 грн з призначенням "Заробітна плата", а про порушення прав щодо не здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з виплаченого йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання судового рішення у справі №420/10296/20 з 28.07.2022 - з дня отримання від відповідача на свій банківський рахунок суми коштів 473736,54 грн з призначенням "Безспірне стягнення середнього заробітку" (у той час як судовим рішенням передбачалося стягнення суми 588492,60 грн, яка визначена без сплати податків та інших обов'язкових платежів). Отже, з вказаного часу позивач мав би знати (не міг не знати), що відповідач частину належних йому при звільненні сум виплатив несвоєчасно.
Подальше листування у серпні 2022 року між позивачем та відповідачем щодо сум, нарахованих та виплачених йому при звільненні, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Незважаючи на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.08.2022, з позовом про зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його заробітної плати та стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум позивач звернувся 18.11.2022, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Ухвалою суду від 10.01.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали суду для усунення вказаних недоліків, а саме: зазначити поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та роз'яснити, що в разі не усунення недоліків у вище зазначений строк позовна заява буде залишена без розгляду.
На виконання вимог ухвали суду від 10.01.2023 щодо залишення позовної заяви без руху, до суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначив, що позовну заяву подав у визначений частиною 2 статті 233 КЗпП України тримісячний строк, який обчислив з 22.08.2022, тому просив поновити у даній справі пропущений процесуальний строк звернення до суду строк, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі справі №755/12623/19.
На електронну адресу суду від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону надійшло заперечення на заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду. У запереченні зокрема зазначено, що правовідносини у справах №№380/6129/20 та 755/12623/19 і даній справі не є подібними, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 та Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 не підлягають застосуванню до справи №300/4713/22 через різне правове регулювання спірних правовідносин.
Розглянувши подане представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, заперечення відповідача на заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, вивчивши зміст позовної заяви, оцінивши матеріали позовної заяви, суд зазначає таке.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Частиною 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Суд зазначає, що Верховний Суд висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП У країни, та щодо застосування ст. 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, цінованих колишніми публічними службовцями.
У п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України та ст. ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що, не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України с безпідставними, адже передбачені ст. 117 К3пП України, п. 168.5. Податкового кодексу України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Законодавством України встановлені додаткові обмеження права особи на звернення до суду з таким адміністративним позовом.
Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до положень п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України професійна діяльність прокурорів є публічною службою.
Отже, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно частини 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цих Кодексом або іншими законами.
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом те іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячний строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить один місяць, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено ст. 123 КАС України, згідно з якою у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналізуючи наведені положення законодавства Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 відзначає, що встановлений у ст. 233 КЗпП України строк є строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, к спеціальною нормою щодо частини 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів К3пП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору про відрахування із заробітної плати позивача сум податку на доходи фізичних осіб та щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, то відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 200/5338/19-а.
Так, про порушення своїх прав під час розрахунку при звільненні ОСОБА_1 дізнався з 15.04.2022 - з дня отримання від відповідача на свій банківський рахунок суми коштів 4318,8 грн з призначенням "Заробітна плата", а про порушення прав щодо не здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з виплаченого позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання судового рішення у справі № 420/10296/20 з 28.07.2022 - з дня отримання від відповідача на свій банківський рахунок суми коштів 473 736,54 грн з призначенням "Безспірне стягнення середнього заробітку" (у той час як судовим рішенням передбачалося стягнення 588 492,60 грн, яка визначена без сплати податків та інших обов'язкових платежів).
Отже, з вказаного часу позивач мав би знати (не міг не знати), що відповідач частину належних йому при звільненні сум виплатив несвоєчасно.
Подальше листування у серпні 2022 року між позивачем та відповідачем щодо сум, нарахованих та виплачених йому при звільненні, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Незважаючи на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.08.2022, з позовом про зобов'язання відповідача здійснити грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його заробітної плати та стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум останній звернувся до суду 18.11.2022, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Щодо посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 та у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, то суд зазначає таке.
У справі № 380/6129/20 предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді відповідно до ст. 236 КЗпП України.
Суд касаційної інстанції у цій справі не надавав оцінку застосуванню судами попередніх інстанцій положень ст. 117 КЗпП України, якою регулюється сплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Правового висновку про те, як саме ця норма повинна застосовуватися у подібних правовідносинах постанова Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20 не містить.
В справі № 755/12623/19 предметом спору (який не є публічно-правовим) є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного ч. 2 ст. 235 КЗпП України без обмеження будь-яким строком згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
В той же час на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 К3пП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 К3пП України.Однак у справі № 300/4713/22 розглядається публічно-правовий спір з приводу проходження і звільнення з публічної служби, строк звернення до суду за вирішенням якого охоплюється спеціальною нормою - ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому відмінність у справі № 300/4713/22 та у справі № 755/12623/19 зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справи, які мають юридичне значення. При цьому висновків щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (на відміну прийнятої пізніше постанови Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 200/5338/19-а, на яку міститься посилання у відзиві на позовну заяву) не містить.
Отже правовідносини у вказаних вище справах і справі № 300/4713/22 не є подібними, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20 та Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 не підлягають застосуванню до справи № 300/4713/22 через різне правове врегулювання спірних правовідносин.
Також суд вважає, що необґрунтованим є посилання позивача як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом - введення воєнного стану в Україні, оскільки позивач не зазначив, яким чином введення воєнного стану завадило йому реалізувати право на звернення до адміністративного суду в межах строку, встановленого положеннями КАС України.
За практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Обставини, на які покликається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки не перешкоджали зверненню до суду у встановлений строк.
Суд також зазначає, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У справі Golder проти Сполученого Королівства ЄСПЛ зазначив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією.
Під такими законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання права звернення до суду.
У поданій позивачем заяві про поновлення строку звернення до суду не надано жодних письмових доказів, які унеможливили позивача звернутися до адміністративного суду з цим позовом у межах встановленого законом строку, тобто в період з 23.08.2022 по 17.11.2022.
З матеріалів справи не вбачається наявності обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з цим позовом в указаний проміжок часу.
Отже, звертаючись до суду із позовом, позивач 23.08.2022 був обізнаний про порушення своїх прав та інтересів, проте, до суду з даним позовом звернувся лише 18.11.2022, у зв'язку із чим суд вважає заяву про поновлення строку звернення необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, причини його пропущення, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку є неповажними, а тому в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду слід відмовити, а позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій у цій справі необхідно залишити без розгляду на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 120, 122, 123, 240, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені частиною 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.