вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.01.2023м. ДніпроСправа № 904/2062/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця Хуторного Олега Антоновича, м. Львів
до Фізичної особи-підприємця Ставіноги Дмитра Болеславовича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 83 120,06 грн.
Фізична особа-підприємець Хуторний Олег Антонович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Ставіноги Дмитра Болеславовича заборгованість за поставлений товар у загальному розмірі 83 120,06 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 72 048,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 032,08 грн., 3% річних у розмірі 1 039,78 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.07.2022, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно відповідача - Фізичної особи-підприємця Ставіноги Дмитра Болеславовича, 06.09.2022 та 10.11.2022 конверти повернулися до Господарського суду Дніпропетровської області без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання", а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.09.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.
Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі - Закон № 2396-VIII).
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція позивача
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, на виконання якого позивач поставило відповідачу погоджений сторонами товар. Проте переданий відповідачу товар останнім оплачене не була, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 72 048,00 грн та виникли підстави для нарахування на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 1 039,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 10 032,28 грн.
Також позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 15 000,00 грн, які ФОП Хуторний О.А. просить покласти на відповідача.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
З матеріалів справи вбачається, що за попередньою домовленістю між ФОП Хуторний О.А. (далі - постачальник, позивач) та ФОП Ставінога Д.Б. (далі - покупець, відповідач) (замовлення №15306 від 02.11.2021), 03 листопада 2021 року постачальник поставив а покупець отримав товар (плити пінополістирольні) на загальну суму 70 892,40 грн, з умовою оплати товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, що підтверджуються видатковою накладною № 63 від 03.11.2021 (арк.с. 15).
18 листопада 2021 року на адресу постачальника надійшла часткова оплата за поставлений товар в сумі 66 236,40 грн. Таким чином залишок боргу за поставлений товар згідно видаткової накладної № 63 від 03.11.2021 склав 4656 грн. (70 892,40 - 66236,40 =4656).
В подальшому, за попередньою домовленістю між ФОП Хуторний О.А. та ФОП Ставінога Д.Б. (замовлення №14902 від 26.10.2021), 13 грудня 2021 року покупець отримав товар (плити пінополістирольні) на загальну суму 67 392 грн, з умовою оплати товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, що підтверджуються видатковою накладною №72 від 13.12.2021 (арк.с. 16).
Протягом обумовленого сторонами строку, постачальник не отримав кошти від покупця за поставлений згідно видаткової накладної №72 від 13.12.2021 товар.
Таким чином, загальна сума боргу ФОП Ставінога Д.Б. перед ФОП Хуторний О.А. по видатковим накладним № 63 від 03.11.2021 та №72 від 13.12.2021 склала 72 048 грн (67 392 грн +4656 грн =72 048 грн).
З метою отримання коштів (розрахунку) за поставлений товар, у січні 2022 року постачальником на адресу покупця направлена вимога про погашення боргу, у відповідь на яку покупець направив на адресу постачальника гарантійний лист від 11.01.2022, яким фактично визнавши борг у сумі 72 048 грн. по видатковим накладним №63 та №72, покупець гарантував ФОП Хуторному О.А. оплату за поставлений товар до 28.02.2022.
Не отримавши оплату за поставлений товар у строк зазначений покупцем у гарантійному листі, 27.06.2022 ФОП Хуторним О.А. повторно направлено на адресу відповідача вимогу про сплату боргу (арк.с. 19) однак жодної відповіді станом на момент подання позову від покупця не надійшло.
Таким чином, на даний час у відповідача перед позивачем існує заборгованість оплати за поставлений товар в сумі 72 048 грн, що підтверджується видатковими накладними №63 від 03.11.2021 та №72 від 13.12.2021, відомостями по взаєморозрахунках та гарантійним листом від 11.01.2022.
Відповідач за отриманий товар повністю та своєчасно не розрахувався, що стало причиною звернення позивача до господарського суду.
Предметом доказування є обставини, пов'язані з виконанням/невиконанням сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за поставлений товар.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 статті 205 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За умовами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Суд зазначає, що поставкою позивачем товару на користь відповідача та прийняттям його останнім, наведені юридичні особи вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб. Відповідно, між ними виникли зобов'язальні відносини, які регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, обов'язок покупця оплатити вартість поставленого йому постачальником товару, в разі відсутності окремо обумовленого сторонами строку оплати, виникає не протягом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги на підставі частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки негайне виконання такого обов'язку прямо випливає з актів цивільного законодавства (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) і не залежить, зокрема, від факту виставлення постачальником рахунку на оплату вартості здійсненої поставки товару чи направлення відповідної претензії.
Отже, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість поставленого йому за видатковими накладними № 63 від 03.11.2021 та № 72 від 13.12.2021 товару після його прийняття.
У той же час, відповідач отриманий від позивача за вищенаведеними видатковими накладними товар оплатив частково, заборгувавши позивачу 72 048,00 грн. Доказів на спростування цього факту відповідачем суду не надано.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи, що загальна сума основного боргу відповідача за поставлений позивачем товар, яка складає 72 048,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат
Внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 039,78 грн, нараховані по кожній видатковій накладній окремо у період з 04.12.2021 по 04.07.2022, а також 10 032,28 грн інфляційних втрат, нарахованих по кожній видатковій накладній окремо протягом грудня 2021 по травень 2022.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 10 032,28 грн та 3 % річних у сумі 1 039,78 грн є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв'язку із чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 481,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги від 13.06.2022, який укладено між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Астрея"; довідку-розрахунок від 12.07.2022; ордер серії ВІ № 1079427 від 15.07.2022, виданий АО "Астрея" на представництво адвокатом Мушуком В.В. інтересів Фізичної особи-підприємця Хуторного Олега Антоновича у Господарських судах у тому числі Дніпропетровської області; квитанція № 5/22 від 20.06.2022 за надання правової допомоги (арк.с. 26-29).
Відповідно до положень статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Дослідивши наявний у матеріалах справи Договір від 13.06.2022, судом встановлено, що відповідно до п. 3.1. вартість послуг замовнику становить 15 000,00 грн.
Дослідивши наявний довідку-розрахунок від 12.07.2022, що виконавець отримав оплату в розмірі 15 000,00 грн з розрахунку 1 500 грн за одну годину праці адвоката, а саме:
- попереднє опрацювання матеріалів, надання консультацій - год;
- складання позовної заяви та розрахунку заборгованості, формування позовної заяви разом з додатками - 6 год.;
- представлення інтересів в суді - 2 год.
Тобто всього адвокатом витрачено 10 години.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, в постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в частині стягнення розмірі 15 000,00грн. не відповідають критерію розумності та співмірності.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічна правова позиція міститься у додатковій постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21.
Іншими словами, приймаючи до уваги виконаний адвокатом обсяг робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто послуги адвоката зведені лише до підготовки позовної заяви, а також сталість правктики у подібних справах, суд вважає такі витрати на професійну правничу (правову) допомогу не обґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям розумності та пропорційності, та є співмірними. Доказів зворотнього відповідачем не надано.
Підсумовуючи все вищевикладене, оцінивши вартість наданих послуг з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, витрачений адвокатом час на підготовку розрахунків, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є визначена судом компенсація витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5 000,00грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ставіноги Дмитра Болеславовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Хуторного Олега Антоновича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) суму заборгованості у розмірі 72 048,00 грн, 3% річних у розмірі 1 039,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 032,28 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 481,00 грн, а також витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 20.01.2023.
Суддя В.Г. Бєлік