ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2023Справа № 910/11234/22
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/11234/22
за позовом Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
про стягнення 8170,00 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення 8170,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання до Автоцивілки" № 06-TR/АМ-9949566 від 28.03.2019, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 8170,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
14.11.2022 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід'ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об'єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Каземира Малевича, 31, м. Київ, 03150.
Відповідач 02.12.2022 отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 21.11.2022, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
14.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на неподання позивачем протягом одного року заяви про страхове відшкодування, що відповідно до пп. 37.1.4. п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
27.12.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
06.01.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.03.2019 ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» №06-TR/АМ-9949566, предметом якого є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Ford Focus», днз НОМЕР_1 .
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
25.04.2019 о 12.30 год. в м. Вінниці на перехресті пл.8 Березня/вул. Московська сталася ДТП за участі транспортного засобу «Ford Focus», днз НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , про що учасники пригоди склади повідомлення про ДТП, в якому ОСОБА_4 в графі «Мої зауваження» зазначив «Винний».
ОСОБА_1 02.05.2019 звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
З метою визначення вартості матеріальних збитків пошкодженого ТЗ «Ford Focus», днз НОМЕР_1 , ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» було проведено огляд автомобіля, про що складено Аварійний сертифікат №95-D/92/5 від 02.10.2019, згідно якого вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу складає 8 170,00 грн (в т.ч. ПДВ).
10.10.2019 ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» було складено Страховий акт №СТ/19/0146, яким подію визнано страховим випадком, та розрахунок страхового відшкодування до нього.
На підставі платіжного доручення № 3667 від 10.10.2019 ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 8 170,00 грн на рахунок ФОП Чупринова М.Л .
Цивільно-правова відповідальність власника ТЗ «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 , ОСОБА_4 на час ДТП була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/190677984, ліміт відповідальності за шкоду майну - 100 000 гривень.
01.09.2021 ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулося до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) на суму 8 170 грн, однак ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» листом від 13.09.2021 повідомило ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п.37.1.4 ч.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пропуском встановленого законом однорічного строку для заявлення вимог про страхове відшкодування.
Наявність вказаної відмови обумовила звернення позивача до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до винуватця ДТП ОСОБА_4 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.08.2022 у справі № 127/182/22 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_4 . Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог стало те, що особою відповідальною за відшкодування збитків, завданих ОСОБА_4 в результаті ДТП, цивільно-правова відповідальність якого на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в межах ліміту страхового відшкодування, є саме страховик (в даному випадку ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»), відтак, відповідач ОСОБА_4 є неналежним відповідачем.
Вказані вище обставини, стали підставою звернення ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» до господарського суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення 8170,00 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки відповідно до пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Позивач звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», в якій застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 , як винної у ДТП особи, з заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 8170,00 грн тільки 01.09.2021, тобто через 2 роки 4 місяці 8 днів та за відсутності будь-яких поважних причин неможливості звернення у строк, визначений пп. 37.1.4 п. 37.1. ст. 37 вказаного Закону. Отже, саме позивач має нести тягар негативних наслідків власної поведінки, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант», виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_4 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Свою вину водій ОСОБА_4 визнав під час складання Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу на момент скоєння ДТП.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», що останнім під час розгляду справи не заперечувалося, згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/190677984.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_4 експлуатував автомобіль марки «Skoda Fabia», днз НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля, несе відповідач, як особа, що застрахувала цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом №ЕР203709723 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як встановлено судом, умовами полісу №ЕР/190677984 розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 100 000,00 грн.
Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом №ЕР/190677984, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 8170,00 грн підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даної справи по суті суд враховує висновки, викладені в постанові від 14.12.2021, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду у справі №147/66/17.
Так, Велика Палата в цій постанові, дослідивши поняття «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи) та «преклюзивні строки» (в даному випадку - строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика тривалістю в 1 рік), встановила відмінність (нетотожність) цих понять (п.123), та, проаналізувавши ці поняття в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, дійшла висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності (п.135). У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (п.136).
Крім того, в п.154 зазначеної постанови вказано, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03.10.2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст.1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (п.155).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника (п.156).
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV), (п. 134 Постанови ВП ВС від 14.12.2021 року у справі №147/66/17).
Підсумовуючи все викладене суд дійшов висновку, що позивачу, з метою захисту права на відшкодування збитків, в разі пропуску річного строку, законодавцем надано право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії, в даному випадку ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО») винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 та станом на дату розгляду даної справи карантин триває.
Отже, на діяльність позивача, як й інших юридичних осіб, вплинули протиепідеміологічні обмеження, застосовані Урядом для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, починаючи з березня 2020 року, що є загально відомим фактом, і суд вважає обґрунтованим посилання позивача на дані обставини, як на підставу невчасного звернення до відповідача з заявою сплату страхового відшкодування.
Крім того, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Каземира Малевича, 31, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 31650052) на користь Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (бул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 32382598) страхове відшкодування у сумі 8170,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.01.2023.
Суддя А.І. Привалов