ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
11.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/714/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Гоя Михайла Івановича
до відповідача: Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії АТ "Укртелеком"
про визнання недійсним п. 11.6.2 договору оренди нерухомого майна
за участю:
від позивача: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2
від відповідача: Довбуш- Вербіцька Наталія Юріївна
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся Фізична особа-підприємець Гой Михайло Іванович із позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії АТ "Укртелеком" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №26Е000-43/21 від 20.01.2021 частково, а саме визнання недійсним п. 11.6.2 цього договору.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
15.09.2022 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 10.10.2022.
07.10.2022 відповідач подав відзив на позов вх.№13439/22, який суд прийняв до розгляду.
10.10.2022 судове засідання не відбулося у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю судді.
13.10.2022 суд повідомив сторін про те, що підготовче засідання відбудеться 31.10.2022, яке постановив відкласти на 15.11.2022.
15.11.2022 суд постановив продовжити підготовче засідання та відкласти на 28.11.2022.
28.11.2022 суд постановив підготовче провадження закрити; розгляд справи по суті призначити на 21.12.2022, в якому оголосив перерву до 11.01.2023.
11.01.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.01.2021 ФОП Гой Михайло Іванович та Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії АТ "Укртелеком" уклали договір оренди нерухомого майна №26Е000-43/21, відповідно до п.11.6.2. якого, цей договір може бути розірваний орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку з будь яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 90 календарних днів до дати його розірвання.
Позивач вважає цей пункт договору незаконним, оскільки укладений договір фактично є договором приєднання, відтак відповідач не прийняв жодних зауважень з боку позивача щодо його умов. Зазначив, що передане позивачем приміщення знаходилось в занедбаному стані; для використання його у підприємницькій діяльності відповідач провів ремонт за власні кошти сподіваючись працювати та отримувати прибуток. Однак ПАТ "Укртелеком" скориставшись спірним пунктом договору направив повідомлення про дострокове розірвання договору не відшкодувавши потрачених коштів, часу та сил.
Також вказав, що положення викладені в цьому пункті позбавляють його права захищати свої інтереси в судовому порядку у випадку незгоди з одностороннім розірванням договору з будь-яких підстав.
Зазначив, що вказаний пункт договору прямо суперечить п.13.3. цього ж договору, яким сторони погодили, що усі зміни і доповнення до цього договору оформляються у вигляді додаткових угод, які дійсні лише за умови, якщо складені в письмовій формі та підписані обома сторонами.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що позовна заява є безпідставною, оспорюваний пункт договору відповідає нормам законодавства, оскільки договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків; сторони є вільні в укладенні договору; принцип свободи договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов"язки учасників. Положення п.11.6.2. договору №26Е000-43/21 від 20.01.2021, а саме підстава розірвання договору в односторонньому порядку поширюється на обидві сторони договору та не порушують права відповідача.
Обставини справи, дослідження доказів.
Предметом позову є визнання недійсним пункту договору.
20.01.2021 ФОП Гой Михайло Іванович та Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії АТ "Укртелеком" уклали договір оренди нерухомого майна №26Е000-43/21.
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування таке майно: нежитлові приміщення адміністративно-виробничого будинку (далі -майно), а саме: приміщення №5 та №6 на 1-му поверсі в літ.А згідно техпаспорту, розташовані за адресою: Івано-Франківська область, м.Надвірна, вул.Мазепи,1, площею 255,3 м3 для здійснення комерційної діяльності. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план - схемі у додатку №1 до договору.
Передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання -передачі (п.2.1.).
Згідно п.2.4 договору, орендар зобов"язаний за актом приймання -передачі повернути орендодавцю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнаннями, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від орендованого майна, в належному стані, з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору (у тому числі при достроковому припиненні договору).
Відповідно до п.5.2.1. договору, орендар має право здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та пристосування орендованого майна до власних потреб згідно з п.1.1 договору з обов"язковим повідомленням орендодавця про початок таких робіт та терміни їх завершення.
За попереднім письмовим узгодженням з орендодавцем вилучати всі поліпшення орендованого майна, зроблені орендарем за його рахунок, що можуть бути відокремлені від орендованого майна без його пошкодження (п.5.2.3.).
Здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, дообладнання, модернізацію або реставрацію орендованого майна, а також інші роботи, крім тих, які вказані в п.5.2.1 договору, виключно з письмової згоди орендодавця з обов"язковим нотаріальним засвідченням у ній підпису уповноваженої особи орендодавця (п.5.2.4.).
Всі поліпшення, які можуть бути відокремлені без пошкодження орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря (п.7.3.).
Всі невіддільні поліпшення здійсненні орендарем з дозволу орендодавця є власністю орендодавця. При цьому у орендаря за жодних умов не виникає право власності (у тому числі спільної з орендодавцем) на орендоване майно внаслідок його поліпшення. Невіддільні поліпшення не підлягають компенсації/відшкодуванню орендодавцем і вартість таких поліпшень не підлягає зарахуванню у вартість орендної плати. Погодивши цю умову договору орендар відмовляється від права на відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування орендованим майном, оскільки такі поліпшення, у разі їх здійснення, проводяться з метою використання орендованого майна орендарем та відноситься до витрат його господарської діяльності. Сторони користуються своїм правом відступати в договорі від положень актів цивільного законодавства, зокрема ч.3 ст.778 Цивільного кодексу України, і врегульовують відносини щодо відшкодування поліпшень на власний розсуд (п.7.4.).
Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 19.12.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов"язань (п.11.1.).
Відповідно до п.11.6.2. договору договір може бути достроково розірваний орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку з будь-яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 90 календарних днів до дати його розірвання.
Усі зміни і доповнення до цього договору оформляються у вигляді додаткових угод, які дійсні лише за умови, якщо складені в письмовій формі та підписані обома сторонами, окрім випадків, зазначених у договорі (у т.ч. зміни його умов в односторонньому порядку) (п.13.3.).
20.01.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування відповідно до умов договору оренди нерухомого майна №26Е000-43/21 від 20.01.2021 нерухоме майно нежитлові приміщення адміністративно-виробничого будинку площею 255,3 м3, а саме: приміщення №5 та №6 на 1-му поверсі в літ.А згідно техпаспорту, розташовані за адресою: Івано-Франківська область, м.Надвірна, вул.Мазепи,1.
Як вбачається з відзиву на позов, відповідач 07.06.2021, керуючись п.11.6.2 договору оренди нерухомого майна №26Е000-43/21 від 20.01.2021 надіслав позивачу лист - попередження №09-18/196 про дострокове розірвання договору з 07.09.2021 з проханням до цієї дати повернути орендоване майно. Вказану обставину позивач не заперечив.
Однак вважає, що положення викладені в п.11.6.2 договору суперачать вимогам законодавства та порушують його права на відшкодування потрачених коштів на ремонт та захист інтересів в судовому порядку у випадку незгоди з одностороннім розірванням договору з будь-яких підстав, у зв"язку з чим звернувся в суд за захистом порушених прав.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
За змістом ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх учинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст.763 ЦК України)
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку. Зміна та розірвання господарських та цивільних договорів саме в односторонньому порядку допускаються виключно, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором.
Наведені норми законодавства не містять заборони для сторін договору найму (оренди) передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину.
За змістом п. 11.6.2 договору, дострокове розірвання в односторонньому порядку допускається як орендодавцем так і орендарем з будь-яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 90 календарних днів до дати його розірвання.
Отже сторони, користуючись принципом свободи договору, досягли домовленості та погодили всі пункти договору, зокрема і п.11.6.2 договору, яким передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди в односторонньому порядку з будь-яких підстав. Така домовленість не суперечить наведеним вище положенням ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України.
Будь яких доказів того, що такі умови договору не відповідали вимогам чинного законодавства та порушували права позивача на момент його укладення, позивач не надав. Матеріали справи також не містять доказів звернення позивача до відповідача під час укладення договору із пропозицією про викладення спірного пункту договору в іншій редакції.
Суд не погоджується з твердженнями позивача про суперечність між п. 11.6.2 та 13.3. договору оренди та висновками позивача, що ці пункти належить тлумачити у такий спосіб, що дострокове розірвання договорів можливе лише за згодою сторін. Так, у п. 13.3 вказано, що усі зміни і доповнення до цього договору оформляються у вигляді додаткових угод, які дійсні лише за умови, якщо складені в письмовій формі та підписані обома сторонами, окрім випадків, зазначених у договорі (у т.ч. зміни його умов в односторонньому порядку). Водночас у п. 11.6.2. сторони передбачили право на дострокове розірвання договору оренди в односторонньому порядку з будь-яких підстав.
Тому суд відхиляє доводи позивача про те, що договір оренди достроково міг бути розірваний лише на підставі додаткової угоди. На думку суду, п. 11.6.2 договору оренди чітко передбачає право обох сторін на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та містить вказівку про те, що таке право може бути реалізоване за будь-яких підстав.
Не знаходять документального підтвердження і наведені позивачем обставини про те, що майно, яке було передано в оренду було непридатне для використання, а договір укладений на односторонніх умовах орендодавця. Суд зазначає, що договір містить положення про погодження сторонами порядку здійснення поліпшення орендованого майна та відшкодування вартості такого поліпшення.
Намір позивача відмовитися від виконання пункту договору не є правовою підставою для визнання його недійсним.
Суд також вважає безпідставним посилання позивача на порушення його прав відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки в силу норми п. 22 ст. 1 цього Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Тоді як позивач мав використовувати вказане приміщення для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності.
Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновок суду.
З огляду на викладене суд зазначає, що позивач не довів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пункту п.11.6.2. договору оренди нерухомого майна №26Е000-43/21 від 20.01.2021.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2481 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією 0.0.2670320235.1 від 12 вересня 2022 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в позові судовий збір в сумі 2481 грн 00 коп., суд покладає на позивача.
Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові Фізичної особи-підприємця Гоя Михайла Івановича до відповідача Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії АТ "Укртелеком" про визнання недійсним п. 11.6.2 договору оренди нерухомого майна відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.01.2023
Cуддя Т.В.Максимів