Справа № 120/2874/22-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
23 січня 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 03.07.2020 по 23.02.2022 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за відповідний період.
2. Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
3.1. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022.
3.2. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022 в сумі 83001,75 грн. (вісімдесят три тисячі одна гривня 75 копійок).
3.3. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. Апелянт військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, то він має право не надавати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Відтак відповідач зазначає, що позивач своїм правом, передбаченим абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не скористався, оскільки його виключили зі списків особового складу військової частини за його згодою (рапортом).
6. Крім того відповідач наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні “Меньшакова проти України”. Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
7. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника відділення криптографічного захисту інформації управління охорони державної таємниці та захисту інформації Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_2 ), яка перебувала на усіх видах забезпечення, в тому числі грошовому, у військовій частині НОМЕР_1 .
8. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 124 від 02.07.2020 підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Збройних Сил України від 05.06.2020 №366 (по особовому складу) з військової служби у запас за п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 03.07.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
9. Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав
10. Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
11. Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2021 у справі № 120/8457/20-а визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
12. Виконуючи вказане судове рішення, 29.06.2021 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 4435,66 грн.
13. Також постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі № 120/7199/21-а зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
14. На виконання зазначеної постанови суду 23.02.2022 військова частина НОМЕР_1 перерахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 77935,19 грн. про що також свідчить виписка із банківського рахунку позивача, а також надані відповідачем відомості про нарахування таких виплат.
15. Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 23.02.2022.
16. Отже, враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 03.07.2020 по 23.02.2022 як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
17. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
18. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
19. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
20. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
21. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
22. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
23. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).
24. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
25. Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.
26. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
27. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
28. Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
29. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
30. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
31. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
32. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
33. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
34. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
35. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
36. У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
37. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
38. Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
39. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
40. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
41. Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
42. З матеріалів справи встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, у зв'язку з чим є підстави вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. А оскільки, як з'ясовано з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 23.02.2022, тому суд доходить висновку щодо наявності підстав для визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022.
43. Визначаючись із розміром компенсації за вищевказаний період необхідно застосувати означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку згідно того механізм розрахунку, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
44. Так, в цьому контексті колегія суддів враховує, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 03.07.2020. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/7199/21-а проведено лише 23.02.2022. Відповідно час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 600 календарних днів.
45. Відповідно до довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 18.04.2022 № 294 середньоденний заробіток ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становить 851,30 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022 мав би становити 510780 грн. (851,30 грн. х 600 календарних днів).
46. Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату індексації грошового забезпечення (згідно рішень судів у справах № 120/8457/20-а та № 120/10558/21-а) в загальній сумі 82370,85 грн. (4435,66 + 77935,19).
47. Тому, застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку виходячи із пропорційності розміру невиплачених сум, визначений Верховним Судом у справі №480/3105/19, суд враховує, що згідно інформації яка відображена у витребуваній судом довідці в/ч НОМЕР_1 за № 295 від 18.04.2022, загальним розмір усіх сум, на які позивач мав право на час його виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з лав Збройних Сил України становить 506741,69 грн. (з урахуванням усіх виплат за судовими рішеннями).
48. Відповідно, частка виплати відповідачем індексації грошового забезпечення за двома судовими рішеннями в загальній сумі 82370,85 грн. становить 16,25 % від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні (82370,85 грн. х 100% : 506741,69 грн. = 16,25 %).
49. Отже, пропорційний від розміру невиплачених сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022 у цьому випадку має становити 83001,75 грн. (510780 грн. х 16,25 %).
50. Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 КЗпП України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі N 821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі N 761/9584/15-ц, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 23.02.2022 у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних ОСОБА_1 сум за цей період та становити 83001,75 грн.
51. Колегія суддів зауважує, що стягуючи з апелянта на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
52. Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
53. Згідно зіст.90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
54. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
55. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
56. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.