ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2023Справа № 904/353/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки"
про стягнення 4905480,69 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 1456254,16 грн. 70% річних.
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Єременок О.В.
Представники учасників справи:
від позивача Талоконов К.В.;
від відповідача не з'явились;
В судовому засіданні 23.01.2023 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2022 передано за виключною територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарському суду міста Києва справу №904/353/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" про стягнення 642490,87 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 67329,84 грн. 70% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 904/353/22 розподілено до розгляду судді Усатенко І.В.
Ухвалою суду від 30.08.2022 прийнято справу до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
05.09.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про залишення заяви без розгляду. Позивач вказує, що ним було 05.05.2022 подано заяву № 0505/22-3К про залишення позову без розгляду в частині солідарного стягнення грошових коштів з відповідача-2 ( ОСОБА_1 ), але ним було прийнято рішення про залишення без розгляду заяви ТОВ "Компанія "Альбіон" за № 0505/22-3К від 05.05.2022 про залишення позову без розгляду в частині солідарного стягнення грошових коштів з відповідача 2.
Ухвалою суду від 08.09.2022 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" у задоволенні заяви про залишення без розгляду заяви, що надійшла до суду 05.09.2022.
21.09.2022 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, наполягаючи на відсутності заборгованості. Крім того, відповідач заперечує проти розміру заявлених витрат на правову допомогу. Відповідач просить зобов'язати відповідача направити на електронну та поштову адресу відповідача заяву про залишення позову без розгляду в частині солідарного стягнення.
30.09.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 4905480,69 грн основного боргу, що складається з заборгованості по 6-17 згідно графіку внесення лізингових платежів, в також по 5-16 згідно графіку внесення лізингових платежів 1/2 по договору, та 1456254,16 грн - 70% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог та продовжено розгляд справи з її врахуванням. Крім цього цією ж ухвалою вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження та призначено підготовче засідання на 17.11.2022.
14.11.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 відкладено підготовче засідання на 12.12.2022.
22.11.2022 від відповідача надійшло відзив на позовну заяву з додатками.
Ухвалою суду від 12.12.2022 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті
04.01.2023 від відповідача надійшла заява-повідомлення про зміну його місцезнаходження .
В судове засідання 23.01.2023 представник відповідача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
20.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" (лізингоодержувач) укладено договір № 7АН-21, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач приймає предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені у додатку № 1 "Специфікація" до договору.
Пунктом 1.2. договору визначено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу та не може бути менше одного року.
Згідно з п. 2.1. договору вартість майна становить гривневий еквівалент 390000,00 Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (httt:/www.udinform.com/), сформованим на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладення цього договору, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами та на дату укладення цього договору становить 13143117,00 грн. з ПДВ. Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання акту приймання-передачі майна, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами відповідно до умов п. 2.1.1. договору. Сторони погодили використовувати банківські дні для визначення Міжбанківського курсу. Сторони погодили, що лізингодавець залишає за собою право використовувати у якості Міжбанківського курсу середньозважений курс Євро, встановлений на інтернет-сайті http://coursedealing.com.ua/ на власний розсуд (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього договору та додатку № 2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у договорі.
За змістом п. 3.2. договору авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна складає 10,00% від вартості майна та складає 39000,00 Євро, та підлягає сплаті в термін до 27.04.2021 року включно. Сума авансового платежу у гривнях обчислюється виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті фактичної оплати, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами.
Пунктом 3.3. договору визначено, що за надання предмету лізингу у фінансовий лізинг, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю одноразову комісію, яка є першим лізинговим платежем, у розмірі 8775,00 Євро у строк до 27.04.2021 року. Комісія сплачується лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця в національній валюті за Міжбанківським курсом фактичної оплати.
Відповідно до п. 3.4. договору розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються у графіку. Сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в Євро), зазначеної у графіку , виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в графіку, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами. Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Сторони домовились, що при зміні Міжбанківського курсу фактичної оплати, Міжбанківського курсу графіку, Міжбанківського курсу акту приймання-передачі по відношенню до Міжбанківського курсу договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору в гривні, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні.
Згідно з п. 3.5. договору чергові лізингові платежі складаються з:
3.5.1. суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної у графіку, помноженої на фіксований Міжбанківський курс акту приймання-передачі;
3.5.2. платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 (одну) гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна.
Враховуючи валютну складову платежів по договору, сторони погодили, що всі сплачені лізингоодержувачем грошові кошти за договором в гривні зараховуються лізингодавцем в рахунок оплати грошових зобов'язань за договором виходячи з Міжбанківського курсу Євро, встановленого на відповідний (мінімально дозволений) банківський день (встановлений чинною Постановою НБУ щодо строків здійснення банками купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб) після дня зарахування грошових коштів лізингодавцю згідно умов договору (п. 3.7. договору).
В п. 3.8. договору сторони домовились, що при зміні курсу валют на дату зарахування грошових коштів згідно п. 3.7. договору по відношенню до Міжбанківського курсу фактичної оплати та/або Міжбанківського курсу графіку, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору, і в даному випадку, немає потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору.
Відповідно до п. 4.1. договору предмет лізингу передається лізингодавцем та приймається в лізинг лізингоодержувачем впродовж 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем лізингодавцю авансового платежу, а також комісії, зазначеної в п. 3.3. договору.
За змістом п. 4.2. договору передача лізингодавцем і прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 117. Майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акту приймання-передачі майна.
Згідно з п. 8.1. договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 70 % річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).
За змістом п. 10.3. договору у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату лізингового платежу у строки, вказані у графіку, то при зверненні лізингодавця до суду для розрахунку суми несплачених лізингових платежів лізингодавець має право використовувати Міжбанківський курс на дату, що передує даті складання ним позовної заяви.
Ціна договору становить гривневий еквівалент 474725,10 Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладення становить 15998378,29 грн. з ПДВ. (п. 11.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 31.05.2021).
Згідно п. 11.2 договору, ціна договору складається з гривневих еквівалентів: вартості майна, платежів як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно та одноразової комісії, визначених у Євро
Відповідно до п. 11.2.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 31.05.2021 платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 75950,10 Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладення становлять 2559541,16 грн. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2. договору.
Строк дії договору з 20.04.2021 по 20.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (п. 12.1. договору).
До договору було укладено специфікацію, у якій сторонами за договором було визначено найменування, марку, модель, модифікацію, ціну одиниці, загальну вартість об'єкта лізингу.
Відповідно до специфікації загальна вартість об'єкта лізингу 390000,00 Євро.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Актів приймання-передачі від 31.05.2021 року лізингодавець передав об'єкт лізингу, а саме: трактор Deutz-Fahr 9340 Agrotron TTV у кількості 2 штуки вартістю 195000,00 євро (6509324,25 грн) кожний. Загальна вартість переданого товару складає 390000,00 євро.
Також між сторонами було погоджено графік сплати лізингових платежів.
Додатковими угодами № 1 від 27.04.2021 року та № 2 від 31.05.2021 року сторони погодили графік внесення лізингових платежів.
Позивач зазначає, що всупереч прийнятим на себе обов'язкам, відповідач зобов'язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів в розмірі 132670,56 Євро, що еквівалентно 4905480,69 грн. (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір, який є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Пунктом 3 частини другої статті 11 наведеного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містяться в статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
При цьому стаття Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.
Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 року у справі № 911/2449/17, від 26.04.2018 року у справі № 911/3483/16, від 21.02.2020 року у справі № 910/10191/17.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору лізингу позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу: трактор Deutz-Fahr 9340 Agrotron TTV у кількості 2 штуки, що підтверджується Актами приймання-передачі від 31.05.2021 року за договором.
У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, а саме порушив графік внесення лізингових платежів за 6 - 17 періоди лізингу, та графік внесення лізингових платежів Ѕ за 3, 5-16 періоди лізингу, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку з чим позивач скористався своїм правом на стягнення заборгованості у судовому порядку.
За розрахунками позивача, заборгованість відповідача за договором становить 132670,56 Євро, що еквівалентно 4905480,69 грн.
З матеріалів справи вбачається, що при розрахунку суми основного боргу у гривневому еквіваленті позивач застосовує курс 1 Євро станом на 15.09.2022 року (день, що передує даті складання заяви про збільшення розміру позовних вимог), що дорівнює 36,9749 грн. (132670,56 х 36,9749).
Суд зазначає, що застосування курсу 1 Євро (36,9749 грн.) при розрахунку суми основного боргу суперечить умовам пункту 10.3. договору, за умовами якого лізингодавець має право використовувати Міжбанківський курс на дату, що передує даті складення саме позовної заяви.
Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява у даній справі складена позивачем 14.01.2022 року, курс 1 Євро станом на 13.01.2022 року становив 31,9411 грн.
Суд відмічає, що позивач помилково ототожнює заяву про збільшення розміру позовних вимог з вже пред'явленим позовом.
Відповідно до судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (постанови Верховного Суду від 04.10.2022 року у справі № 902/34/21, від 18.10.2022 року у справі № 910/18639/21, від 27.09.2022 року у справі № 922/423/19).
Разом із тим, позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що при здійснені розрахунку заборгованості за договором лізингу слід застосовувати курс Євро до гривні станом на 13.01.2022 року, а саме 31,9411 грн
За розрахунком суду, заборгованість відповідача за договором лізингу становить 4237643,62 грн., з розрахунку: 132670,56 Євро х 31,9411 грн.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 4237643,62 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Доказів сплати лізингових платежів на суму 4237643,62 грн. матеріали справи не містять, отже порушене право позивача підлягає захисту шляхом часткового задоволення позову про стягнення суми основного боргу у розмірі 4237643,62 грн., в іншій частині позовних вимог про стягнення 667837,07 грн. основного боргу позивачу слід відмовити.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їм правом та в пункті 8.1. договору лізингу погодили інший розмір відсотків річних, ніж встановлено в статті 625 Цивільного кодексу України, а саме 70% річних.
Суд перевірив розрахунок 70% річних, здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму у розмірі 1456254,16 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 85408,46 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівну.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач вказав, що його витрати на правову допомогу адвоката становлять 50000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
27.02.2019 між Адвокатським бюро "Талоконова Кирила" (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (клієнт) укладено Договір №1/02-19 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, передбачену у п. 1.1 договору.
У п. 3.1 Договору №1/02-19 про надання правничої (правової) допомоги від 27.02.2019 розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правничу допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
13.01.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №35, яка визначає порядок та умови оплати гонорару за надання правничої (правової) допомоги бюро у спорі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" та ОСОБА_1 заборгованості за Договором №7АН-21 від 20.04.2021 та Договором поруки №2П/7АН-21 від 01.06.2021.
У п. 2 Додаткової угоди №35 від 13.01.2022 зазначено, що розмір гонорару у суді першої інстанції становить 30000,00 грн. Сторони погодили, що вищезазначений розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги встановлений у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого бюро часу.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №35 від 13.01.2022 розмір гонорару успіху за досягнення позитивного результату внаслідок надання бюро правничої (правової) допомоги складає 20000,00 грн. Під досягненням позитивного результату сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь клієнта про стягнення з відповідача не менше 70% ціни позову без врахування штрафних санкцій.
Отже розмір гонорару складає 30000,00 грн (фіксований розмір) та "гонорар успіху" становить 20000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 30000,00 грн, відповідач не зобов'язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.
Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов'язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява №19336/04, §268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Отже, за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Водночас, суд зазначає, що існування обставин, які є підставами для зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, зацікавлена сторона (відповідач в даному випадку) доводить суду належними та допустимими доказами при поданні заяви про зменшення розміру адвокатських витрат.
Однак, відповідач, заперечуючи проти розміру заявлених адвокатських витрат, вказував на їх неспівмірність, необхідність понесення та завищений розмір, не надаючи доказів на підтвердження таких обставин.
Зважаючи на ті обставини, що сторони у договорі про надання правової допомоги погодили фіксований розмір адвокатських витрат та гонорар успіху у загальному розмірі 50000,00 грн (з урахуванням гонорару успіху), а відповідачем не надано доказів, які є підставами для зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 44751,14 грн - пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до ч. 7 ст. 233 ГПК України виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
Перед підписанням даного рішення, суд робить застереження, що при проголошенні вступної та резолютивної частини рішення, судом було допущено обмовку в частині задоволення позову, з приводу суми витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з огляду на часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" (41400, Сумська обл., Шосткинський р-н, місто Глухів, вулиця Терещенків, будинок 44, ідентифікаційний код: 36947647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (49083, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 31 Д, ідентифікаційний код 35396734) основну заборгованість у розмірі 4237643 (чотири мільйони двісті тридцять сім тисяч шістсот сорок три) грн 62 коп., 70% річних у розмірі 1456254 (один мільйон чотириста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн 16 коп., судовий збір у розмірі 85408 (вісімдесят п'ять тисяч чотириста вісім) грн 46 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 44751 (сорок чотири тисячі сімсот п'ятдесят одну) грн 14 коп.
3.В частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 667837,07 грн - відмовити.
4.Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 24.01.2023
Суддя І.В.Усатенко