ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.01.2023Справа № 910/18429/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши
заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
про ухвалення додаткового рішення
у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 603 307,30 грн
Представники сторін: без повідомлення (виклику)
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/18429/21 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" штраф у розмірі 473 754,50 грн та судовий збір у розмірі 7106,32 грн, в іншій частині позову відмовлено.
08.02.2021 на виконання вказаного рішення судом видано наказ.
07.02.2022 через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання заяви та ухвалення додаткового рішення про стягнення про стягнення витрат на правову допомогу.
Ухвалою від 23.02.2022 суд постановив відкласти вирішення питання про прийняття до розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про поновлення процесуального строку для подання заяви та ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у справі № 910/18429/21 до повернення матеріалів справи з суду вищої інстанції.
19.01.2023 матеріали справи № 910/18429/21 було повернуто до Господарського суду міста Києва з результатом оскарження - рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/18429/21 залишено без змін, у зв'язку з чим підлягає розгляду заява Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про поновлення процесуального строку для подання заяви та ухвалення додаткового рішення про стягнення про стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України (надалі також - ГПК України), якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Однак, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.
Оскільки рішення суду у справі № 910/18429/21 ухвалено 17.01.2022, то останнім днем для подачі вказаної заяви з доданими до неї доказами, з урахуванням приписів частини 4 статті 116 ГПК України, було 24.01.2022.
Однак, заяву про ухвалення додаткового рішення позивач направив до суду 01.02.2022, тобто з пропуском строку для її подання.
В обґрунтування пропуску вказаного строку та вимоги про його поновлення позивач вказує те, що при оголошенні рішення позивач присутній не був, тому не знав про його прийняття, а копію рішення він отримав 27.01.2022. Крім того, враховуючи приписи розділу Х «Прикінцеві положення», спрямовані на забезпечення додаткових та соціальних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), запровадження обмежувальних заходів, вчасне подання заяви про ухвалення додаткового рішення потребує більше часу, ніж за стабільною роботою товариства.
Приписами ч. 1 ст. 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з п. 4 Прикінцевих положень ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Зважаючи на викладене, суд визнає заяву позивача про поновлення процесуального строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Як встановлено у ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
З огляду на викладене, дослідивши заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про відсутність необхідності викликати сторони в судове засідання для розгляду вказаної заяви.
Отже, з указаного клопотання вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 389,07 грн.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.
Проте, скаржник очевидно не розділяє поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, детальніше слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції позивачем надано договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018, укладений між позивачем Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (адвокатське об'єднання), додаткову угоду № 324 від 17.12.2021 до договору, додаткову угоду № 297 від 21.10.2021 до договору, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 17.01.2022 до додаткової угоди № 297 від 21.10.2021 до договору на суму 12 389,07 грн, довідку про прийняття адвоката Костікової О.О. до складу Адвокатського об'єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога» від 18.06.2018, розрахунок розміру винагороди приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2022, рахунок на оплату № 41 від 17.01.2022 на суму 12 389,07 грн.
Згідно з розрахунком розміру винагороди від 17.01.2022 адвокатом Костіковою О.О. (від імені Адвокатського об'єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога») надано позивачу такі послуги: усна консультація клієнта, узгодження правової позиції - 794,50 грн (1 год), збір доказів - 794,50 грн (1 год), перевірка та підготовка документів - 1589,00 грн (2 год), складання позовної заяви - 1589,00 грн (2 год), складання відповіді на відзив - 1589,00 грн (2 год), гонорар за складність справи (1% ціни позову) - 6033,07 грн.
У даній справі відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв, заперечень проти їх задоволення не надавав.
З огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи здійснення адвокатом представництва позивача у даній справі, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає вказаним критеріям.
Разом з тим, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 119, 123, 126, 129, 236 - 242, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Поновити Приватному акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" пропущений процесуальний строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/18429/21.
2. Заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/18429/21 задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (Південне шосе, 80, каб. 9, м. Запоріжжя, 69008, ідентифікаційний код 00191129) витрати на професійну правничу допомогу розмірі 9728,67 грн.
4. В іншій частині заяви відмовити.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.01.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко