13 січня 2023 року м. Ужгород№ 260/2109/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у судовому засіданні:
позивач - не з'явився;
представник позивача - не з'явився;
представник відповідача - Д. Зотов,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, а саме:
1. визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 05 травня 2022 року № 56 "Про результати проведення службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 про висунення на марш військовослужбовцями" у частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення правил військової дисципліни у вигляді не виконання наказу командира, що зумовлено сімейними обставинами, які не мають непереборного характеру;
2. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача сплачений судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження ним військової служби, командиром військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 видано наказ №49/1 про призначення службового розслідування по факту невиконання наказу командира військової частини військовослужбовцями, за результатами проведення якого складено акт. 05.05.2022 року командиром військової частини видано наказ №56 про результати службового розслідування, яким зокрема накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани на позивача. Позивач вказує на те, що службове розслідування проведено поверхнево, без з'ясування обставин справи та з грубим порушенням порядку проведення службового розслідування, що стало причиною прийняття протиправного наказу № 56. Разом з тим, зазначає, що 25 квітня 2022 року при загальному шикуванні 3 роти на отримання зброї для вибуття командиром роти ОСОБА_3 було зачитано список осіб, в якому було і прізвище позивача, військовослужбовцям, які залишаються в пункті постійної дислокації батальйону та не будуть відбувати для виконання відповідного завдання. Вказаний наказ пов'язував з його проблемами із здоров'ям.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2022 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
16 вересня 2022 року відповідачем подано відзив на позов, з якого вбачається що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову, зокрема вказує на те, що позивач не заперечує ту обставину, що 26.04.2022 року під час шикування йому було доведено до відома, що він немає правових підстав перебувати у пункті постійної дислокації військової НОМЕР_2 та повинен вибути на виконання бойового маршу. Капітан ОСОБА_4 віддавав вказаний наказ як тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини НОМЕР_3 , відтак керувався всією повнотою влади, яка надана командиру військової частини у пункті постійної дислокації. Разом з тим, звертає увагу суду на те, що старший солдат ОСОБА_1 повинен був повідомити капітана ОСОБА_5 , про те, що отримав попередній наказ командира 3-ї стрілецької роти і лише після отримання згоди капітана ОСОБА_4 міг залишити у місці постійної дислокації.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду справи, позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних, з мотивів наведених у письмовому відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача з приводу даного позову, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що 07 березня 2022 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, ВОС-101627, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 6 від 07.03.2022 року (а.с. 9).
ТВО начальника штабу ВЧ НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 про те, що о 5.00 годині 26.04.2022 року під час шикування особового складу було доведено бойовий наказ №61 від 26.04.2022 року на вибуття батальйону для виконання бойового завдання. В подальшому під час перевірки особового складу щодо наявності військовослужбовців, які залишились згідно списків бригади о 1400 було виявлено, що у строю знаходиться військовослужбовець ОСОБА_1 кулеметник 1 відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, який не вибув з в/ч НОМЕР_1 для виконання бойового завдання згідно вищевказаного наказу, командира батальйону на убуття.
26.04.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 (по адміністративно-господарській частині) капітаном ОСОБА_2 видано наказ № 49/1 про призначення службового розслідування по факту невиконання наказу командира військової частини військовослужбовцями (далі - Наказ № 49/1), яким визначено провести повне та об'єктивне службове розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями: (зокрема) старшим солдатом ОСОБА_1 , кулементник 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 3-ої стрілецької роти (а.с. 11-12).
За наслідками проведеного службового розслідування складено акт проведення службового розслідування за фактом невиконання наказу командира Військової частини військовослужбовцем (а.с. 17).
Як вбачається із вказаного акту, у ході службового розслідування встановлено, що 25.04.2022 року о 09:00 год ранку після шикування командиром 3 роти, капітаном ОСОБА_3 було доведено, до солдата ОСОБА_1 інформацію, що він та ще двоє військовослужбовців, а саме: солдат ОСОБА_7 та солдат ОСОБА_8 залишаються в пункті постійної дислокації та не вибувають на марш разом з батальйоном. Відтак, керуючись вказівкою командира 3 роти солдат ОСОБА_1 26.04.2022 року не вибув до РУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Під час проведення службового розслідування встановлено, що військовослужбовець не відмовляється нести військову службу, утім не погоджується виконувати бойове розпорядження щодо висунення разом із особовим складом військової частини.
Із письмових пояснень, наданих позивачем у ході службового розслідування вбачається, що 25.04.2022 року близько 09.00 год ранку після шикування ротний ОСОБА_9 викликав його та ще двох військових та повідомив про те, що ми залишаємося у пункті постійної дислокації, у зв'язку із чим такий не виїхав разом із своєю ротою для виконання бойового завдання.
За результатами проведеного службового розслідування, 05.05.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 видано наказ №56 про результати службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 про висування на марш військовослужбовцями, яким за порушення правил військової дисципліни у вигляді невиконання наказу командира, що що зумовлено сімейними обставинами, які не мають непереборного характеру накладено, зокрема на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани, що і стало предметом розгляду вказаної справи.
Не погоджуючись з результатами даного службового розслідування позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: - додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; - бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; - додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; - поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно із статтею 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заступники Міністра оборони України, командувачі видів Збройних Сил України користуються щодо підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, а керівники структурних підрозділів Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України - дисциплінарною владою командира корпусу.
Частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Відповідно до частини 1 статті 84, частин 1, 3 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Згідно із статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: 1) характер та обставини вчинення правопорушення; 2) його наслідки; 3) попередня поведінка військовослужбовця; 4) тривалість військової служби; 5) рівень знань про порядок служби.
Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначено Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, яка затверджена Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 року № 608 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року за № 1503/31371 (далі - Інструкція № 608).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 608 службове розслідування може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; - надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Інструкції № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Згідно з пунктом 1 розділу ІV Інструкції № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: - дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; - виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; - розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Відповідно до розділу V Інструкції № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Так, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по адміністративно-господарській частині) №49/1 від 26 квітня 2022 року, на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командира батальйону в/ч НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_6 , за фактом невиконання наказу командира військової частини військовослужбовцем від 05 травня 2022 року та не вибуття військовослужбовця ОСОБА_1 з в/ч7124 для виконання бойового завдання згідно наказу командира батальйону на вибуття.
Згідно відібраних у рамках службового розслідування щодо позивача пояснень, останній стверджує, що о 09.00 год. ранку 25.04.2022 року після шикування ротний ОСОБА_9 викликав його та ще двох військових, ле ним було повідомлено про те, що ми залишається у пункті постійної дислокації.
За результатами службового розслідування складено акт від 05.05.2022 року, згідно якого «у ході службового розслідування встановлено, що 25.04.2022 року о 09.00 ранку після шикування командиром 3 роти, капітаном ОСОБА_3 було доведено до солдата ОСОБА_1 інформацію, що він та ще двоє військовослужбовців, а саме6 солдат ОСОБА_10 та солдат ОСОБА_8 , залишаються у пункті постійної дислокації та не вибувають на марш разом з батальйоном.
Відтак керуючись вказівкою командира 3 роти старший позивач, 26.04.2022 року не вибув до РУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Пояснення від командира 3 роти, капітана ОСОБА_11 відібрати не вдалось у зв'язку з тим, що він вибув до РУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
За результатами службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 про висунення на марш військовослужбовцями командиром військової частини НОМЕР_1 (по адміністративно-господарській частині) було винесено Наказ №56 від 05 травня 2022 року, яким було оголошено дисциплінарне стягнення у вигляді догани позивачу.
Суд відхиляє твердження позивача, що усний наказ командира 3-ої стрілецької роти, капітана ОСОБА_12 дозволяв йому не виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про вибуття за межі пункту постійної дислокації для виконання бойового маршу за межі гарнізону, з огляду на наступне.
Пунктом.35 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), передбачено, що накази можливо віддавати усно або письмово у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Положенням п.38 Статуту внутрішньої служби ЗСУ унормовано, що у разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що є перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові, який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу, відданого іншим командиром.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів службового розслідування вбачається, що Позивач не заперечує ту обставину, що 26.04,2022 під час шикування йому було доведено до відома, що він немає правових підстав перебувати у пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та повинен вибути на виконання бойового маршу.
Тобто старшому солдату ОСОБА_1 було повідомлено, що він немає правових підстав для перебування у пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , а відтак Позивач у порядку п.38 Статуту внутрішньої служби ЗСУ був зобов'язаний виконати наказ капітана ОСОБА_4 про необхідність вибуття на бойовий марш у складі 3-ої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , утім означеного наказу не виконав та відмовився виконувати відповідний наказ.
Щодо посилання позивача на те, що під час службового розслідування не був опитаний командир 3 роти, капітан ОСОБА_11 показання, якого мають визначальне значення у справі та дають змогу встановити дійсні обставини видання ним відповідного наказу щодо осіб, які зброю не отримують та мають з'явитись на шикування по ППД, керуючись яким позивач 26.04.2022 року не вибув до РУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Положеннями п.31 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником, а наступний за ним - прямим начальником.
Старший солдат ОСОБА_1 займав посаду кулеметника 1-го стрілецького відділення 3-го взводу 3-ої стрілецької роти, а відтак безпосереднім начальником Позивача був командир 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу - молодший сержант ОСОБА_13 , а прямим командиром був командир 3-го стрілецької взводу 3-ї стрілецької роти - лейтенант ОСОБА_14 .
Тобто, капітан ОСОБА_12 не був ні безпосереднім, ні прямим начальником старшого солдата ОСОБА_1 . Вищестоящим же начальником позивача був тимчасово виконуючий обов'язки командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 .
Положеннями п.12 розділу III Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 визначено, що службове розслідування проводить за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Як з'ясовано судом, безпосередній командир старшого солдата ОСОБА_1 - молодший сержант ОСОБА_13 , так і прямий командир - лейтенант ОСОБА_14 вибули з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 на виконання маршу, а у подальшому виконували бойові завдання на визначених рубежах оборони у зоні бойових дій на території Луганської області. Тобто виконання вимоги про залучення безпосереднього начальника старшого солдата ОСОБА_1 для проведення службового розслідування як у формі надання пояснень, так і у формі включення його до складу комісії, яка проводила службове розслідування, було об'єктивно неможливим.
Водночас слід зауважити, що хоча формально безпосередній начальник старшого солдата ОСОБА_1 був відсутній, утім на повноту розслідування це ні прямо, ні опосередковано не вплинуло, оскільки предмет службового розслідування охоплював визначення факту згоди або не згоди Позивача виконати наказ на виконання бойового маршу за межі гарнізону, що є виключно суб'єктивним рішенням Позивача і жодним чином не стосувалося начальників останнього.
Щодо посилання позивача на стан здоров'я та подання довідки №267 від 17.05.2022 року та результати магнітно-резонансної томографії, то суд зазначає наступне.
Із пояснень представника відповідача вбачається, що позивач у період несення військової служби у пункті постійної дислокації до 26.04.2022 року не мав жодних нарікань на свій стан здоров'я, до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 з наріканням на стан свого здоров'я та отримання направлень для проходження повторної ВЛК не звертався.
Разом з тим, із доданих позивачем довідок вбачається, що обставини зі станом здоров'я у нього виникли значно пізніше ніж на момент вибуття військоовї частини НОМЕР_1 з пункту постійної дислокації 26.04.2022 року.
Необхідно повторно зазначити, що приписами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено можливість реагування керівним складом на військовослужбовця за фактичне невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
В разі виникнення таких обставин командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: - однорідність фактичного змісту; - юридична єдність (комплексність) норм; - законодавча відособленість.
Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.
Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов'язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.
В свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб'єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни. Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.
Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.
У зв'язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов'язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов'язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.
На переконання суду, у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення. Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військоовї частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 січня 2023 року.
СуддяС.А. Гебеш