10 січня 2023 року
справа №380/11488/22
провадження № П/380/11575/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., секретар судового засідання Михалюк М.Ю., за участі представників відповідачів Васьківа А.Я., Дмитріва А.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 23.08.2022 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Дрогобицький ТЦК та СП, відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-2) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
З урахуванням прийнятої судом на стадії підготовчого провадження заяви про зміну предмета позову (а.с. 62-63) ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №87 від 19.03.2022 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №62 від 19.03.2022 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та призначення до військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 і звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Суд на стадії підготовчого провадження отримав від учасників справи заяви по суті спору, провів підготовче засідання та з'ясував, які обставини визнаються, а які слід доводити, витребував у відповідачів необхідні для встановлення фактичних обставин справи письмові докази.
Відповідач-1, Дрогобицький ТЦК та СП позов не визнає, вважає його необґрунтованим з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с. 53-54). В своїх запереченнях покликається на те, що ОСОБА_1 як до моменту призову позивача на військову службу під час мобілізації 19.03.2022, так і після цього призову жодних документів, що підтверджують його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, не надав, з відповідним рапортом/заявою до відповідача не звертався, тому Дрогобицький ТЦК та СП не мав правових підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову служби під час мобілізації.
Відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 позов не визнає з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 29-31). Відповідач повідомив, що 19.03.2022 у ВЧ НОМЕР_1 з Дрогобицького ТЦК та СП прибув військовозобов'язаний ОСОБА_1 . В день прибуття до ВЧ на військовозобов'язаного ОСОБА_1 представник ТЦК та СП надав мобілізаційне розпорядження, поіменний список №19/03, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , видане Дрогобицьким ТЦК та СП 19.03.2022. На підставі цих документів та відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, командир ВЧ НОМЕР_1 видав наказ №62 від 19.03.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Відповідач-2 зазначає, що жодних підтверджуючих документів, які б вказували, що ОСОБА_1 підпадає під дію абз. 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не підлягає призову на військову службу останній не представив; відповідач-2 вважає, що ВЧ НОМЕР_1 діяла відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач подав відповідь на відзив Дрогобицького ТЦК та СП, ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 58-59, 42-44), вказує, що відповідач-2 зобов'язаний був перевірити твердження позивача про наявність у нього підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в тому числі і шляхом скерування запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 /за місцем перебування особової справи ОСОБА_1 для отримання відповідних документів.
ВЧ НОМЕР_1 подала заперечення на відповідь на відзив (а.с. 66-67), за відсутності в позивача підтверджуючих документів на право на відстрочку від призову на військову службу, вважає правомірними як свої дії, так і дії Дрогобицького ТЦК та СП.
На стадії підготовчого провадження суд витребував у відповідачів докази.
Відповідач-1 надав витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції на підтвердження того, що в період з 15 по 18 березня 2022 року (від дати прибуття у центр до дати вибуття у військову частину) ОСОБА_1 не подавав заяви про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією, а також повідомив, що в Дрогобицького ТЦК та СП відсутня особова справа позивача.
Відповідач-2 повідомив суд, що з моменту написання рапорту вх.1623 від 19.03.2022 на прийом посади до дати отримання НОМЕР_3 ухвали про відкриття провадження у цій справі ОСОБА_1 не подавав рапортів чи будь-яких інших звернень, в т.ч. про звільнення із військової служби.
Суд вислухав промови учасників справи, дослідив аргументи долучених до матеріалів справи заяв по суті спору та зібрані судом докази і встановив такі обставини справи:
ОСОБА_1 з 01.02.2016 працював в Державній установі «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова Національної академії медичних наук України» на посаді старшого наукового співробітника відділу клінічної фізіології і патології екстрапірамідної нервової системи, має науковий ступінь кандидата біологічних наук (а.с. 48, 49, 50).
24 лютого 2022 року Президент України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України прийняв Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, а також Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затверджений Законом України від 3 березня 2022 року №2105-IX.
На початку березня 2022 року позивач прибув з міста Києва до міста Трускавець. На запитання суду представник позивача повідомив, що ОСОБА_1 :
- «евакуювався» з Києва в Трускавець у зв'язку із бойовими діями поруч міста внаслідок агресії Російської Федерації;
- перед «евакуацією» не прибував в ІНФОРМАЦІЯ_2 (за місцем військового обліку) та не отримував дозволу на зміну місця проживання.
15.03.2022 ОСОБА_1 прибув на реєстрацію до Дрогобицького ТЦК та СП, пояснює це тим, що ознайомився в ЗМІ із відповідним розпорядженням органів влади.
В період з 15 по 18 березня 2022 року позивач проходив огляд на ВЛК. За результатами проходження військово-лікарської комісії 18.03.2022 ОСОБА_1 визнаний таким, що придатний для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №6991 від 18.03.2022.
В цей період (з 15 по 18 березня 2022 року) ОСОБА_1 не звертався із будь-якими заявами та/або рапортами до Дрогобицького ТЦК та СП (в т.ч. про надання йому відстрочки від призову), що підтверджується витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції (а.с.94-102).
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №87 від 19.03.2022, списку військовозобов'язаних резервістів призваних на відправлення на військову службу Дрогобицьким ТЦК та СП 19.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у розпорядження ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 5, 33, 55, 56).
19.03.2022 ОСОБА_1 подав командиру роти рапорт, доповів про прийняття справ та посади командира 2 взводу дегазації обмундирування 3 роти дегазації обмундирування 2 батальйону РХБ захисту та виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 35).
Командир ВЧ НОМЕР_1 прийняв наказ №62 від 19.03.2022, відповідно до якого зарахував з 19.03.2022 до списків особового складу частини ОСОБА_1 на посаду командира 2 взводу дегазації обмундирування радіаційного, хімічного, біологічного захисту 3 роти дегазації обмундирування 2 батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту (а.с. 22).
Сторони визнають, що ОСОБА_1 не звертався до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі також Закон № 2232-ХІІ; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частина дев'ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов'язку:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII.
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Також, частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII встановлює, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Разом з тим, статтею 23 № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до абзацу третього частини другої цієї статті, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку та триває донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України (в т.ч. в місті Києві) протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Цей строк неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку та триває донині.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 01.02.2016 працював в Державній установі «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова Національної академії медичних наук України» на посаді старшого наукового співробітника відділу клінічної фізіології і патології екстрапірамідної нервової системи, має науковий ступінь кандидата біологічних наук (а.с. 48, 49, 50). Отже, позивач мав підстави для отримання від призову за мобілізацією на підставі абзацу третього частини другої статті 22 Закону № 3543-ХІІ.
Разом з тим, суд враховує, що не усі військовозобов'язані, що відповідно до закону маю право на відстрочку від призову, бажають цим правом скористатися. Отже, ОСОБА_1 повинен був повідомити повноважну особу РТЦСК та СП про те, що не бажає бути призваним за мобілізацією та має право на відстрочку від призову, а також надати підтверджуючі документи.
Долучені до матеріалів справи докази підтверджують, що у відповідачів не було інформації про те, що позивач мав підстави отримати відстрочку від призову за мобілізацією чи повідомляв їх про існування таких обставин і своє бажання отримати відстрочку від призову. Роботодавець видав довідку про посаду та статус позивача вже після його призову за мобілізацією, а позивач не надав суду доказів надання такої довідки відповідачам.
Суд враховує, що в період між прибуттям позивача в Дрогобицький РТЦКтаСП та 15.03.2022, проходженням ВЛК, постановкою на облік та прийняттям оскарженого рішення (19.03.2022) минуло більше трьох діб. Отже, з огляду на наявність у позивача вищої освіти, наукового ступеня, значного життєвого досвіду, він мав реальну можливість вчасно сповістити відповідача-1 про підстави для надання відстрочки від призову та бажання отримати таку відстрочку.
Суд також враховує, що ОСОБА_1 в той час був забезпечений правничою допомогою, оскільки його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суд, що консультував позивача щодо призову на військову службу за мобілізацією починаючи з 15.03.2022.
Водночас відповідач-1 належними та допустимими доказами довів, що ОСОБА_1 впродовж 15-18.03.2022 не звертався до Дрогобицького РТЦКтаСП із заявою та/або рапортом про надання йому відстрочки або про відстрочення/відкладення прийняття рішення про призов за мобілізацією у зв'язку із необхідністю отримати з м. Києва документи, що підтверджують право на відстрочку від призову у воєнний час.
У справі наявне виписане 19.03.2022 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 з правилами військового обліку, а також поданий ним по прибуттю до відповідача-2 рапорт про прийняття посади, в яких ОСОБА_1 не вказує про існування обставин, що перешкоджають його призову на військову службу за мобілізацією у період військового стану.
Також відповідачі довели, а позивач визнає, що він не звертався з заявами/рапортами про існування таких обставин та підтвердження їх доказами як до, так і після прийняття оскаржених рішень, а також не просив звільнити його з військової служби.
Вирішуючи цей спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів та з огляду на це враховує, крім наведених вище, також такі міркування:
частиною першою та другою статті 33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (надалі також Положення № 154) передбачені завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а саме, виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів та інші (пункт 8 Положення № 154).
Відповідно до пункту 9 зазначеного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
- взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
- здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;
- здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
Пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві, а також оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Відповідно до пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 (надалі також Порядок № 921) районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують та ведуть військовий облік на відповідній території, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників і військовозобов'язаних у випадках, передбачених законодавством, організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників і військовозобов'язаних та персональних даних, які містяться в них та інше.
За приписами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Також, обов'язок дотримання правил військового обліку передбачений частиною восьмою статті 2 зазначеного Закону, відповідно до якої виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Частиною 11 статті 38 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Додатком № 1 до Порядку № 921 є Правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних (надалі також - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники і військовозобов'язані повинні, зокрема:
- перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
- не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;
- особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;
- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що праву позивача не бути призваним (не підлягати призову) на військову службу під час мобілізації кореспондує його обов'язок дотримуватися правил військового обліку. Тобто позивач був зобов'язаний не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації і у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника Печерського районного в м. Києві ТЦК СП. Проте ОСОБА_1 цих обов'язків не дотримався, в РЦКтаСП не прибув, а виїхав з Києва через високу ймовірність бойових дій в місті в напрямку, який вважав більш безпечним для себе.
Також суд звертає увагу на те, що абзацом 13, 14 частини першої статті 21 Закону № 3543-XII передбачено, що підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, вести військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку, а також надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до частини дев'ятої статті 38 Закону № 2232-ХІІ органи виконавчої влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та заклади освіти незалежно від підпорядкування і форми власності зобов'язані подати до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України на їх вимогу відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військовий облік яких вони здійснюють.
Позивач не надав суду доказів того, що роботодавець позивача вчасно надавав уповноваженим органам необхідну інформацію для планування і здійснення мобілізаційних заходів (довідка видана роботодавцем вже після прийняття оскаржених рішень).
З урахуванням наведених мотивів суд дійшов висновку, що внаслідок порушення позивачем правил військового обліку та його власної бездіяльності щодо надання відомостей про себе за новим місцем проживання відповідач-1 не володів і не міг володіти інформацією про те, що ОСОБА_1 має визначені законом підстав та бажає бути звільненим від призову на військову службу під час мобілізації.
Враховуючи швидкоплинність процесів, пов'язаних із призовом на військову службу в період мобілізації, відповідач-1 вчинив залежні від нього дії щодо з'ясування обставин, пов'язаних із призовом позивача на військову службу.
Отже, для застосування абзацу третього частини другої статті 23 Закону № 3543-ХІІ відповідна інформація та документи повинні були бути у відповідача-1, а позивач як зацікавлена особа повинен був бути активним у процесі збору та надання відповідної інформації.
З огляду на це суд не вбачає ознак протиправності наказу № 87 від 19.03.2022 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу, а також похідного наказу 62 від 19.03.2022, а отже - в задоволенні позову слід відмовити з мотивів безпідставності позовних вимог.
Також суд вважає звертає увагу на інших аспектів, які є самостійними підставами для відмови в позові.
Так, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення положень принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити.
Позивач визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника Дрогобицького РТЦКтаСП в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_4 , а також визнання протиправним та скасування наказу по ВЧ НОМЕР_5 про зарахування до списків особового складу та призначення до військової частини, тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуальних актів.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому вичерпуються їх реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає уваги на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення №1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Серед цих підстав відсутні скасування наказу про призов особи на військову службу та наказів щодо зарахування до списків особового складу військової частини.
Позивач із рапортом до командира НОМЕР_6 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався.
Суд дійшов висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням №1153/2008. Цими актами не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Суд також враховує, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше. Позивач 19.03.2022 приступив до виконання обов'язків військової служби в складі НОМЕР_7 . У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21). Отже, скасування оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини після їх реалізації та вичерпання ними своєї дії порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Враховуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що підстави для скасування оскаржуваних наказів відповідачів відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, то відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати покладаються на нього. Повне рішення складене 20.01.2023.
Керуючись ст.ст. 19-20,25-26,90,139,229,241-246,250-255,295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Понесені позивачем судові витрати покласти на нього.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Москаль Р.М.