Справа № 369/6884/22
Провадження № 2/369/1709/23
Іменем України
24.01.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Смушко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, -
У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_3 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За цим договором забезпечений транспортний засіб ВАЗ2105, державний номерний знак НОМЕР_1 . 24 грудня 2018 року сталась ДТП, винним у якій визнано відповідача ОСОБА_2 . На виконання договору, страховою компанією було сплачено 8800 грн. потерпілої особі.
Відповідно до вимог закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регрес ний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у встановлені строки, а саме не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП. Відповідач у порушення вимог, не здійснив взагалі повідомлення страховика, тому страхова компанія набула право регресної вимоги до винуватця ДТП в розмірі 8800 грн.
Вказали, що 01 жовтня 2020 року між ПрАТ «УПСК» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав вимоги, в тому числі право вимоги до ОСОБА_2 . Тому на час звернення він є належним позивачем по справі. У добровільному порядку відповідач грошові кошти не сплачує.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 в порядку регресу грошові кошти в розмірі 8800 грн., сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2022 року відкрито провадження по справі та справу до розгляду призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк сторони не надіслали заперечень щодо такого розгляду справи.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання позивач не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримав.
У судове засідання відповідач не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідачу ОСОБА_2 направлено на останню відому адресу проживання. Додатково виклик відповідача здійснено через оголошення на сайті суду.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
При розгляді справи судом встановлено, що 11 вересня 2018 року між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/5151194, за яким страховик зобов'язався відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме: автомобіля ВАЗ2105, державний номерний знак НОМЕР_1 .
24 грудня 2018 року о 19 годині водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2105», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Київській, 47 в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, при повороті праворуч здійснив виїзд на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 ; в результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. п. 11.3, 11.4 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 122-4 КУпАП.
Згідно з постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2019 року року ОСОБА_2 , притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення (протокол ОБ № 080930 від 24.12.2018 року про адміністративне правопорушення) та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн. на користь держави.
Матеріали справи не містять доказів оскарження даної постанови.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вина ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 24 грудня 2018 року не підлягає доказуванню.
Згідно зі ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Судом встановлено, що 26 грудня 2018 року ОСОБА_4 , як власник пошкодженого транспортного засобу «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , звернулось до ПрАТ «Українська пожежно-страхова група» з заявою про виплату страхового відшкодування.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
На підставі страхового акту № ОЦ/049/000/18/0136 року ОСОБА_4 як власнику пошкодженого транспортного засобу «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , виплачена сума страхового відшкодування в розмірі 8800грн., що також підтверджено платіжним дорученням №2760 від 16 січня 2019 року.
Ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до ст.38.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2пункту 33.1 статті 33 цього Закону (у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди).
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 повідомляв про настання страхового випадку.
Згідно з ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
01 жовтня 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та ФОП ОСОБА_5 укладено договір цесії №01/10/2020 про відступлення прав вимоги, в тому числі вимоги до ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду позивач вказав, що ОСОБА_2 у порушення вищевказаних вимог закону без поважних причин письмово не повідомив страховика у встановлений законом строк про страховий випадок, тому страховик, виплативши страхове відшкодування особі, якій завдано шкоди внаслідок ДТП, має право на страхове відшкодування у порядку регресу до винної особи.
З доводами погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону, враховуючи встановлені обставини справи щодо укладення договору, настання ДТП, наявності постанови суду про визнання винним відповідача по справі, виплату страхового відшкодування потерпілій особі. Позивач вказував на те, що ОСОБА_2 письмово не повідомив його, як страховика, про настання страхової події у строки, встановлені статтями 33,38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», унаслідок чого у нього виникло право регресної вимоги до відповідача.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені обов'язки учасників ДТП (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).
Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників ДТП, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «УПСК» добровільно сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування на підставі заяви про настання страхового випадку від 26 грудня 2018 року та страхового акту №оц/049/000/18/0136, страховий випадок мав місце і ніким не оспорювався, винна особа притягнута до адміністративної відповідальності. У страховика була можливість самостійно встановити всі обставини страхового випадку.
Ураховуючи викладене, посилання позивача на вимоги статей 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки обставини ДТП встановлені, підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються позивачем, страховик необґрунтованих витрат не здійснив.
Сам по собі факт письмового неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення судового рішення, яке має базуватися на загальних положеннях та підставах про відшкодування збитків.
Обмеження набуття права зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди у разі неповідомлення страховика протягом трьох днів з моменту ДТП про вказану подію за умови встановлення факту ДТП, причин та обставин її настання, розміру заподіяної шкоди, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування ним страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 (справа №371/6159/16-ц).
Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 16 вересня 2015 року (справа №6 -284цс15), не містить в собі висновок про те, що лише факт необґрунтованої страхової виплати надає право страховику звертатись до винної особи з позовом в порядку регресу.
Верховний Суд України у вказаній справі дійшов висновку, що за умови встановлення факту настання страхового випадку та визнання його страховиком, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Таких обставин позивач у позовній заяві не вказував. Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 13, 183, 229, 265, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 24 січня 2023 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ