23 січня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/3464/22
Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Кіровоградська обласна прокуратура (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, 4, код ЄДРПОУ 02910025)
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку.
Позов мотивував тим, що у період з жовтня 2007 року по червень 2021 року він проходив службу в органах прокуратури. У день звільнення 24.06.2021 року з ним не було проведено повний розрахунок, оскільки йому не було виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні та стягнути із вказаної установи на його користь вихідну допомогу при звільненні у сумі 210027 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні та стягнути із вказаної установи на його користь середній заробіток за весь час затримки виплат по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою судді від 11.08.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивача звільнено у зв'язку із неуспішним проходженням атестації на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". Звільнення на підставі вказаної норми не передбачає виплату вихідної допомоги, а положення КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини. Заперечуючи бездіяльність відповідача у цих правовідносинах, його представник просив суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на тому, що він має право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, у розмірі тримісячного середнього заробітку, з огляду на те, що його звільнення відбулося внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю, що підтверджується постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року в адміністративній справі №340/4319/21.
Представник відповідача подав заперечення, у якому вказав на те, що оскільки постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року в адміністративній справі №340/4319/21 позивача поновлено на раніше займаній ним посаді в прокуратурі, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, то позивач не має права ні на отримання вихідної допомоги, належної у разі звільнення, ні на середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури з 2007 року на різних посадах, з 12.05.2020 року обіймав посаду заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу прокуратури Кіровоградської області.
Наказом керівника Кіровоградської обласної прокуратури №331к від 24.06.2021 року позивача з 24.06.2021 року звільнено з займаної посади відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що йому при звільненні протиправно не виплачено вихідну допомогу.
Вирішуючи спір, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України "Про прокуратуру" установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" передбачені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини 1 цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (надалі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №113-ІХ внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України, а саме:
- статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус";
- статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";
- частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Водночас, Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно зі статтею 1 Кодексу законів про працю України (тут і надалі - у редакції, чинній на час звільнення позивача з посади) КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно з пунктом 1 частини першої якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Позивач стверджує, що на момент звільнення з посади прокурора за наказом керівника Кіровоградської обласної прокуратури №331к від 24.06.2021 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) він мав право на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України. Позивач наполягає, що відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести його звільнення у порядку, визначеному законом, з виплатою усіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги, а також повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Між тим, як установив суд, позивач, не погоджуючись зі своїм звільненням, у липні 2021 року звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року у справі №340/4319/21 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури, керівника Кіровоградської обласної прокуратури про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування рішень відмовлено.
Проте постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року скасовано. Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії №180 від 02.04.2020 про неуспішне проходження атестації заступником начальника управління - начальником організаційно-методичного відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури Кіровоградської області Чеботарьовим С.С. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Кіровоградської обласної прокуратури №331к від 24.06.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу прокуратури області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.06.2021 року. Поновлено ОСОБА_1 на раніше займаній ним посаді заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу прокуратури області або на аналогічній посаді Кіровоградської обласної прокуратури з 25.06.2021 року. Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 25.06.2021 року по 07.07.2022 року у розмірі 139 249,55 грн.
Вказана постанова суду набрала законної сили 03.07.2022 року.
Цим рішенням суду встановлено незаконність звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури через визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, з огляду на те, що рішенням суду в адміністративній справі №340/4319/21 наказ керівника Кіровоградської обласної прокуратури №331к від 24.06.2021 року про звільнення ОСОБА_1 скасовано, позивача поновлено на роботі та відносини публічної служби (трудові відносини) з ним відновлені, тому підстави для стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги, належної працівнику у разі припинення трудового договору, відпали.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
На час звернення позивача до суду з цим позовом та на час вирішення справи судом позивач вже не має права на отримання вихідної допомоги, не потребує правового захисту від порушень з боку відповідача у сфері публічно-правових відносин, тож у задоволенні його позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та про стягнення вихідної допомоги слід відмовити.
Суд також відмовляє у задоволенні похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки у спірних правовідносинах суд не встановив фактів, з якими стаття 117 КЗпП України пов'язує відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.
Оскільки суд відмовив позивачу у задоволенні позову, тому підстави для стягнення на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш