Дата документу 23.01.2023
Справа № 501/3046/21
2/501/143/23
23 січня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС», місце знаходження: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12
до
відповідачів:
1 ОСОБА_1 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_3 ОСОБА_4 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_5 ОСОБА_6 , місце реєстрації/проживання:
АДРЕСА_6 ОСОБА_7 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_7
третя особа: служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одесько області, місцезнаходження, місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_8
предмет та підстави позову: про усунення перешкод в здійсненні права власності, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
учасники справи - не з'явилися
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та
І.Виклад позиції позивача.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» 01.09.2021 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (третя особа: служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області) про усунення перешкод в здійсненні права власності, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтувано тим, що 09.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 1365, виданий 20.04.2021, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д.В., на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» набуло право власності на нерухоме майно: АДРЕСА_7 .
Факт державної реєстрації права власності на вказане майно підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2021 та договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07.12.2021.
Проте, під час здійснення своїх законних прав та обов'язків щодо володіння та розпорядження об'єктом, позивачу стало відомо, що за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Позивач вказує в позові, що ОСОБА_8 втратив право власності, і відповідно, право користування квартирою з моменту реєстрації права власності на квартиру Товариством, як і члени його родини, друзі, та будь-хто інший, зареєстрований у вказаній квартирі, оскільки вони втратили право користування автоматично, в зв'язку з тими ж обставинами, що і попередній власник - ОСОБА_8 .
Через викладені обставини у позивача виникли складнощі у користуванні та розпорядженні своїм майном, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.
Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позов, в якому просив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС»у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що у спірній квартирі він постійно мешкає разом із своєю родиною більше 24 років (до сьогоднішнього дня), оплачують комунальні послуги. З ним в цій квартирі проживають: його дружина ОСОБА_4 ; його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; син ОСОБА_6 ; мати дружини ОСОБА_3 ; неповнолітня дитина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуном якої є дружина відповідача.
З метою покращення житлових умов родини, 21 вересня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири між відповідачем та ОСОБА_8 , який посвідчено приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі правочинів під № 12785.
Кошти для придбання квартири ОСОБА_8 отримав на підставі кредитного договору № ОД 13/09/2007/840-Л/134 від 21.09.2007 укладеного із ВАТ КБ «Надра». Виконання зобов'язань кредитора ОСОБА_8 було забезпечено іпотекою спірної квартири, на підставі договору іпотеки від 21.09.2007 року.
Однак, у зв'язку із світовою фінансовою кризою 2008 року та недобросовісною поведінкою зі сторони забудовника, родина залишилась взагалі без коштів та нового житла.
Відповідач стверджує у відзиві, що на сьогоднішній день іншого місця для проживання ні він, ні його родина не має, спірна квартира є іхнім єдиним житлом.
Визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом буде мати наслідком їх виселення із спірної квартири.
ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 09.01.2023 надіслав заяву про розгляд справи без його участі, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.235-236).
Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду заяву (а.с.238), в якій заперечення відповідача ОСОБА_1 , викладені у відзиві підтримав у повному обсязі, просив суд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» відмовити та розглянути справу у їх відсутності.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 01.09.2021 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.13).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області 10.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.28-29).
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про слухання справи повідомлялись належним чином, про причини неявки не повідомили.
Представник третьої особи - служби у справах дітей Чорноморської міської ради до суду не з'явився, про слухання повідомлялись належним чином, про причини неявки не повідомили.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.
Судом встановлено, що 21.09.200 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9 , який посвідчено приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі правочинів під № 12785 (а.с.176-177).
Товариство з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» є власником квартири АДРЕСА_9 , яка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2021, що підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.6-7).
Факт державної реєстрації права власності на вказане майно підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2021 та договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07.12.2021 (а.с.8).
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , зареєстровані в квартирі АДРЕСА_9 , що підтверджується довідками, виданими відділом реєстрацій обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 06.09.2021 року (а.с.9).
Відповідачі мешкають в зазначеній квартирі.
Згідно висновку ВИХ-ІНЦ-1115-2022 від 23.08.2022 органу опіки та піклування, Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, вважає недоцільним визнання неповнолітнього ОСОБА_7 22 березня 2005 року таким, що втратив право користування спірною квартирою та зняття його з реєстраційного обліку (а.с.143-145).
V. Оцінка Суду.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У частині четвертій статті 9 ЖК України закріплено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).
Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
За Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом буде мати наслідком їх виселення із спірної квартири.
Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , зареєстровані в квартирі АДРЕСА_9 , що підтверджується довідками, виданими відділом реєстрацій обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 06.09.2021 року (а.с.9).
Відповідачі мешкають в зазначеній квартирі.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , іншого житла не мають (а.с.172-175).
За частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
За рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц зауважила, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, наслідком чого є виселення у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло, внаслідок яких відповідачі втратять не лише право на користування житлом, а стануть безхатченками.
Позич, як фінансова установа, набуваючи право власності на спірну квартиру у іншої фінансової установи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ, мав можливість перевірити відомості щодо зареєстрованих осіб та наявності у них іншого житла.
Визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням не є справедливим та не відповідає принципу пропорційності (така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі №754/613/18-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18 та від 17 серпня 2022 у справі №947/18558/20).
Крім того, згідно висновку ВИХ-ІНЦ-1115-2022 від 23.08.2022 (додається) Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним визнання неповнолітнього ОСОБА_7 22 березня 2005 року таким, що втратив право користування спірною квартирою та зняття його з реєстраційного обліку, оскільки це не відповідає принципам закріпленим у ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», ст.3 Конвенції ООН Про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства України».
Отже, в задоволенні вимог в цій частині слід відмовити.
Відмовляючи в задоволенні вимог позову про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, суд керується тим, що вказана вимога є похідною від вимоги про втрату користування житловим приміщенням.
Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 206, 258-259, 263-265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (третя особа: служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області) про усунення перешкод в здійсненні права власності, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено 23 січня 2023 року.
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко