20.01.2023 Справа №607/4672/22
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі: головуючого: Братасюка В.М.
за участю секретаря: Мокрій М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Великоберезовицької селищної ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після її смерті відкрилася спадщина, яку вона прийняла, на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, однак звернувшись в Тернопільську районну державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки було виявлено, що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, державна реєстрація права власності на житловий будинок, що є перешкодою в оформлені права власності на спадкове майно. Просить суд позовні вимоги задовольнити, визнати право власності на житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, подано заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позов просила задовольнити.
Представник відповідача Великоберезовицької селищної ради в судове засідання не з'явився, подано клопотання про розгляд справи у відсутності представника, щодо задоволення позовних вимог не заперечує.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 11.12.2009 року Острівською сільською радою Тернопільського району, актовий запис № 17.
Як вбачається із рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07.09.2011року ОСОБА_1 являється дочкою ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 виданого 18.06.1953 р. Микулинецьким рай бюро ЗАГС Тернопільської області, та свідоцтво про одруження серія НОМЕР_3 від 31 серпня 1963 року, згідно якого ОСОБА_5 після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 23.06.1999 р. Острівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, яким заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право.
З метою оформлення права власності на спадкове майно та видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори, де постановою державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 23.12.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із відсутністю примірнику заповіту, правовстановлюючого документа, державної реєстрації на спадкове майно.
Нотаріусом було виявлено, що спадкова справа після померлої ОСОБА_3 в установлений законом строк не заведена, а також відсутні примірник заповіту, посвідчений Острівською сільською, радою Тернопільського району Тернопільської області 07 грудня 2009 року за реєстровим №53, правовстановлюючий документ та державна реєстрація права власності на житловий будинок.
23 червня 1999 року за реєстровим №58, Острівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області було складено та посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_8 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в с. Острів Тернопільського району Тернопільської області по вулиці Лесі Українки.
Після померлого ОСОБА_7 спадкова справа не заводилась. Згідно довідки виданої Острівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 11 вересня 2009 року на день смерті разом з ним проживали та були зареєстровані: дружина - ОСОБА_3 та чоловік внучки - ОСОБА_9 .
У справах Тернопільської районної державної нотаріальної контори заведена спадкова справа за №352/2011 після смерті ОСОБА_3 , за заявою ОСОБА_10 , що діє від імені ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 10 травня 2011 року, інші спадкоємці до нотаріальної контори не звертались.
Згідно Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №26874704 від 10.05.2011 року, було виявлено наявність заповіту, посвідченого Острівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 07 грудня 2009 року за реєстровим №53 від імені ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно інформаційної довідки №423 від 18 травня 2021 року виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена за головою колгоспного двору ОСОБА_7 па підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого Тернопільською районною радою 30.10.1989 року та записано в реєстрову книгу № 1 за реєстровим №101.
Згідно інформаційної довідки №1066 від 24 листопада 2021 року, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в бюро не проведена.
Згідно довідки Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №874 від 19 листопада 2021 року членами колгоспного двору були: ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Відповідно до вимог ст. 346 Цивільного Кодексу України смерть власника є підставою для припинення права власності, а також відповідно до листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21 лютого 2005 року: ''у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення власності цього майна попередньому власнику та наступного його, власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Статус майна колгоспного двору був врегульований статтями 120-126 ЦК України в редакції 1963 року, які були виключені з кодексу у 1993 році (Закон від 16 грудня 1993 року № 3718-ХІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 18 січня 1994 року).
Відтак, у вказаній частині підлягають застосуванню норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Частиною 1 статті 112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно зі ст.120 ЦК УРСР 1963 року, майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності.
За змістом ст. 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено у зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14.01.2014 року у справі №6-14 5цс 13 та від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15.
Таким чином, право на частку у колгоспному дворі мають всі члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на таку частку.
Оскільки вищевказаний житловий будинок збудовано в 1975 році, тобто в період до 15.04.1991 року, до введення в дію Закону України «Про власність», всі члени колгоспного двору набули права спільної сумісної власності на вказаний будинок. Це право збереглося за ними і після припинення колгоспного двору після введення в дію вищезазначеного Закону.
Таким чином, членам колгоспного двору ОСОБА_7 та ОСОБА_3 належало на праві власності по 1/2 частині житлового будинку в АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла дружина померлого ОСОБА_3 , яка з ним проживала, а після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла її дочка ОСОБА_1 , яка проживала із нею за адресою в АДРЕСА_2 , що підтверджено в судовому засіданні свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна як це передбачає ст. 392 ЦК України може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З приписів ч. 1 ст. 5 ЦПК України вбачається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
При цьому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV рішення суду, що набрало законної сили є однією з підстав для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що позивач не має можливості реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку, оскільки спадкодавець не отримала за життя правовстановлюючий документ на належне їй майно, не здійснила державної реєстрації свого права власності, тому позивач змушений звертатися в суд за захистом своїх невизнаних прав.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зазначені позивачем обставини унеможливлюють іншим способом захистити її права та інтереси, тому слід визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 .
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 263, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 .
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня з дня складання повного тексту.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддяВ. М. Братасюк