19.01.2023 Справа № 363/2258/22
Іменем України
19 січня 2023 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Свєтушкіної Д.А., за участі секретаря судових засідань Андрєєвої О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
До Вишгородського районного суду Київської області від представника позивача адвоката Фогеля В.В. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.05.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла домовленість про те, що ОСОБА_1 надає ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн. на купівлю талонів на пальне. На підтвердження передачі грошей 24.05.2022 року, відповідач надав розписку, в якій зазначено, що відповідач отримав від позивача на купівлю талонів на пальне, грошові кошти у розмірі 36000, 00 грн., які зобов'язується повернути в строк до 30.05.2022 року. 15.07.2022 року, позивачем на адресу реєстрації місця проживання відповідача надіслано заяву вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, із зазначенням розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів, що підтверджується описом вкладення до цінного листа - форма №107 від 15.07.2022 року, накладною Укрпошти №0421219407322 від 15.07.2022 року. У зв'язку із тим, що відповідач, незважаючи на встановлений та погоджений порядок та умови повернення грошових коштів уникає від виконання зобов'язання. Неодноразові звернення позивача, з проханням дотримуватися взятого зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються. В результаті такої поведінки відповідача, позивач змушений звернутися до суду та на підставі ст.1212 ЦК України просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 36 000, 00 грн., судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 09 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивач подав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також просив стягнути судові витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився про місце, час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило, своїм правом на подання відзиву не скористався, а тому суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У своїй позовні заяві позивач посилається на ст. 1212 ЦПК України, як підставу для стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 36 000 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Разом з тим, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовується до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
В даному випадку, виходячи зі змісту розписки від 24 травня 2022 року, судом встановлено, що 24 травня 2022 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 36 000,00 грн., які відповідач зобов'язався повернути грошові кошти в повному розмірі до 30 травня 2022 року. Тобто відповідач отримав зазначені грошові кошти на підставі договору позики.
На підтвердження отримання зазначених коштів відповідачем була написана розписка про отримання коштів, згідно якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засвідчив отримання грошових коштів в сумі 36 000,00 грн.,та взяв на себе зобов'язання повернути їх не пізніше 30.05.2022 року що підтверджується копією боргової розписки. Суд визнає кінцеву дату повернення боргу 30 травня 2021 року, яка зазначена у розписці, технічною опискою, оскільки дата повернення боргу не може бути раніше ніж дата укладення цього договору та передачі грошових коштів у борг.
Станом на момент подачі заяви до суду ОСОБА_2 борг повернуто не було.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
При вирішенні цієї справи суд зазначає, що згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Позичальник згідно ст. 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку встановлені договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2021 року у справі №128/891/20-ц, провадження №61-4560св21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08.04.2021 року у справі №500/1755/17.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки від 24 травня 2022 року, яка підписана відповідачем, відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, і в разі його порушення повинен сплатити суму боргу на вимогу кредитора.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму грошових коштів (суму позики) переданих за договором позики, тобто 36 000,00 грн., що відповідатиме вимогам ст. 1046 ЦК України.
Таким чином, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості в розмірі 36000,00 гривень.
Вирішуючи питання щодо, стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано Договори про надання правової допомоги від 15 липня 2022 року, 10 жовтня 2022 року, 18 січня 2023 року, укладені між АО «Оболонськ колегія адвокатів м. Києва» в особі учасника адвоката Фогель В.В. та позивачем ОСОБА_1 , ордери на надання правової допомоги адвокатом Фогелем В.В. Гладишко С.А., серія АА № 1207358 від 15 липня 2022 року, серія АА № 1234532 від 24 жовтня 2022 року,серія АІ № 1261816 від 18 січня 2023 року, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000486, рахунок - фактура № СФ-0000024 від 21.07.2022 року та від 12.10.2022 року та акти № ОУ-0000024 здачі-прийняття робіт (надання послуг), № ОУ-0000030 здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно яких вартість складання та подання позовної заяви про безпідставно набутих грошових коштів - 2 000,00 грн., вартість участі адвоката по справі - 3 000,00 грн., а також квитанції № 0.0.2618136269.1 від 22.07.2022 року на суму 2 000,00 грн., № 0.0.2718083362.1 від 23.10.2022 року на суму 3 000,00 грн., загальна сума за виконані роботи складає 5 000,00 грн.
Враховуючи вищенаведене та подані суду документи, відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру таких витрат, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.
Крім того, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вишгородського районного суду Київської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Д.А. Свєтушкіна