23 січня 2023 року Справа № 280/6219/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Деревянко А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 НГУ), в якій, з урахуванням уточненого позову, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 НГУ в частині не звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який самостійно виховує дітей віком до 18 років;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 НГУ звільнити позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який самостійно виховує дітей віком до 18 років.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Пономаренко О.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 21.10.2022 серія АР №1101897.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 25.02.2022 по теперішній час перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 НГУ по мобілізації. 12.10.2022 позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_2 НГУ з рапортом про звільнення як військовослужбовець, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років. Разом із тим, позивача не було звільнено з військової служби з посиланням на те, що розірвання шлюбу на підставі рішення суду та встановлення місця проживання дитини з батьком, що включає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводить факту відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджує наявність у такої особи статусу «одинокий батько, який самостійно виховує дитину». Позивач вважає такі висновки відповідача протиправними та зазначає, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2021 у справі №332/2342/19 розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2 . Від даного шлюбу позивач має трьох дітей. 28.07.2021 між позивачем та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, яким передбачено, що двоє неповнолітніх дітей позивача будуть проживати із ним за місцем проживання позивача. На даний час неповнолітні діти проживають разом із батьком, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи. Також, ОСОБА_2 сплачує позивачу аліменти на утримання неповнолітніх дітей, тобто діти проживають разом із позивачем та перебувають на його повному утриманні. Позивач вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.11.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.11.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
28.11.2022 представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вх. №45281), за змістом якого з позовними вимогами не погоджується, зазначає, що відсутні правові підстави для звільненні позивача, оскільки для набуття статусу «одинокий батько», необхідно 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самим батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Розірвання шлюбу на підставі рішення суду та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини згідно нотаріального договору, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу «одинокий батько». Відтак, для підтвердження права на звільнення з військової служби має бути пред'явлено офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі матері у вихованні дитини. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
22.12.2022 представником позивача подано відповідь на відзив (вх. №48462), в якій зазначено, що "військовослужбовець, який самостійно виховує дитину" і "одинокий батько" - це не тотожні, а зовсім різні за своїм змістом поняття. Термін "одинокий батько" чітко закріплений в законодавстві, і для його визначення потрібні певні правові підстави. Що ж стосується терміну "військовослужбовець, який самостійно виховує дитину до 18 років", під цим слід розуміти військовослужбовця, який самостійно, тобто без участі другого із батьків, виховує дитину до 18 років. Тобто, така дитина має перебувати на повному утриманні військовослужбовця. Також представник позивача звертає увагу на те, що рішення за рапортом ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби не прийнято у спосіб, визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
На підставі матеріалів справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 25.02.2022 перебуває на військовій службі по мобілізації у ВЧ НОМЕР_2 НГУ, що підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_2 НГУ від 19.10.2022 №1249.
Так, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 НГУ (по стройовій частині) від 25.02.2022 №43 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення військовозобов'язаних, які призвані із запасу для комплектування підрозділів ВЧ НОМЕР_2 НГУ відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду радіотелеграфіста 1-го батальйону оперативного призначення.
12.10.2022 позивач подав рапорт на ім'я командира 1-го батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_2 НГУ, в якому просив про звільнення його у запас Збройних Сил України за пп. "г" (у зв'язку з самостійним вихованням військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII.
Разом із рапортом позивач надав копію Договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021, укладеного між позивачем (Батько) та ОСОБА_2 (Мати), який засвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за №4889, за умовами якого сторони договору домовились, що малолітня дочка гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітній син гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будуть проживати з Батьком. Місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання Батька за адресою: АДРЕСА_3 .
За результатами розгляду рапорту позивача, 12.10.2022 командир 1-го батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_2 НГУ підписав клопотання по суті рапорту солдата ОСОБА_5 командиру ВЧ НОМЕР_2 НГУ полковнику ОСОБА_6 .
Згідно резолюції від 28.10.2022 юрисконсульта юридичної служби ВЧ НОМЕР_2 НГУ лейтенанта М. Голоувана зазначено, що відсутні правові підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із тим, що розірвання шлюбу на підставі рішення суду та встановлення місця проживання дитини з батьком, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводить факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджує наявності у такої особи статусу "одинокий батько, який самостійно виховує дитину".
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який самостійно виховує дітей віком до 18 років, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Стаття 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII визначає, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України від 14.03.2022 за № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022 правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 25.02.2022 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 НГУ за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», тобто, під час воєнного стану.
Згідно з абзацом 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 12.10.2022 подав рапорт про звільнення з військової служби з вищенаведених підстав, разом із яким надав копію нотаріально засвідченого договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021, за умовами якого визначено місце проживання малолітніх дітей позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - з позивачем, за адресою його проживання.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення), відповідно до пункту 3 якого дія цього положення поширюється, у тому числі, на військовослужбовців Національної гвардії України.
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині…
Відповідно до пункту 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При цьому, слід зазначити, що положення Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, на порушенні яких наполягає представник позивача у відповіді на відзив, розповсюджуються на військовослужбовців Збройних Силах України, у той час, як з матеріалів справи вбачається, що позивач проходить службу не в Збройних Силах України, а в Національній гвардії України, яка є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.
Суд звертає увагу, що організація і порядок обліку в мирний час та в особливий період осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів та працівників Національної гвардії України, здійснюється відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2017 № 73, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2017 р. за № 248/30116, а механізм реалізації та порядок організації виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - Методичними рекомендаціями з питань виконання в Національній гвардії України Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженими наказом командувача Національної гвардії України від 02.11.2015 №626, які носять рекомендаційний характер.
Отже, відповідні посилання представника позивача є помилковими.
Досліджуючи підстави відмови позивачу у звільненні з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який самостійно виховує дітей віком до 18 років, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII позивачем надано копію Договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021, укладеного між позивачем (Батько) та ОСОБА_2 (Мати), за умовами якого сторони договору домовились, що малолітня дочка гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітній син гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будуть проживати з Батьком. Місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання Батька за адресою: АДРЕСА_3 .
Статтею141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-4 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
За змістом Договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021, Батько зобов'язаний забезпечувати можливість виховання, спілкування ОСОБА_7 з ОСОБА_8 та не перешкоджати цьому відповідно до умов даного договору (пп.2.1.9); мати зобов'язана виховувати дітей з повагою до Батька (пп.2.2.1); інформувати Батька на його вимогу про місце знаходження дітей, час, коли вони повертаються додому (пп.2.2.2); забезпечувати можливість виховання, спілкування ОСОБА_7 з Батьком та не перешкоджати у цьому відповідно до умов даного договору (пп.2.2.3); шляхом досягнення спільної волі сторони домовилися про забезпечення рівного та вільного доступу до виховання Дітей, можливості безперешкодного спілкування з ними, а також не перешкоджати одне одному у здійсненні прав та обов'язків стосовно виховання та спілкування з дітьми та забезпечення їх належного розвитку (п.3.1.).
Аналіз наведених умов Договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021 дозволяє дійти висновку, що мати приймає участь у вихованні дітей, отже твердження позивача про те, що від виховує дітей самостійно, є безпідставним.
Крім того, за змістом Договору про визначення місця проживання дітей умов їх утримання та участь батьків у їх вихованні від 08.07.2021, Мати і Батько зареєстровані за тотожною адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначена обставина також підтверджується рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 26.07.2021 у справі №332/2342/19, відповідно до якого розірвано шлюб між позивачем та ОСОБА_2 .
Будь-якими іншими доказами не підтверджено, що колишня дружина позивача - мати його неповнолітніх дітей, проживає окремо.
Крім того, до матеріалів справи надано нотаріально посвідчений Договір від 08.07.2021, зареєстровано в реєстрі за №4888, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язується сплачувати позивачу аліменти на утримання малолітньої дочки гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зазначає, що відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Таким чином, аліменти є власністю дитини, а не того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються. Отже, сплата матір'ю аліментів підтверджує її участь в утриманні дітей, а тому твердження позивача про те, що діти перебувають на його повному утриманні, є хибними.
З аналізу матеріалів справи та наведених норм права суд доходить висновку, що відповідачем правомірно звернуто увагу на те, що позивачем не доведено та документально не підтверджено, що після розірвання шлюбу позивач проживає окремо від своєї колишньої дружини, а остання не приймає безпосередню участь у вихованні дітей відповідно до Сімейного кодексу України, надані позивачем документи не доводять факт того, що він самостійно виховує дітей віком до 18 років, а отже підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII були відсутні..
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову в задоволені позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України, у зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23.01.2023.
Суддя М.О. Семененко