ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2023Справа № 910/214/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за заявою про Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) (40789, Німеччина, 40789 Монхайм, вул. Альфреда-Нобеля, 10)
до за участю про1. Компанії «Манкінд Фарма Лімітед» (Mankind Pharma Limited) (208, Окгла Індустріал Естате Пфазе 3 Рд, Окгла Пфазе ІІІ, Окгла Індустріал Естете), Нью-Делі, Делі, Індія, 110020) 2. Міністерства охорони здоров'я України (01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 7) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - 2 Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНА ЦЕДІКА, будинок 14) захист порушеного права інтелектуальної власності
Представники:
Від Позивача: Кочін Г.І. (представник на підставі ордеру);
Від Відповідача-1: Татарін М.О. (представник на підставі ордеру);
Від Відповідача-2: не з'явились;
Від Третьої особи: не з'явились;
Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) та Міністерства охорони здоров'я України про захист порушеного права інтелектуальної власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року по справі №910/214/22 позов Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) до Компанії "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) та Міністерства охорони здоров'я України, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - 2 - Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", про захист порушеного права інтелектуальної власності залишено без розгляду.
29.12.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №910/214/22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 року розгляд Заяви Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) про ухвалення додаткового рішення по справі №910/214/22 призначено на 18.01.2023 року, встановлено Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) процесуальний строк для подання суду доказів на підтвердження розподілу понесених судових витрат по справі №910/214/22 до 13 січня 2023 року.
13.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) надійшло клопотання про приєднання доказів.
18.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат.
В судовому засіданні 18.01.2023 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи заяви, просив суд її задовольнити. Представник Відповідача - 1 заперечив проти задоволення заяви, просив суд відмовити в її задоволенні. Представники Відповідача - 2, Третьої особи не з'явились, про час, дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) про ухвалення додаткового рішення по справі №910/214/22, зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями частин 2, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. (ч.ч.1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України)
Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження по справі або залишення позову без розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За змістом частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно з частиною 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених частинами 3-5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження або залишення позову без розгляду у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття або залишення позову. Зокрема, якщо підставою для закриття провадження у справі є відмова позивача від позову, то понесені позивачем витрати відповідачем не відшкодовуються. Якщо ж позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, тоді понесені позивачем витрати стягуються з відповідача. Відшкодування судових витрат здійснюється на підставі заяви сторони та відповідних доказів, які надаються стороною протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду про закриття провадження у справі.
Тобто стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат у разі закриття провадження або залишення позову без розгляду у справі, можливе за умови встановлення обставин задоволення відповідачем позовних вимог після пред'явлення позову та за умови дотримання позивачем вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо строку подання до суду відповідної заяви та доказів до неї.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року по справі №910/214/22 позов Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) до Компанії "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) та Міністерства охорони здоров'я України, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - 2 - Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", про захист порушеного права інтелектуальної власності залишено без розгляду.
Як вбачається з заяви Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) про залишення позову без розгляду, в ній наведено причини для залишення позову без розгляду, а саме позивач не підтримує свої вимог внаслідок їх задоволення Відповідачем - 1 після відкриття провадження у справі.
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача - 1 щодо необізнаності останнього про судовий процес за позовом Bayer Intellectual Property GmbH до Компанії "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) та Міністерства охорони здоров'я України про захист порушеного права інтелектуальної власності, оскільки ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано Mankind Pharma Limited лише 11.11.2022, а на підставі заяви Заявника від 29.03.2022 року Державним підприємством "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" знятий з розгляду лікарський засіб наказом №63 від 11.05.2022 р. з огляду на наступне.
Суд зазначає, що підставою звернення Bayer Intellectual Property GmbH до суду з вказаним позовом стало порушення Компанією "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) прав інтелектуальної власності Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ на винахід за патентом України № 73339 у зв'язку з поданням 09.12.2021 року на реєстрацію лікарського засобу під торговою назвою "Реблес 2,5", "Реблес 10", "Реблес 15", "Реблес 20" (діюча речовина "rivaroxaban") Компанією "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited).
Внаслідок порушення прав інтелектуальної власності Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ останній звернувся до суду з вказаним позовом 30.12.2021 року, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 року відкрито провадження у справі №910/214/22.
Господарський суд міста Києва зауважує, що частина 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України надає право позивачу на відшкодування понесених ним витрат у справі за рахунок відповідача у разі, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову. Тобто в даному випадку після звернення до суду Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ з вказаним позовом 30.12.2021 року Компанією "Манкінд Фарма Лімітед" (Mankind Pharma Limited) було подано заяву від 29.03.2022 року про зняття з розгляду заяви про реєстрацію лікарського засобу під торговою назвою "Реблес 2,5", "Реблес 10", "Реблес 15", "Реблес 20" (діюча речовина "rivaroxaban"), на підставі якої Державним підприємством "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" знятий з розгляду лікарський засіб наказом №63 від 11.05.2022 р.
За таких підстав, на підставі частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем витрати у справі підлягають стягненню з відповідача, зокрема, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Суд зазначає, що при постановленні ухвали Господарського суду міста Києва від 23.12.2022 року у справі №910/214/22 судом не було вирішено питання про розподіл понесених витрат Позивачем, а саме витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом Позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000 євро та подано заяву про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2020 року між Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Саєнко Харенко» (Об'єднання) було укладено Договір про надання правової допомоги №01-05-0702/20, відповідно до умов якого нa замовлення Клієнта, Об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги (надалі разом - Правова допомога) Клієнту на умовах, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання Правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Додатком №3 від 24.12.2021 року до Договору про надання правової допомоги №01-05-0702/20 від 25.02.2020 року Об?єднання погоджується надавати Клієнту правову допомогу (далі - Правова допомога), що полягає у представництві його інтересів у судовому спорі про порушення прав Клієнта компанією "Манкінд Фарма Лімітед" внаслідок подання заяви: на реєстрацію лікарського засобу з торговою назвою "Реблес 2,5», Реблес 10», "Реблес 15», «Реблес 20" (міжнародна непатентована назва "rivaroxaban") з порушенням прав інтелектуальної власності Клієнта за патентом України №73339 на винахід "ЗАМІЩЕНІ ОКСАЗОЛІДИНОНИ І ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗГОРТАННЮ КРОВИ», що включає, зокрема, але не виключно, аналіз наданих Клієнтом документів, збір доказів, підготовку і подання до суду позовної заяви, підготовку та подання до суду першої інстанції необхідних заяв по суті справи, а також заяв з процесуальних питань (в тому числі, заяви про вжиття заходів забезпечення позову), участь y судових засіданнях в суді першої інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання Клієнту правової Допомоги.
Згідно з п.2 Додатку №3 між Сторонами попередньо узгоджено, що вартість Правової допомоги, вказаної у п.1 цього Додатку №3 становить 20 000 євро. Вартість Правової допомоги, вказана вище, не включає пдв та відшкодування будь-яких поточних витрат, пов?язаних із наданням Правової допомоги (оплата за вчинення нотаріальних дій, реєстраційні та судові збори, транспортні витрати, витрати на проживання, харчування, добові, витрати на телефонний та факсимільний зв'язок, оплата послуг перекладачів та інші витрати).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано рахунки №01-021-0702/22 від 09.02.2022 року на суму 2819 євро, №02-021-0702/22 від 10.03.2022 року на суму 5049 євро, №03-021-0702/22 від 06.06.2022 року на суму 1371 євро, №04-021-0702/22 від 15.08.2022 року на суму 892 євро, №05-021-0702/22 від 14.10.2022 року на суму 374 євро, №06-021-0702/22 від 18.11.2022 року на суму 536 євро, №07-021-0702/22 від 12.12.2022 року на суму 2344 євро, а загалом на суму в розмірі 13385 євро, лист АТ «ПУМБ» №КНО-09.7.1.2/433 від 27.12.2022 про надходження коштів на рахунок АО «Саєнко Харенко» від Bayer Intellectual Property GmbH.
Судом встановлено, що Грунський В.О., Кочін Г.І. є адвокатами в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвами про заняття адвокатською діяльністю ЛВ №000082 від 14.08.2017 р., ЧК №000765 від 15.06.2017 року та інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", Суд вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з детального опису наданої правової (правничої) допомоги, Позивачем здійснено: аналіз наданих Клієнтом документів щодо порушення його прав на винахід за патент України №73339 від 15.07.2005; збір доказів, необхідних для обґрунтування позовних вимог до відповідачів; формування юридичної стратегії та подальшого порядку дій у справі та їх обговорення Клієнтом; підготовка та подання до суду позовної заяви разом із додатками; підготовка та подання до суду заяви про забезпечення позову; підготовка та подання до суду клопотання про витребування доказів, підготовка та направлення на ДЕЦ та МО3 адвокатських запитів, формування пакету документів, організація їх перекладу та нотаріального посвідчення, подача до суду нотаріально засвідченого перекладу на англійську мову ухвали суду про відкриття провадження у справі від 31.01.2022 у трьох примірниках, позовної заяви з додатками у двох примірниках, ухвали від 21.09.2022 року про повідомлення Відповідача-1 про відкладення підготовчого судового засідання у трьох примірниках; аналіз відповіді ДЕЦ на адвокатський запит; підготовка та подання клопотання про приєднання доказів (відповіді ДЕЦ на адвокатський запит з додатками); ознайомлення з матеріалами справи; підготовка аргументів та правових позицій до підготовчих та судових засідань по суті справи; представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях 07.12.2022, 23.12.2022 у справі; підготовка та подання письмових пояснень щодо необхідності проведення експертизи у справі; підготовка, збір доказів та подання заяви, про розподіл судових витрат (щодо розподілу судових витрат у справі); систематичне надання письмових звітів Клієнту англійською мовою щодо статусу судової справи.
Проте, Суд зазначає, що детальний опису наданої правової (правничої) допомоги не містить час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
В той же час, Суд, проаналізувавши даний опис, зазначає, що аналіз поданих документів, формування юридичної стратегії, а також підготовка та подання процесуальних документів по справі, а також підготовка аргументів та правових позицій до підготовчих та судових засідань по суті справи не відповідає суті правовідносин сторін, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів, які необхідно було б попередньо вивчити з урахуванням того, що представниками Позивача виступали два адвокати з практичним стажем надання правової допомоги понад 13 та 15 років відповідно. Крім того, підготовка аргументів та правових позицій до підготовчих та судових засідань по суті справи, збір доказів попередньо було зроблено адвокатом, до звернення до суду з вказаним позовом. Також Судом враховано неякісно надані послуги з підготовки позовної заяви, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року позовну заяву залишено без руху.
Щодо часу, витраченого адвокатом в судових засіданнях, Суд зазначає, що судове засідання 07.12.2022 року тривало 32 хв., а судове засідання 23.12.2022 року - 11 хв.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заперечень Відповідача - 1 проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, Суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, доходить висновку про те, що з Відповідача-1 на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 євро і саме вказаний розмір суд вважає співрозмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Вказані вище обставини є підставою для прийняття додаткового рішення у справі в частині стягнення з Компанії «Манкінд Фарма Лімітед» (Mankind Pharma Limited) на користь Позивача судового збору у розмірі 6 810 грн. 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6 000 євро.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 236 - 242, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) про ухвалення додаткового рішення по справі №910/214/22- задовольнити частково.
2. Стягнути з Компанії «Манкінд Фарма Лімітед» (Mankind Pharma Limited) (208, Okhla Industrial Estate Phase 3 Rd, Okhla Phase III, Okhla Industrial Estate, New Delhi, Delhi, India, 110020, Registry code U74899DL1991PLC044843) на користь Баєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ (Bayer Intellectual Property GmbH) (Alfred-Nobel-StraЯe 50, Monheim am Rhein, Germany, 40789, REGISTERED BY RA000234, REGISTRATION ID HRB 67604) судовий збір у розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6 000 (шість тисяч) євро.
3. В іншій частині заяви - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23 січня 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин