ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.01.2023Справа № 910/7928/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг"
до 1) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра Лізинг"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Профімікс"
про визнання недійсними окремих умов договору та стягнення 997 000,00 грн
Представники:
від позивача: Лисенко Д.В.
від відповідача 1: Лук'янчук А.В.
від відповідача 2: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» про визнання недійсними окремих умов договору та стягнення 997 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що умови підпункту 12.2.5 та п.12.2 Параграфу 1 частини ІІ Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 046.1557782.777 від 01.04.2020 є протиправними та порушують норми цивільного права, з огляду на що позивач просить суд визнати недійсними з моменту укладення окремі умови підпункту Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 046.1557782.777 від 01.04.2020 та стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» спричинену шкоду у формі упущеної вигоди у сумі 997 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 позовну заяву залишено без руху.
05.09.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176. Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Крім того, у позовній заяві позивач просить суд залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімікс».
За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Так, за твердженням позивача, 30.11.2020 між ТОВ «Авентус Лізинг» (новий кредитор) та ТОВ «Астра Лізинг» (первісний кредитор, лізингодавець) укладено договір відступлення права вимоги №1, за умовами якого позивач отримав права кредитора відносно боржників за договорами фінансового лізингу, у тому числі право вимоги до ТОВ «Профімікс» (лізингоотримувача) автомобіля KIA Sorento д.н.з. НОМЕР_1 , який застрахований за Договором №046.1557782.777 від 01.04.2020 добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту укладеного між ТОВ «Астра Лізинг» (страхувальник) та ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (страховик).
З огляду на предмет та підстави позовних вимог, ураховуючи, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс», суд приходить до висновку щодо необхідності залучення до участі у справі даної особи, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а відтак, клопотання позивача підлягає задоволенню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.10.2022; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімікс».
04.10.2022 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив, клопотання про долучення доказів та заява про розгляд справи без участі представника.
У підготовче засідання 04.10.2022 прибули представники позивача та третьої особи. Представники відповідачів у підготовче засідання не прибули.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 04.10.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 08.11.2022.
11.10.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
19.10.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
07.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 08.11.2022 прибули представники позивача та третьої особи. Представники відповідачів у підготовче засідання не прибули.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, у якому позивач просить витребувати у відповідача 1 матеріали страхового розслідування за договором страхування № 046.1557782.777, страховий випадок викрадення 04.12.2020 р. авто KIA SORENTO, номер кузова (шасі): НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи клопотання про витребування доказів, позивач зазначає, що відповідач-1 визначив підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування виходячи з формальної підстави, яка жодним чином не стала перешкодою страховику в розслідуванні обставин настання страхового випадку та визначенні розміру страхового відшкодування, зазначене, у свою чергу, свідчить про фіктивне (штучне) наповнення оспорюваного пункту договору страхування.
За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Так, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в даній справі, суд приходить до висновку, що клопотання позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
З огляду на необхідність витребування доказів, суд прийшов до висновку про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 суд ухвалив: підготовче засідання відкласти на 29.11.2022; витребувати у відповідача-1 Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (код ЄДРПОУ: 30968986, адреса: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22) матеріали страхового розслідування за договором страхування № 046.1557782.777, страховий випадок викрадення 04.12.2020 р. авто KIA SORENTO, номер кузова (шасі): НОМЕР_2 .
22.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
29.11.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.
29.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення.
У підготовче засідання 29.11 2022 прибув представник позивача. Представники інших учасників справи в підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 13.12.2022.
12.12.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та заява про зобов'язання відповідачів надати відповіді на питання.
У підготовче засідання 13.12.2022 представники сторін та третьої особи не прибули.
За наслідками розгляду клопотання позивача про зобов'язання відповідачів надати відповіді на питання в межах підготовчого засідання, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки, в силу приписів ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи; суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь. Разом з тим, клопотання позивача подано поза межами зазначеного строку.
У підготовчому засіданні 13.12.2022 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.01.2023.
02.01.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зобов'язання відповідачів надати відповіді на питання.
У судове засідання 10.01.2023 прибули представники позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не прибули.
Представник позивача подав клопотання про долучення доказів та підтримав позовні вимоги, представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечив.
За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 10.01.2023, за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
У судовому засіданні 10.01.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1 та дослідивши докази, суд
01.04.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» (страховик; відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» (страхувальник; відповідач 2) укладено договір №046.1557782.777 добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту - KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ).
Пунктом 7 частини I цього договору встановлено, що страхове покриття розповсюджуються (у тому числі) на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом (крадіжка, грабіж, розбій). Страхова сума складає 997 000, 00 грн.
За умовами пунктів 2 та 3 частини I договору №046.1557782.777 його учасниками визначено страхувальником і вигодонабувачем одну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг».
У свою чергу, 30.11.2020 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» укладено договір відступлення права вимоги №1, за умовами якого позивач отримав права кредитора відносно боржників за договорами фінансового лізингу, у тому числі право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс», як лізингоотримувача автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ).
Пунктом 2.1.2 договору цесії №1 від 30.11.2020 передбачено, що в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому всі права та обов'язки матеріального та нематеріального характеру по договорам страхування, які були укладені первісним кредитором з урахуванням заявлених та незаявлених збитків, які існували до підписання даного договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору цесії №1 від 30.11.2020 позивач отримав право власності, у тому числі, на автомобіль KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ), що підтверджується отриманим ним 02.12.2020 свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .
Позивач зазначає, що 04.12.2020 відбулося протиправне викрадення майна - автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ), про що до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за № 120201000300054.
Разом з тим, 09.02.2021 відповідач 1 повідомив позивача про те, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав неповідомлення страхової компанії про зміну власника застрахованого транспортного засобу.
Так, підставою для відмови відповідачем 1 визначено п. 16.1.9 частини ІІ договору страхування, який містить посилання на п. 12.2.5 п. 12.2 Параграфу 1 частини ІІ договору страхування.
При цьому, на переконання позивача, п. 12.2.5 п. 12.2 Параграфу 1 частини ІІ договору страхування є спірним та не відповідає приписам чинного законодавства та саме ця умова договору не дала можливості позивачу стати вигодонабувачем і отримати належне йому страхове відшкодування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що умови підпункту 12.2.5 та п.12.2 Параграфу 1 частини ІІ Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 046.1557782.777 від 01.04.2020 є протиправними та порушують норми цивільного права, з огляду на що позивач просить суд визнати недійсними з моменту укладення окремі умови підпункту Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 046.1557782.777 від 01.04.2020, а саме визнати недійсними з моменту укладення окремі умови підпункту 12.2.5 п. 12.2 Параграфу 1 частини ІІ Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020, а саме визнати недійсними включення до його змісту наступні умови - речення «про суттєві зміни, що сталися з предметом страхування (зміна кузову, реєстраційного знаку (документів)» та речення «зміна власника ТЗ або зміна категорії осіб категорії осіб допущених до управління (передача транспортного засобу в користування (керування) іншій особі без письмового погодження страховика)». А, також, стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» спричинену шкоду у формі упущеної вигоди у сумі 997 000,00 грн.
Відповідач 1 проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивач не є стороною договору страхування №046.1557782.777 від 01.04.2020, відтак, даний договір не зачіпає прав чи обов'язків позивача. Більше того, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та подана в даній справі позовна заява фактично спрямована на перегляд рішення у справі № 910/8527/21, яке набрало законної сили та є остаточним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 цього Кодексу). Шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно із статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
За визначенням частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Таким чином, при вирішені спорів, що виникають при виконанні договорів добровільного страхування, суд у першу чергу має керуватись нормами укладеного сторонами договору добровільного страхування, які визначають конкретні умови, а при виявленні неврегульованості договором певної частини відносин - загальними вимогами законодавства та встановленими страховиком правилами певного виду страхування. Виключенням з цього, встановленого Законом алгоритму, може бути лише наявність у тексті договору норм відсильного характеру, які прямо визначають врегулювання частини відносин нормами правил страхування.
Відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За визначенням статті 16 Закону України «Про страхування» договором страхування є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Так, в межах розгляду справи № 910/8527/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімікс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» про зобов'язання вчинити дії, судом було встановлено, що укладеним відповідачем та третьою особою у справі договором страхування №046.1557782.777 від 01.04.2020 позивач не визначається ні страхувальником, ні особою, що має право отримувати страхове відшкодування.
За правовими приписами статті 981 Цивільного кодексу України договір страхування укладається в письмовій формі.
У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Наведена правова норма має імперативний характер, що не допускає врегулювання правовідносин учасників в іншій формі, ніж встановлено законодавцем.
Відповідно, намір сторін укласти в майбутньому у письмовій формі (навіть за умови належного підтвердження такого наміру усіх учасників) не має правового значення, оскільки договір страхування є укладеним тільки з моменту реалізації цього наміру у встановленій Законом формі.
Матеріали справи не містять доказів укладення договору страхування письмової форми, за яким позивач став учасником правовідносин страхування відповідачем автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ).
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про визнання позивача вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 та зобов'язання відповідача виконати умови договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 щодо сплати страхового відшкодування за страховий випадок, який стався із застрахованим транспортним засобом KIA Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 на корись позивача, відмовлено повністю.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.10.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, щодо того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» не є учасником правовідносин страхування Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ) є встановленими, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.
Більше того, суд зазначає, що в будь-якому випадку визнання недійсними окремих умов підпункту 12.2.5 п. 12.2 Параграфу 1 частини ІІ Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020, а саме визнання недійсними включення до його змісту наступних умов - речення «про суттєві зміни, що сталися з предметом страхування (зміна кузову, реєстраційного знаку (документів)» та речення «зміна власника ТЗ або зміна категорії осіб категорії осіб допущених до управління (передача транспортного засобу в користування (керування) іншій особі без письмового погодження страховика)», не приведе до поновлення прав позивача, на захист яких подано позов, оскільки, він, як особа, що не є учасником правовідносин страхування за спірним договором, не набуде права на отримання страхового відшкодування навіть за відсутності в договорі таких умов (визнання таких умов недійсними).
Суд зазначає, що недоведеність позивачем наявності в нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, а також, обрання неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21).
З огляду на викладене, зважаючи на недоведеність позивачем наявності в нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу внаслідок укладання відповідачами договору страхування та внесення до договору оспорюваних позивачем умов, а також, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, суд погоджується з доводами відповідача 1, викладеними ним у відзиві та приходить до висновку, що вимога про визнання недійсними з моменту укладення окремих умов підпункту 12.2.5 п. 12.2 Параграфу 1 частини ІІ Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020, задоволенню не підлягає та відмовляє у задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Щодо вимоги про солідарне стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» спричиненої шкоди у формі упущеної вигоди у сумі 997 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Приписами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до положень статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
За зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 1166 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Так, статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
При цьому, суд зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Так, на думку позивача, саме внаслідок протиправних дій відповідачів щодо внесення до договору умов, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, позивач позбавлений можливості отримати страхове відшкодування в сумі 997 000,00 грн через настання страхового випадку - викрадення автомобіля, а також, позивач зазначає, що ним було понесено додаткові витрати на, як виявилося, безпідставну та беззмістовну оплату договору страхування № 046.1557782.777 від 01.04.2020.
Однак, суд зазначає, що позивачем не доведено складу правопорушення, що в свою чергу виключає можливість настання такого виду відповідальності, як стягнення збитків, оскільки, як було встановлено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» не є учасником правовідносин страхування Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ), а відтак, у відповідача 1 у будь-якому випадку не виникало та не виникає зобов'язань перед позивачем в межах спірних правовідносин.
Не змінює цього факту і обставина перерахування позивачем страхового платежу за спірним договором, оскільки, у випадку відсутності договірних чи будь-яких інших зобов'язань між сторонами, особа, яка перерахувала кошти без достатньої правової підстави не позбавлена права на їх повернення відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.
Більше того, як встановлено судом, позивачем заявлено вимоги саме про солідарне стягнення з відповідачів шкоди.
Згідно зі ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними (ст. 542 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов'язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.
Разом з тим, позивачем не зазначено правових підстав, які б надавали можливість покладення на відповідачів саме солідарного обов'язку з відшкодування шкоди позивачу в межах спірних правовідносин.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про солідарне стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» спричиненої шкоди у формі упущеної вигоди у сумі 997 000,00 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 20.01.2023
Суддя Ю.В. Картавцева