23 січня 2023 року м. Ужгород№ 260/2967/22
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби "Солотвино" майстер-сержант Богуслав Віталія Сергійовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 імені героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби "Солотвино" майстер-сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 імені героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби Богуслава В.С. від 02.08.2022 року про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України гр. ОСОБА_1 1986 р.н.;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Тячівським РТЦК та СП 26.07.2022.року позивачу надано довідку №6313 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання.
02 серпня 2022 року через пункт пропуску «Солотвино» інспектором прикордонної служби було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України. В даному рішенні про відмову у перетинанні державного кордону вказано, що "громадянин не являвся студентом на момент введення воєнного стану, відсутній онлайн кабінет".
Позивач вважає, що під час перетину державного кордону ним було надано всі необхідні документи, відтак у інспектора прикордонної служби не було правових підстав відмовити у виїзді за межі країни.
З огляду на неконкретність тверджень контролюючого органу наведених у рішенні про відмову у перетині кордону, вважає, що таке не відповідає критерію обґрунтованості, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву згідно якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних.
Заперечуючи проти позову вказує на те, що під час перетину державного кордону на виїзд з України у пункті пропуску позивач не надав документів, які дають право виїзду з України окремим категоріям громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до пп. 2-1 - 2.10 Правил перетинання державного кордону України громадянам, затверджених Постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року. А тому інспектором було правомірно прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону посилаючися на те, що:
- Листом головнокомандувача ЗСУ від 24.03.2022р. встановлено, що довідка для виізду за кордон надається студентам, які навчалися за кордоном на момент оголошення мобілізації тільки для продовження навчання.
- Позивач не являвся студентом на момент оголошення мобілізації згідно Указу Президента від 24.02.22р., оскільки отримав погодження на початок навчання тільки 30.06.2022р.
На підставі наведеного просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 02 серпня 2022 року у зв'язку з наміром перетнути державний кордон України ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Солотвино».
За наслідками проведеного паспортного контролю інспектором прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " майстер-сержантом було прийнято рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України гр. України, який досяг 16-річного віку від 02.08.2022 року громадянину України ОСОБА_1 .
Вказану відмову аргументовано тим, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку ді воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», гр. України тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутності підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не являвся студентом на момент введення воєнного стану та за відсутності онлайн кабінету студента.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує його право на вільне пересування позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з ч.2 цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне відзначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до абзацу 1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI “Про прикордонний контроль” (далі - Закон № 1710).
Згідно з ч. 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 ст.14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у ч. 1, 3 ст.8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон № 3857).
За змістом ст.1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 ст. 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану” (далі - Закон № 389, станом на момент спірних правовідносин).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 ч.1 ст.8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (пункт 1).
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб (пункт 1).
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Частиною 2 ст.3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543 визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Разом з цим статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з абзацом 2 ч.3 цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Водночас згідно з пунктом 2-6 Правил таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543.
Суд звертає увагу позивача також і на те, що право на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються, та органами, що визначають їх наявність. Тому наявність в позивача права на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання кордону.
Однак, як зазначено вище, в силу положень пункту 2-6 Правил таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений.
Посилання позивача на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 березня 2022 року № 23-6855/0/6-22 “Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану” суд не може взяти до уваги, оскільки такий лист не є нормативно-правовим актом, обов'язковим до застосування (виконання). Крім того, такий лист прийнятий 17 березня 2022 року, тобто ще до доповнення "Правил" пунктом 2-6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 29 березня 2022 та без урахування змін, внесених згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 399 від 01 квітня 2022 року.
Із поданої позовної заяви неможливо встановити, які саме документи позивачем були подані для проведення паспортного контролю ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зокрема позивач не зазначає, чи подавав належним чином оформлений учнівський квиток, підтвердження навчання та інші передбачені документи. Крім того в матеріалах справи знаходиться не завірена у будь -який спосіб "копія" учнівського квитка, де фотографія позивача прикріплена канцелярськими скобами за допомогою степлера та не охоплюється печаткою ВНЗ, що породжує певні сумніви в автентичності поданого документа (а.с. 13). Жодних доказів наявності "електронного кабінета студента" матеріали справи також не містять. Отже позивачем не було доведено існування документів, які би дозволяли перетин кордону позивачем саме, як студентом ВНЗ.
Окремо слід заначити, що на переконання суду відповідачем не вірно зроблений висновок, зазначений в оскаржуваному рішенні, а саме, що позивач, як студент не має права на перетин кордону, по причині того, що на момент оголошення мобілізації згідно Указу Президента 24.02.22р. не був студентом, а погодження на початок навчання отримав тільки 30.06.2022р.
Питання, щодо наявності чи відсутності "статусу студента" входить до компетенції місцевого ТСЦ та СП, який відповідно до Закону України "Про військовий обовязок і військову службу" визначає наявність чи відсутність відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації.
Однак, як вже зазначалося вище з матеріалів справи суд не може встановити саме які документи були подані відповідачу по справі. Після отримання рішення, щодо відмови у перетині кордону таке не було оскаржено до вищестоящого начальника НОМЕР_1 прикордонного загону з наведенням всіх оргументів та подачею всіх необхідних документів. Оскільки оскаржено в такий спосіб не було то суд позбавлений встановити обсяг документів поданий при перетені кордону позивачем.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що позивач не довів обставин викладених в позові, а тому оскаржуване рішення інспектора прикордонної служби прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.08.2022 року є правомірним, а підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Згідно з ч.1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до ст. 139 КАС України, не підлягають розподілу.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ,1986 р.н. до Інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " майстер-сержант Богуслав Віталія Сергійовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк