Провадження № 22-ц/803/332/23 Справа № 211/3600/20 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
17 січня 2023 року м.Кривий Ріг
Справа № 211/3600/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Російська Федерація, Акціонерне товариство «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2022 року, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (надалі - АТ «СБЕРБАНК»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» ( надалі - АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, який загинув внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Позовна заява мотивована тим, що наприкінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська, без розпізнавальних знаків, окупували Кримський півострів.
З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляли про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об'єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України.
За оцінкою Управління Верховного комісара ООН з прав людини загальна кількість жертв, пов'язаних із конфліктом в Україні, за період із 14 квітня 2014 року до 15 лютого 2019 року становить близько 43 тисяч осіб. З них близько 13 тисяч загиблих (щонайменше 3321 цивільна особа і 9,5 тисяч комбатантів) та близько 30 тисяч поранених (приблизно 7-9 тисяч цивільних і 21 - 24 тисячі комбатантів).
Як повідомляло Міністерство закордонних справ України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, більш ніж півтора мільйони мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.
Економіка Донбасу повністю зруйнована, устаткування багатьох колись потужних українських заводів, вивезено на територію Російської Федерації.
Ситуація з затопленими гірничо-видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою.
Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.
Внаслідок бойових дій на сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, стрімко зросли ціни на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги. Більше ніж в три рази знецінилася національна валюта - гривня.
Позивач особисто брав участь в бойових діях в період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 рік на сході України.
У період з 29.08.2014 року по 10.09.2014 року позивач перебував у полоні, внаслідок чого змушений був тривалий час лікуватитися, що завдало йому, як громадянину України та безпосереднього учасника бойових дій, душевні страждання.
Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, чим йому особисто завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації.
Вчинивши збройну агресію щодо України, Російська Федерація порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав та отримав у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та його безпосередньою участю в бойових діях, пов'язаною із ризиком для його життя та здоров'я, приймаючи до уваги факт протиправної окупації частини території України, вважає, що у результаті протиправних дій Російської Федерації йому завдана моральна шкода.
Держава Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України, порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, його особистих прав, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Той факт, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, та, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов'язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.
Враховуючи множинний характер грубих порушень його конституційних прав, їх обсяг і тривалість, завдану йому моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 1 000 000 гривень, що відповідає середньому розміру відшкодування моральної шкоди, який застосовується Європейським судом з прав людини у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1 000 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України та з його безпосередньою участю у зв'язку з цим у бойових діях по захисту суверенітету України, її територіальної цілісності та недоторканості.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року залучено до участі у справі третю особу - Міністерство закордонних справ України.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з держави Російська Федерація, АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 гривень 00 коп.
Стягнуто в рівних частинах з держави Російська Федерація, АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 15 000,00 гривень, тобто по 7 500 гривень 00 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, скасувавши рішення суду в частині покладення на АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» обов'язку з відшкодування на користь держави судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми процесуального права та розглянуто справу без належного повідомлення відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» про час та місце розгляду справи, що є підставою для скасування рішення суду, згідно усталеної судової практики Верховного Суду.
Зазначає, що судом не було враховано обставини, що вже існували станом на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, а саме прийняття Правлінням Національного Банку України рішення №91-рш/БТ від 25.02.2022 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», що є підставою для залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі у якості третьої особи та вирішення спору виключно на підставі положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів.
Вказує на те, що в оскаржуваному рішенні суду не зазначено, якими саме спільними з Російської Федерації діями чи бездіяльністю АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» завдано моральної шкоди позивачу у справі. Наполягає на тому, що АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» не має жодного відношення до військової агресії Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
Окрім цього, відповідач вважає за необхідне повідомити суд апеляційної інстанції про те, що 100% корпоративних прав АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» було вилучено на користь Держави України, згідно з Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» від 12.05.2022 року за 2249-ІХ, який набрав чинності 19.05.2022 року, отже, фактично на даний час претензії пред'явлені позивачем призведуть до того, що за збройну агресію Російської Федерації проти України нестиме відповідальність саме Держава Україна та виконання рішення суду відбудеться за рахунок коштів державного бюджету, що є недопустимим.
Крім того, просить суд апеляційної інстанції залучити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК».
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2022 року залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК».
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Новак А.М., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, позивачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про визнання АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» неналежним апелянтом, оскільки апеляційна скарга підписана Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а він вважає, що рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року №131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» та делегування повноважень ліквідатору банку та рішення Правлінням Національного Банку України прийнято рішення №91-рш/БТ від 25.02.2022 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» не набрали законної сили, як такі, що не були опубліковані в офіційних виданнях.
Разом з тим, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розмістив інформацію про початок процедури ліквідації на підставі рішення Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а, згідно статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», нормативно-правові акти Фонду щодо особливостей функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків в умовах воєнного стану чи під час особливого періоду набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений таким актом. Офіційним опублікуванням такого нормативно-правового акта Фонду вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на офіційному веб-сайті Фонду.
Отже, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року №131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» та делегування повноважень ліквідатору банку та рішення Правлінням Національного Банку України прийнято рішення №91-рш/БТ від 25.02.2022 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» не набрали законної сили, як такі, що не були опубліковані в офіційних виданнях, є помилковим та заявлене клопотання про визнання АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» неналежним апелянтом задоволенню не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Мотрука В.І., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18-23).
12 квітня 2014 року Радою національної безпеки України було прийнято рішення про початок антитерористичної операції, яка тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року. Після антитерористичної організації на сході України була введена операція Об'єднаних сил.
Позивач ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній організації у період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 року, неодноразово протягом тривалого часу знаходився в зоні бойових дій, має статус ветерана війни-учасника бойових дій (т. 1 а.с. 15).
У період з 29.08.2014 року по 10.09.2014 року позивач перебував у полоні (т. 1 а.с. 26-40), внаслідок чого змушений був тривалий час лікуватися (т. 1 а.с. 41-45).
Встановивши, що Російська Федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету, суд першої інстанції вважав обґрунтованими твердження позивача щодо обставин та підстав завдання йому моральних страждань, викладених ним у позові обставинах, та дійшов до висновку про задоволення його вимог у пред'явленому розмірі.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за його відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно матеріалів справи, ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, АТ «СБЕРБАНК», правонаступником якого є АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», про відшкодування моральної шкоди, постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 123).
Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка не є обов'язковою.
Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно ж ч. 8 цієї статті днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Колегією суддів встановлено, що відомостей щодо повідомлення відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» про час та місце розгляду справи, зокрема, про призначення судового засідання на 05 квітня 2022 року, матеріали справи не містять.
Так, 16 лютого 2022 року підготовче судове засідання перенесено на 15 годину 30 хвилин 05 квітня 2022 року у зв'язку із відсутністю секретаря судового засідання (т.3 а.с. 74).
Відомості щодо направлення відповідного судового повідомлення про дату та час призначення підготовчого судового засідання на адресу відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» в матеріалах справи відсутні.
У підготовчому судовому засіданні, яке було призначено на 15 годину 30 хвилин 05 квітня 2022 року, про що не було повідомлено відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду на 15 годину 30 хвилин 05 квітня 2022 року.
05 квітня 2022 року судом ухвалено рішення у справі, за відсутності учасників справи.
За таких обставин відповідач АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» не був присутнім в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції та не був належним чином, у встановленому законом порядку, повідомленим про розгляд справи судом.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 травня
2018 року у справі № 2-4570/07 (провадження № 61-6639св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 640/10753/15-ц (провадження № 61-6639св18).
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Право відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» знати про час і місце судового засідання, що є складовою права на доступ до правосуддя, передбачене статтею 6 Конвенції, в даному випадку було дотримано не у повній мірі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», без обов'язкового належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим скасовує рішення суду, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, та ухвалює нове рішення по суті цих позовних вимог.
Спір між сторонами виник з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, за рахунок Російської Федерації та АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», як солідарного боржника з Російської Федерацією, оскільки АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» не володіє достатньою інституцією та оперативною незалежністю від держави-боржника Російської Федерації, а тому воно має нести відповідальність за борги останньої.
Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Згідно зі ст.ст. 3, 22 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані
Згідно зі ст. 15 Конвенції зазначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
У міжнародному приватному праві питання статусу юридичної особи підпорядковані закону юридичної особи (lex societatis). За допомогою особистого закону юридичної особи з'ясовуються такі важливі елементи правового положення юридичної особи, як: чи є дане утворення юридичною особою, яка організаційно-правова форма юридичної особи; який порядок набуття юридичною особою цивільних прав і обов'язків; які особливості відносин юридичної особи з її засновниками та учасниками.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи; для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом держави.
Таким чином, статус Російської Федерації, як суб'єкта цивільних правовідносин, має визначатися відповідно до права Російської Федерації.
Відповідно до статті 124 ЦК РФ Російська Федерація виступає у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин - громадянами і юридичними особами (ч.1); до неї, як до суб'єкта цивільного права, застосовуються норми, які визначають участь юридичних осіб у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону та особливостей цих суб'єктів (ч. 2).
Загальновизнаною суттю концепції юридичної особи у правових системах світу є: 1) самостійність, окрема правосуб'єктність юридичної особи; 2) майнова відокремленість; 3) самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями, що у тому числі передбачає відсутність відповідальності учасників (засновників, акціонерів) за борги юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦК РФ (яка визначає поняття юридичної особи), юридичною особою визнається організація, яка має відокремлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями, може від свого імені набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки, бути позивачем і відповідачем у справі.
Стаття 56 ЦК РФ визначає, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном (частина перша); засновник (учасник) юридичної особи або власник її майна не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника) або власника, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом або іншим законом.
ЦК РФ допускає встановлення винятків із вищенаведених принципів, які визначають суть юридичної особи як суб'єкта цивільного права, в установчих документах і в законі.
Згідно з відомостями про остаточних ключових учасників у структурі власності АТ «СБЕРБАНК», правонаступником якого є АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», станом на 01 січня 2022 року 100,00 % простих бездокументарних іменних акцій АТ «СБЕРБАНК», правонаступником якого є АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», належить ПАТ «Сбербанк Росії».
Згідно із офіційним сайтом ПАТ «Сбербанк Росії», основним акціонером і засновником ПАТ «Сбербанк Росії» є Центральний банк Російської Федерації, який володіє 50 % статутного капіталу плюс одна голосуюча акція, іншими акціонерами Банку є міжнародні і російські інвестори.
Відповідно до Федерального Закону Російської Федерації від 10.07.2002 року № 86-ФЗ «Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)» статутний капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю. Відповідно до цілей і в порядку, які встановлені цим Законом, Банк Росії здійснює повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном Банку Росії, включаючи золотовалютні резерви Банку Росії. Вилучення та обтяження зобов'язаннями зазначеного майна без згоди Банку Росії не допускаються, якщо інше не передбачено федеральним законом (стаття 2); цілями діяльності Банку Росії є: захист і забезпечення стійкості рубля; розвиток і зміцнення банківської системи Російської Федерації; забезпечення стабільності і розвиток національної платіжної системи; розвиток фінансового ринку Російської Федерації; забезпечення стабільності фінансового ринку Російської Федерації. Отримання прибутку не є метою діяльності Банку Росії (стаття 3).
Отже, відповідач АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», яке є юридичною особою, не відповідає за зобов'язаннями Російської Федерації, а тому не можна покладати на останнього обов'язок з відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, як на особу, у якої остаточним ключовим учасником у структурі є Російська Федерація.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", який набрав чинності 19 травня 2022 року, примусово вилучено в Україні такі об'єкти права власності Російської Федерації та її резидентів: а) корпоративні права у розмірі 100 відсотків майна акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк" (код згідно з ЄДРПОУ - 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать публічному акціонерному товариству "Сбєрбанк Росії" (місцезнаходження: Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, реєстраційний номер - 1027700132195); б) фінансові активи (у вигляді прав вимоги боргу) згідно з додатком: публічного акціонерного товариства "Сбєрбанк Росії" до акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк"; акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк" до юридичних осіб; в) фінансові активи (кошти на накопичувальному та кореспондентських рахунках, облігації внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати, що емітовані Національним банком України, крім заборгованості перед акціонерним товариством "Міжнародний Резервний банк" за наданими кредитами, не включаючи зобов'язання за позиками (кредитами), отриманими юридичними особами згідно з додатком): акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк", крім коштів у сумі 3000000000 гривень, які спрямувати на задоволення вимог кредиторів акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк" та на здійснення оплати витрат банку, пов'язаних зі здійсненням процедури ліквідації, зокрема усіх витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами).
Отже, станом на теперішній час, Російська Федерація взагалі не являється остаточним ключовим учасником у структурі АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК».
Доказів же завдання позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди саме діями юридичної особи АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» суду не надано та з таких підстав позовні вимоги не заявлено.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», як солідарного боржника з Російською Федерацією, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, з підстав заявлення цих вимог до неналежного відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що Правлінням Національного Банку України прийнято рішення №91-рш/БТ від 25.02.2022 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», у зв'язку з чим вирішення спору має здійснюватися виключно на підставі положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів, колегія суддів не приймає з вищенаведених підстав.
Разом з тим, як уже зазначалося вище, належною особою, яка має відшкодувати позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, є саме Російська Федерація.
В пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Із матеріалів справи судом встановлено, що, внаслідок участі в бойових діях в період з 07.06.2014 року по 31.08.2014 рік на сході України та перебування у полоні у період з 29.08.2014 року по 10.09.2014 року, позивач змушений був тривалий час лікуватитися та він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, оскільки він постійно знаходиться у стресовому стані. Він відчуває безперервні, невгамовні душевні біль та страждання, втратив душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування.
Отже, враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її прав, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду в сумі 1 000 000,00 грн.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованими твердження позивача щодо обставин та підстав завдання йому моральних страждань викладених ним у позові обставинах, та приходить до висновку про задоволення його вимог до Російської Федерації у пред'явленому розмірі.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, колегією суддів відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 до АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», на останнього не може бути покладено обов'язок з компенсації судових витрат, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 10 000 гривень 00 копійок підлягає стягненню з держави Російська Федерація на користь держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також, колегія суддів на підставі ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення апеляційної скарги відповідача АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» у повному обсязі, а також зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», дійшла висновку про необхідність компенсувати за рахунок держави АТ «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» судовий збір, сплачений останнім за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» - задовольнити.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 гривень 00 коп.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави судовий збір у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Компенсувати Акціонерному товариству «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» судовий збір за подання апеляційної скарги у цивільній справі №211/3600/20 у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 січня 2023 року.
Головуючий:
Судді: